Користувач:Dgho/Судан

Судан (англійська [suːˈdɑːn] soo-DAHN або [suːˈdæn] soo-DAN ; араб. السودان‎, трансліт. Sūdān), офіційна назва Республіка Судан (араб. جمهورية السودان‎, трансліт. Jumhūriyyat as-Sūdān) — держава в Північно-Східній Африці. Межує на південному заході з Центральноафриканською Республікою, на заході з Чадом, на півночі з Єгиптом, на північному сході з Еритреєю, на південному сході з Ефіопією, на північному заході з Лівією, на півдні з Південним Суданом і омивається Червоним морем. Населення становить 45,7 млн станом на 2022 рік, площа — 1 886 068 квадратних кілометрів, що робить її третьою за величиною країною Африки та третьою в Лізі арабських держав. Це була найбільша за площею країна в Африці та Лізі арабських держав до відокремлення Південного Судану в 2011 році. Столиця — Хартум, а найбільш густонаселене місто — Омдурман (частина столичного району Хартум).

Територія, яка зараз є Суданом, була свідком хормуської (40000–16000 рр. до н. е.), халфської (бл. 20500–17000 рр. до н. е.), себільської (бл. 13000–10 000 рр. до н. е.), каданської культур (бл. 15000–5000 рр. до н. е.), битви при Джебель Сахабі (найдавнішої відомої битви у світі, бл. 11400 р. до н. е.), культури групи А (бл. 3800 р. до н. е.–3100 р. до н. е.), королівства Керма (прибл. 2500—1500 рр. до н. е.), Єгипетського нового царства (прибл. 1500 р. до н. е.–1070 р. до н. е.) та королівства Куш (прибл. 785 р. до н. е.–350 р. н. е.). Після падіння Куша нубійці утворили три християнські королівства Нобатія, Мукурра та Алва. Між 14 і 15 століттями більша частина Судану була поступово заселена арабськими кочівниками. З 16 по 19 століття в центральному та східному Судані домінував султанат Фундж, у той час як на заході панував Дарфур, а на сході — османи. У 1811 році мамлюки заснували державу в Донголі як базу для своєї работоргівлі. Під турко-єгипетським правлінням у Судані після 1820-х років практика торгівлі рабами закріпилася вздовж осі північ-південь, коли набіги работорговців відбувалися в південних частинах країни, а бранців транспортували до Єгипту та Османської імперії.

З 19 століття весь Судан був завойований єгиптянами під керівництвом династії Мухаммеда Алі. Релігійно-націоналістичний запал місцевого населення спалахнув у Махдистському повстанні, під час якого сили Махдистів зрештою були розгромлені спільними єгипетсько-британськими військовими силами. У 1899 році під тиском Великобританії Єгипет погодився розділити суверенітет над Суданом зі Сполученим Королівством як кондомініум. По суті, Судан керувався як британське володіння. Єгипетська революція 1952 року повалила монархію та зажадала виведення британських військ з усього Єгипту та Судану. Мухаммад Нагіб, один із двох співлідерів революції та перший президент Єгипту, який був наполовину суданцем і виріс у Судані, зробив поступ до незалежності Судану пріоритетом революційного уряду. Наступного року під тиском Єгипту та Судану Сполучене Королівство погодилося на вимогу Єгипту до обох урядів припинити спільний суверенітет над Суданом і надати Судану незалежність. 1 січня 1956 року Судан був належним чином проголошений незалежною державою.

Після того, як Судан став незалежним, режим Джафара Німейрі розпочав правління ісламістів. Це загострило розрив між ісламською Північчю — резиденцією уряду — та анімістами та християнами на Півдні. Розбіжності в мові, релігії та підходах до політичної влади спалахнули в громадянській війні між урядовими силами під впливом Національного ісламського фронту (NIF) і південними повстанцями, найвпливовішою фракцією яких була Народно-визвольна армія Судану (NOLA), яка врешті очолила перехід до незалежності Південного Судану в 2011 р. Між 1989 і 2019 роками Суданом правила 30-річна військова диктатура на чолі з Омаром аль-Баширом. Вона вчиняла широкомасштабні порушення прав людини, включаючи тортури, переслідування меншин, передбачувану підтримку глобального тероризму та етнічний геноцид у Дарфурі з 2003 по 2020 роки. Загалом режим убив приблизно від 300 000 до 400 000 людей. У 2018 році спалахнули протести з вимогою відставки Башира, які призвели до державного перевороту 11 квітня 2019 року та ув'язнення Башира.

Іслам був державною релігією Судану, і ісламські закони застосовувалися з 1983 до 2020 року, коли країна стала світською державою. Судан є найменш розвиненою країною та займає 172 місце за індексом людського розвитку станом на 2022 рік. З причини міжнародних санкцій та ізоляції, а також через історію внутрішньої нестабільності та фракційного насильства економіка країни значною мірою залежить від сільського господарства. Переважна більшість території Судану засушлива, і понад 60 % населення Судану живе в бідності. Судан є членом ООН, Ліги арабських держав, Африканського союзу, COMESA, Руху неприєднання та Організації ісламського співробітництва.