Левчич Василь Васильович

CEE Spring 2015

БУДИНОК ЧОРНОГОЛОВИХ У РИЗІ

Будинок Чорноголових у Ризі. У столиці Литви місті Ризі є 147 пам’яток архітектури1. Та є у цьому місті будинок, який, незважаючи на свою безперечну історичність та імпозантність, не може однозначно відноситись до категорії пам’ятки архітектури*. Наступна розповідь про неординарну трагічну і разом з тим оптимістичну долю саме цього будинку. Видатна пам’ятка середньовічної архітектури Риги – будинок Чорноголових – був збудований у 1330 – 1353 роках, у часи так званої Орденської окупації Латвії.2 Після поразки в боротьбі з Лівонським орденом Велика гільдія** втратила будинок, який вона використовувала для своєї діяльності. Тому гільдія побудувала на Ратушній площі Новий дім. Розміри будинку були порівняно невеликі: 17 х 25 м., висота 28 м. Він займав площу 425 м2. Від 1334 року ця будівля відома під назвою Новий дім Великої гільдії. Разом із міською ратушею цей будинок став архітектурною оздобою міста і визначив своєрідність центру міста - ансамблю Ратушної площі. Згодом приміщення Нового дому здавалися в оренду братству іноземних купців і судновласників. Вони були організовані у братство Чорноголових. Такі братства відігравали значну роль в історії великих міст Прибалтики. У житті середньовічних людей велике значення мала релігія і релігійні символи. Організація цих купців мала назву Чорноголові – від імені чорношкірого святого Маврикія, ефіопа за походженням. Зображення чорної голови св. Маврикія було емблемою братства, вона була зображена на прапорі та на щитах членів цієї організації. Маврикій прибув до Риму з єгипетського міста Фіви у 300 році на чолі легіону, що складався з 6600 воїнів. Він служив Римській імперії і зазнав гонінь від імператора Максиміана Галерія (305 – 311 рр. н. е.) та був страчений у 305 р. разом зі своїм легіоном за непохитність християнських переконань. Маврикій зачислений до лику святих у ІV ст. Святий Маврикій пізніше був патроном Магдебурзької єпархії та покровителем багатьох династій Європи. Очевидно, саме тому цей святий став головним патроном молодих і неодружених купців, які приїхали з німецьких земель у Ригу. Разом зі св. Маврикієм братство купців вшановувало святу Гертруду і святого Георгія. У наш час св. Маврикій є покровителем торгівлі, солдат, альпійських стрільців, швейцарської гвардії Папи3. На його честь названо місто у швейцарському кантоні Вале. Багаторазово (до 8 разів) перебудований за свою історію будинок весь час зберігав готичну основу (в тім числі простору, святкову, з найкращою в місті акустикою залу на другому поверсі, багатоярусне горище, ступінчатий щипець*** на фасаді). Останнім відгомоном готики на будинку були встановлені у 1522 р. обабіч від входу високі кам’яні плити з фігурними рельєфними прикрасами. В 1619-1625 рр. був капітально реконструйований у відповідності з новими архітектурними запитами щипець будинку. Роботами керували запрошені з Голландії майстри будівельних справ Адріан Янсен і його брат Ламберт. Вони переобладнали головний фасад будівлі в дусі маньєризму. Ця течія в тодішньому європейському мистецтві відображала кризу культури відродження і перехід до стилю бароко. Уступи готичного щипця були доповнені багатьма кам’яними декоративними деталями, скульптурами та металевими прикрасами. На щипці був встановлений металевий флюгер, що зображав св. Георгія на коні. У нішах встановили статуї богів Меркурія і Нептуна. Фасад збагатився годинником-календарем та порталом зі скульптурами у стилі бароко. У 1713 р. товариство Чорноголових стало повноцінним власником будинку, вклавши великі кошти у його реконструкцію. Купці здійснювали тут угоди, проводили збори, використовували його для святкових заходів і торжеств. У будинку зберігались цінні колекції художніх творів, реліквії і срібло Чорноголових. Пізніше розкішна зала використовувалася для презентацій та концертів. У 19 ст. до будинку прибудували бічну прибудову. Була збільшена висота святкової зали, перебудований головний вхід і прибудова з боку площі. У готичних нішах фасаду встановили герби ганзейських міст та алегоричні скульптури. 1 червня 1941 р. Ригу зайняли німецько-фашистські загарбники. Будинок Чорноголових був зруйнований гітлерівцями 28 червня 1941 р. Щоб він не зник безслідно, у 1945 р. архітектором Я. Ренгартом та іншими були виконані обмірні креслення будинку з метою його подальшої відбудови. Але за рішенням влади його рештки, а також стіни Ратуші у 1948 р. були знесені. До наших днів від цієї будови збереглися лише деякі скульптури, в тім числі статуї св. Георгія і св. Гертруди, флюгер, (сильно пошкоджений від пожежі), кам’яні плити біля входу. Від колекції срібного посуду збереглися 4 тарілки з рельєфним оздобленням і 4 келихи.4 Всі ці предмети зберігаються в музеї історії Риги і мореплавства, а також в Архітектурному музеї. Та недарма на фасаді будинку Чорноголових була написана фраза: «Якщо мене зруйнують, я відроджуся знову»5. Генеральним планом Риги, розробленим у 1969 році (арх. В. Апсітіс, Е. Пучіньш, Г. Мелберг та ін.), передбачалось збереження історичного вигляду Старої Риги, були закладені передумови відбудови давніх символів міста. У затвердженому в 1983 році проекті планування центру Риги та проекті регенерації Вецриги (Старої Риги) було передбачено відбудову будинку Чорноголових і Ратушної площі. Та тільки в роки третього пробудження Латвії громадська активність і людські пожертви дозволили приступити до практичних робіт. З 1990 р. працювала група відновлення Будинку Чорноголових Латвійського фонду культури. У 1992 р. самоуправління міста Риги прийняло рішення про підготовку до відбудови будинку, розпочались археологічні розкопки та проектні роботи6. У травні 1996 р. був закладений перший камінь відновлюваного історичного будинку Чорноголових. А вже 29 листопада 1999 р. у святковій залі, як і в колишні часи, закружляли у вальсі пари на відкритті відбудованого до 800-річчя заснування міста Риги будинку. Витрати на будівництво всього комплексу становили 3 952 000 латів7. У вестибюлі можна побачити таблиці з іменами спонсорів. У списку більше 1200 імен, але найбільший внесок зробила Ризька Дума. До середини 2013 р. в будинку Чорноголових знаходився музей, у ньому проводилися різні мистецькі заходи, виставки. 20 червня у Ризькому замку, який є резиденцією Президента Латвійської Республіки, спалахнула пожежа8. На час ремонту цього замку резиденцію тимчасово перенесли у будинок Чорноголових. Туристи зможуть знову відвідувати будинок Чорноголових (що має адресу: Ратушна площа, 7, Рига. LV – 1050), після закінчення ремонту Ризького замку орієнтовно у 2015 році.

Примітки

• До цього часу багато хто не вважає будинок Чорноголових пам’яткою архітектури, адже по суті це новобуд, хоча і виконаний досить точно і ретельно відносно до прототипу. На відміну від Ризького, будинок Чорноголових у Таллінні збережений від часу побудови, він не був зруйнований у часи війни.
  • так називалося привілейоване станове об’єднання купців і власників нерухомості, переваж-но німців, у середині 14-19 ст. у містах Прибалтики.
    • Щипець – верхня частина стіни, частіше трикутної форми, що вгорі обмежена двома схилами, але на відміну від фронтону не відокремлена знизу горизонтальною тягою або кар-низом.

Посилання на джерела 1. Електронний ресурс: https: // www. google. com. ua / 2. Мельник І. Балтійське тріо // Український тиждень. - №38. – 2009. – С. 64. 3. Електронний ресурс: www. bolshoyvopros. ru / guestions 4. Електронний ресурс: jandex. ua / cick / jsredir 5. Електронний ресурс: pribat./ info content /dom chernoholovyh 6. Пучиньш Э. Дом Черноголовых в Риге // Буклет фонда культуры, группы восстановления Дома Черноголовых. – 1993 7. Електронний ресурс: opera www. poiradar. com. ua / poi / dom chernoholovuch -1023 8. Електронний ресурс: jandex. ua / search /

«Грюнвальдська битва» (картина)

Картину «Грюнвальдська битва» Ян Матейко малював протягом шести років (1872-1879). Видатний представник польського історичного живопису, художник Ян Матейко (1838-1893) від середини 50-х років ХІХ ст. писав переважно багатофігурні композиції, присвячені вітчизняній історії («Проповідь Скарги», «Битва під Грюнвальдом», «Прусська данина», « Рейтан» або «Втрата державності», «Підняття дзвону Сигізмунда») [1]. «Битва під Грюнвальдом» - найбільша серед цих картин за розміром полотна (426 х ). Зберігається вона в Національному музеї у Варшаві.

Сюжет картини – розгром німецького Тевтонського Ордену з’єднаними силами Королівства Польського та Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтського у битві під Грюнвальдом 15 липня 1410 року. Проти тевтонців билися також наймані лицарі з Чехії та Моравії (серед яких був і Ян Жижка, що у 1419-1424 став керівником гуситських військ у Чеському королівстві) і військо молдавського князя, а від українських територій на полі битви проти військ Ордену стояли хоругви Львівської, Перемиської, Холмської, Подільської і Галицької земель [2]. Об’єднані війська під проводом короля Польщі Владислава ІІ Ягайла та Великого князя Литовського Вітовта (32 тис.) чисельно переважали військо хрестоносців (27 тис.), очолюване великим магістром Ордену Ульріхом фон Юнінгеном.

Грюнвальдська баталія розгорнулася на полі між селами Грюнвальд*, Стенбарк, Лодвигово і озером Любень [3]. Згідно з німецькою історією, баталія відбулася біля місцевостей Грюнвальд і Таненберг (німці називають її битвою під Таненбергом) [4]. Лінія протистояння військ становила близько . Бій проходив зі змінним успіхом. Вітовту вдалося перегрупувати частини свого війська, які відступали під натиском Ордену, а потім перейти у наступ. В цей час правий фланг військ хрестоносців розпочав свій наступ основними силами під керівництвом самого Ульріха фон Юнінгена. Але під час першої атаки він був убитий. У війську хрестоносців розпочалася паніка, що спровокувала хаотичний відхід, внаслідок якого полягла значна кількість вояків. Битва під Грюнвальдом завершилася перемогою об’єднаних військ, вона зламала уявлення про непереможність тевтонців.

Основним інформаційним джерелом про цю битву для Матейка була «Історія Польщі» Яна Длугоша. У композиції Я. Матейка показано згромадження протиборствуючих сил, що заповнили собою все поле бою від краю до краю. На картині художник відтворив кілька важливих подій цієї битви. У центрі зображено кульмінаційну подію – атаку на основні сили Ордену і загибель великого магістра. Двоє простолюдинів завдають смертельного удару великому магістру Юнгінгену. Праворуч, у верхньому кутку, показано напад Дипольда фон Коцкріцта на Ягайла. Але князь ударом списа повалив Дипольда на землю, а Збігнєв з Олесниці добив його ударом списа. У лівому верхньому куті – взяття обозу хрестоносців. Центральною постаттю картини є князь Вітовт. Праворуч від нього зображено краківського хорунжого Марціна, який тримає хоругву і дме у ріг тріумфу, що символізує близьку перемогу. Нижче від нього показано чеського лицаря Яна Жижку. По центру вгорі видно образ святого Станіслава, патрона Польського королівства, опіка і молитва якого, за свідченнями учасників битви, були однією зі складових цієї перемоги [5].

Коли Я. Матейко писав «Грюнвальдську битву», Польща була розділена між сусідніми державами. Національно-визвольні повстання поляків закінчувалися поразками. Художник зобразив цю переможну битву, аби не погас патріотичний дух сучасників. У часи Другої світової війни Геббельс розпорядився знищити картини Матейка «Грюнвальдська битва» і «Прусська данина». Він обіцяв нагороду 10 мільйонів марок за інформацію про їхнє місцеперебування. Картина була схована патріотами поблизу Любліна. Декілька чоловік було страчено за відмову розкрити місце, де були заховані картини [6].

У Львові на стіні Латинського кафедрального собору 15 липня 1910 р. на честь 500-річчя Грюндвальської битви встановили меморіальну дошку. Під час гітлерівської окупації  міста ця дошка була знищена [7].

Примітки

* Грюнвальд – село в Ольштинському воєводстві, південніше Оструди.

Література

1.    М. Велинская, А. Грабарчик и др. Известные поляки. Малый биографический словарь./ Библиотечка «Польши» (1). – С. 67.

2.    Михайловський В. Спільна звитяга Грюнвальду // Український тиждень. – №28. 2010 - 9-15 липня. – С. 46.

3.    На карте Польши. Малый туристский словарь / Библиотека «Польши» (2). - 1987. – С. 20.

4.    Михайловський В. Вказана праця. – С. 47.

5.    Михайловський В. Під опікою Св. Станіслава // Український тиждень. – №28. 2010 - 9-15 липня. – С. 50-51.

6.    ru. wikipedia. org / wiki / Грюнвальдская битва (картина)

Мельник Б. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ. 2001. – С. 115