Daryna BOZMAN

КЛИНОПИСИ

Письмо у своєму розвитку пройшло три послідовні стадії: піктограму, ідеограму та фонограму ( фонограма в Месопотамії - виклад на письмі звукових складів). Спершу клинописне письмо було дуже громіздким, налічувало близько 2000 знаків. Поступово вавилонці та ассирійці зменшили кількість знаків до 350 – 400. При цьому окремі клинописні ідеограми слугували детермінативами , тобто вказували як слід читати й розуміти сусідні знаки. В епоху Середньовавилонського царства клинопис став міжнародним дипломатичним письмом на Близькому сході, його використовували навіть єгипетські чиновники. Тому месопотамський клинопис іноді образно називають « латиницею Стародавнього Сходу». Проте з останньої третини ІІ тис. до н. е. клинопис почали витісняти стародавні алфавіти. Ассиріологи вважають, що клинописне письмо поступилося місцем алфавітному не стільки тому, що останнє простіше і зручніше, скільки у наслідок поширення на Близькому Сході арамейської мови.

На початку І тис. до н. е. у Месопотамії глиняні таблички змінюються дерев’яними, вкритими воском. Такі дерев’яні таблички потім зброшуровували в книги – ширми за допомогою шнурка. Користуватися такими «книгами» було зручніше, ніж важкими і крихкими глиняними табличками.

Старомесопотамські писемні джерела « заговорили» з істориками лише у XIX ст.. Ключ до дешифрування клинописного письма на початку XIX ст. винайшов вчитель німецького ліцею Георг Гротефенд . Йому вдалось прочитати короткий напис, зроблений на колоні царського палацу в Персеполі трьома мовами: староперсидською еламською і вавілонською. Зусиллями Георга гротенфенда було встановлено 9 знаків, але в його відкриття ніхто не повірив, навіть не надрукували його працю. Тому клинопис був остаточно дешифрований лише в середині XIX ст. норвежцем Д. Лассеном, французом Е. Бюрнуфом, та англійцем Г. Роулінсом. Ці вченні скористались сенсаційною знахідкою Г. Роулінса – Бехистунським написом, якого було викарбовано на прямовисній Бехистунській скелі в іранській долині за наказом царя Дарія І. Після, спеціально влаштованих, під наглядом комісії з Лондонської Академії наук, перекладів було визнано, що ассиріологам дійсно вдалося перекласти текст Тіглатпаласара І. Таким чином, 1857р вважають роком народження - ассиріології. Клинопис являв собою низку клиноподібних умовних знаків, які передавали значення відповідних зображень.

Однак для позначення об’єктів та ідей уже тоді почали використовувати звукову систему. І хоча клинопис також складався із сотень знаків, він був більш універсальним та різноплановим. Саме тому клинопис напрочуд швидко поширювався і прижився у шумерів, ассирійців, вавилонян і жителів держави Урарту.

Найдавнішою відомою сучасному людству є шумеро-аккадська, ассиро-вавилонська поезія. Клинописні глиняні таблички з її текстами почали відкопувати щойно в середині позаминулого століття, та й надалі ми не застраховані від приємних несподіванок. Таким чином, людське пізнання в цій галузі має шанси розвиватися як у майбутнє, так і в минуле. Але наразі ми мусимо зважати на даність, що саме поезія Шумеру та Вавилонії є якнайдавнішою в цьому світі. Клинопис має дивну здатність зачаровувати з першого погляду на нього, він має якусь магічну притягальну силу. Клинопис, як віра, як любов, – його не мусово розуміти, щоб захопитися ним, щоб попасти під його чаруючу дію.

Отже, клинописну поезію ми сприймаємо передусім на око, а не розумом і не слухом. Аудіосприйняття шумеро-аккадської поезії може бути тільки віртуальним, її розуміння мусить бути науково підкованим, зате візуальне її сприйняття є, в принципі, первинно доступним для сучасної людини. Клинописна поезія – це мистецтво, візуальне мистецтво. Витвір мистецтва сприймається передусім чуттєво; є три основні способи такого чуттєвого осягнення: через око, через вухо і через розум. Осмислення найдавнішої поезії є хоч і доступним, зате доволі скомплікованим процесом: для цього потрібні переклади та тлумачення текстів, відповідний понятійний апарат, знання із суміжних галузей, і взагалі – дуже широкий антураж. Та для чуттєвого сприйняття найдавнішої поезії, для миттєвого та пролонгованого смакування нею вистачає візуального ряду. А вже це візуальне захоплення може перерости в потяг до подальшого пізнання цієї матерії. Можна сміливо назвати найдавнішу поезію людства візуальною, без жодних фігур.

А вірш (саме однорядковий вірш) охо намо попомо є одним із найдавніших зразків нашої візуальної поезії, нашої поезії взагалі, поряд з іншими, такими схожими та несхожими на себе зразками. Протошумерський клинопис Кам'яної Могили, вироби з спижу (бронзи) часів, що передували розквіту культури в Греції і Римі, трипільські міста IV-III тисячоліть до нашої ери, гігантський (навіть за нинішніми мірками) об'єм робіт при споруджені Змійових валів в II-му тисячолітті до нашої ери говорить про розквіт прадавніх цивілізацій в Подніпров'ї і Причорномор'ї.

Джерела: http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2006/10/18/18914/ http://postup.brama.com/010324/47_7_3.html http://www.bagato-referativ.com.ua/referats/Istoriya/1761-13.html http://www.dnevnik.bg/show/?storyid=306572 http://ukrainarusa.narod.ru/zanepad.html