Іринка Хоменко
Національний природний парк "Мале Полісся" - один з найбільш своєрідних природно-географічних районів України. Природний потенціал цього краю створює всі умови для виховання та відпочинку в природі.
З метою збереження цінних природних комплексів та історико-культурних об’єктів східної частини Малого Полісся, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення, згідно з Указом Президента України від 02.08.2013р. №420/2013 створено Національний природний парк «Мале Полісся».
НПП «Мале Полісся» розташований на території Ізяславського та Славутського районів Хмельницької області на загальній площі 8762,7га, в тому числі 2764га, що надаються в постійне користування та 5998,7 га, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів. Територія парку знаходиться у північній частині області і належить до східної частини Малого Полісся. Межі НПП умовно проходять по долинах річок та Нетішинського водосховища – охолоджувача. На півночі – р. Горинь і водосховище – охолоджувач, витік р. Гнилий ріг; на сході - р. Горинь, на північному заході – р. Вілія; на півдні притоки річок Горинь та Вілія.
Місцевість рівнинна, характеризується відносно значним підвищенням поверхні переважають висоти 200-240м (максимальне значення – 260м) і лише в долинах річок зустрічаються відмітки менше 200м, а також незначною глибиною розгалуження(10-20м). Має на південний схід та північ. Цей природний район представляє найбільш типову поліську природу, бо здебільшого вкритий сосновими та дубово - сосновими лісами (лісистість близько 70 %), болотами та луками і через те малозаселений, отже, і мало орних земель.
На території Парку добре збереженні рослинність і фауністичні комплекси, висока залісненість, мальовнича заплава річки Горинь, унікальні мальовничі озера та болота різних типів.
Загальний розподіл рослинного покриву ред.
Особливості рельєфу та геологічної будови північної частини області і обумовили розподіл її рослинності. Територія характеризується незначною розораністю, значною залісненістю (до 60-70%) і добре збереженими різноманітними природними комплексами. В лісовому фонді домінують природні ліси та культури сосни звичайної, які становлять в ньому більше 50%, сосново-дубових лісів значно менше, невеликі площі займають чорновільшняки та ліси з участю берези повислої. Серед деревних порід найменшою є участь граба, окремі ділянки дубово-грабових лісів займають невеликі площі. Найбільш поширеними є соснові ліси, різноманітний ценотичний склад яких обумовлений геоморфологічними та едафічними особливостями. Серед цих лісів найбільші площі займають соснові ліси зеленомохові та чорницево-зеленомохові, які розміщуються на рівних сухих ділянках або невисоких підвищеннях зі слабопідзолистими піщаними ґрунтами. Дубово-соснові та дубово-грабові ліси значних площ на території проектованого парку не займають. Іх основні ділянки зосереджені у ДП «Славутське лісове господарство». Ялина звичайна в природних деревостанах зустрічається фрагментарно. Чорновільшняки займають невеликі площі в притерасних частинах заплави Горині і представлені чорновільшняками папоротевими, щучниковими та осоковими з осокою загостреною. Лучна рослинність в основному зосереджена в заплаві Горині.
Переважають болотисті та торф’янисті луки типового ценотичного та флористичного складу. Виявлені фрагменти остепнених лук на найбільш високих елементах заплави Горині та фрагменти пустищних лук з білоусом стиснутим на ділянках міжозерних грив в центральній частині лісового масиву. На території проектованого НПП «Мале Полісся» наявні всі типи боліт східної частини Малого Полісся, хоча значних площ вони не займають. Евтрофні болота пов’язані в основному з заплавою, мезотрофні та оліготрофні — із заростаючими озерами, на яких утворюються плави. Болотна рослинність цих типів боліт перебуває на різних стадіях розвитку. Це рідкісні для Малого Полісся та України в цілому утвори, які зберігають різноманітне та специфічне, як ценотичне, так і флористичне, різноманіття. Карбонатні болота, характерні для багатьох територій Малого Полісся, тут відсутні. Водна та прибережно-водна рослинність парку приурочена до русла Горині та озер. Загалом на Малому Поліссі озер мало, тут вони мають природне післяльодовикове походження. Одне з найвідоміших та своєрідних — озеро Святе в Ізяславському районі. Для території парку характерною є ценотична різноманітність, добра збереженість структури фітоценозів. Флористична різноманітність обумовлює наявність значної раритетної компоненти.
ФЛОРА ПАРКУ ред.
Загальна характеристика. ред.
Виявлення повного флористичного складу цієї території потребує подальшого дослідження. Проте вже нині за наявними даними можна стверджувати, що склад флори Парку може досягати до 700 видів судинних рослин.
Флора цієї території є відносно молодою і сформувалась у післяльодовиковий період із різних ботаніко-географічних центрів, основними із яких є гумідний, аридний та аркоальпійський.
Льодовикові води сформували тут зандрову рівнину з досить бідними супіщаними відкладами, на яких сформувалась флора переважно бореального характеру. В голоцені, незважаючи на загальне потепління, бореальна флора не була цілком витіснена неморальною і добре тут збереглась. Внаслідок історичної молодості флора Парку відзначається незначною кількістю ендемічних видів та значною кількістю погаранично-ареальних видів – насамперед тих, що перебувають на південній межі ареалу.
Переважають бореальні види соснових лісів: сосна, береза повисла, крушина, чорниця, брусниця, грушанка кругло листа, деякі види папоротей. Бореальні види також переважають та виступають як асектатори в угрупуваннях боліт, насамперед, осокових та осоково-сфагнових. Це осоки – омська, здута, пухнатоплода, пухівки – піхвова та багатоколоскова, вовче тіло болотне, багно болотне, образки болотні, болотні верби – чорнична, мирзинолистна, розмаринолиста тощо. Неморальні види широколистяних лісів не відіграють тут значної ролі. Це переважно рослини з європейським та євразійським ареалами. Серед них: зірочник ланцетолистий, яглиця звичайна, зеленчук жовтий, копитняк, підмаренник запашний тощо. Основу лучних ценозів парку становлять види з широкими голарктичними та євразійськими ареалами – грястиця збірна, лисохвіст лучний, щучник дернистий, тонко гін лучний, вівсяниця лучна тощо.
Особливістю флори Національного природного парку «Мале Полісся» є наявність в її складі центральноєвропейських видів, які знаходяться тут на східній межі поширення. До них належать ситник бульбастий, ситних розчепірений, ожина шорстка, жарновець вінничний, лемботропіс чорніючий та деякі інші. Своєрідну групу в складі флори становлять реліктові види – третинний релікт шейхцерія болотна, післяльодовикові релікти – верба чорнична, баранець звичайний, діфазіаструм сплюснутий. Із нечисленних ендеміків Полісся на території Парку виявлені популяції гвоздики несправжньорозчепіреної.
В цілому флора НПП «Мале Полісся» є багатою і різноманітною, містить види різних ботаніко-географічних та еколого-ценотичних груп та значну раритетну компоненту.
Раритетна компонента флори ред.
В складі флори території Парку значною виявилася її раритетна компонента. За попередніми даними тут зростає 15 видів, занесених до Червоної книги України, 36 видів, які охороняються у Хмельницькій області (регіонально рідкісні) та 6 видів, які є рідкісними на території досліджень, созологічний статус яких в області ще не визначений.
Перелік видів рослин НПП «Мале Полісся», що занесені до Червоної книги України: ред.
- Баранець звичайний (Huperzia selago)
- Верба чорнична (Salix myrtilloides)
- Гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis)
- Дифазіаструм сплюснутий (Diphasiastrum complanatum)
- Коручка болотна (Epipactis palustris)
- Коручка морозниковидна (Epipactis helleborine)
- Коручка темно – червона (Epipactis atrorubens)
- Лікоподіелла заплавна (Lycopodiella inundata)
- Лілія лісова (Lilium martagon)
- Осока богемська (Carex bohemica)
- Плаун колючий (Lycopodium annotinum)
- Пальчатокорінник м`ясочервоний (Dactylorhiza incarnata)
- Пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata)
- Ситник бульбистий (Juncus bulbosus)
- Шейхцерія болотна (Scheuchzeria palustris)
Перелік видів рослин НПП «Мале Полісся», які підлягають охороні у Хмельницькій області: ред.
- Андромеда багатолиста – Andromeda polifolia,
- Багатоніжка проміжна – Polypodium interjectum,
- Багно болотне – Ledum palustre,
- Бобівник трилистий – Menyanthes trifoliata,
- Валеріана висока – Valeriana exaltata,
- Вовчі ягоди звичайні – Daphne mezereum,
- Вовче тіло болотне – Comarum palustre,
- Гвоздика несправжньорозчепірена – Dianthus pseudosquarrosus,
- Голокучник дубовий – Gymnocarpium dryopteris,
- Грушанка круглолиста – Pyrola rotundifolia,
- Дрік германський – Genista germanica,
- Еремогоне скельна – Eremogone saxatilis,
- Журавлина болотна – Oxycoccus palustris,
- Їжача голівка мала – Sparganium minimum,
- Кадило сарматське – Melittis sarmatica,
- Латаття сніжно-біле – Nymphaea сandida,
- Лохина – Vaccinium uliginosum,
- Образки болотні – Calla palustris,
- Ожика лісова – Luzula sylvatica,
- Осока багнова – Carex limosa,
- Осока кульконосна – Carex pilulifera,
- Осока пухнастоплода – Carex lasiocarpa,
- Перстач білий – Potentilla alba,
- Плавушник болотний – Hottonia palustris,
- Плаун булавовидний – Lycopodium clavatum,
- Пухівка багатоколоскова – Eriophorum polystachyon,
- Пухівка піхвова – Eriophorum vaginatum,
- Пухівка широколиста – Eriophorum latifolium,
- Пухирник звичайний – Utricularia vulgaris,
- Росичка круглолиста – Drosera rotundifolia,
- Ситник розчепірений – Juncus squarrosus,
- Скорзонера низька – Scorzonera humilis,
- Сухоцвіт багновий – Gnaphalium uliginosum,
- Теліптерис болотяний – Thelypteris palustris,
- Хвощ рябий – Equisetum variegatum.
До цієї групи належать види, які є малопоширеними, созологічний статус яких в області ще не визначений: ред.
- Відкасник Біберштейна – Carlina biebersteinii,
- Верес звичайний – Calluna vulgaris,
- Молодило руське – Sempervivum ruthenicum,
- Осока дерниста – Carex caespitosa,
- Пухирник малий – Utricularia minor,
- Щитник австрійський – Dryopteris austriaca
Характеристика видів рослин, які занесені до Червоної книги України ред.
Баранець звичайний (Huperzia selago) ред.
Таксономічна належність: Родина Баранцеві — Huperziaceae. ред.
Природоохоронний статус виду: Неоцінений.
Наукове значення: Вид на пд. межі ареалу.
Ареал виду та його поширення в Україні: Циркумполярний. У пн. півкулі від Арктики до зони широколистяних лісів, в лісовому та альпійському поясах гірських країн на пд. від межі суцільного поширення (Алтай, Кавказ). В Україні — Карпати (звичайно), Розточчя-Опілля, на Поліссі. На території парку виявлений в різних екотопах в сосновому лісі зелено моховому (урочище Теребежі)та дубово- березово- грабовому лісі рідко травному(Хутірське лісництво),остання популяція є більш чисельною.
Чисельність та структура популяцій: У рівнинних районах переважно поодинокі куртини і їх групи чисельністю до десяти. У Карпатах часто трапляються чисельністю по кілька десятків (сотень) куртин.
Причини зміни чисельності: Не має підземних запасаючих органів і бічних бруньок, тому зламані пагони не відновлюються. Зникає внаслідок підвищення ценотичної конкуренції, не переносить лісових пожеж, рекреаційного навантаження.
Умови місцезростання: У тінистих хвойних, мішаних та листяних лісах кл. Querco-Fagetea, Vaccinio-Piceetea. У Карпатах в альпійському та субальпійському поясах серед криволісся (союз Pinion mughi) де росте у складі лучних та пустищних угруповань на силікатовмісних субстратах (кл. Juncetea trifidi) та серед чагарників кл. Loiseleurio-Vaccinietea. Трапляється в угрупованнях скель лісового поясу (кл. Asplenietea trichomanis). Мезофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Хамефіт. Багаторічна вічнозелена трав’яна рослина 5–20 см заввишки. Стебло висхідне, рівно-дихотомічно розгалужене, по мірі наростання біля основи полягає і вкорінюється, формуючи куртинки до в діаметрі. Стебло густо вкрите лінійно-ланцетними філоїдами, у 8 вертикальних рядах. Спорангії у пазухах філоїдів. Спори дозрівають у серпні–вересні, спороношення закінчується навесні наступного року. Вегетативне розмноження вкоріненням полеглої частини стебла і за допомогою виводкових бруньок. В Україні представлений двома морфологічними відмінами. У Карпатах присутній H. selago subsp. appressa (Desv.) D.Löve ex Tzvel. A. Löve (Lycopodium selago L. vor appressum Desv.), що має дугоподібні, притиснуті до стебла філоїди світло-зеленого чи зеленого кольору.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в Карпатському БЗ, у ПЗ «Ґорґани», Рівненському, «Розточчя» та «Черемський» і у Карпатському, «Вижницькому», «Деснянсько-Старогутському», Мезинському НПП та в низці РЛП, заказників, пам’яток природи та заповідних урочищ. Заборонено суцільні рубки лісів, збирання та заготівлю рослин.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Факти успішної інтродукції поодинокі.
Господарське та комерційне значення : лікарське, фарбувальне, декоративне.
Верба чорнична (Salix myrtilloides) ред.
Таксономічна належність: Родина Вербові — Salicaceae.
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Наукове значення: Реліктовий субарктично-бореальний вид на пд. межі ареалу.
Ареал виду та його поширення в Україні: Європа, Зх. та Сх. Сибір, Пн. Монголія, Пн.-Сх. Китай, Далекий Схід. В Україні — Розточчя (дуже рідко, очевидно, зараз зник), Прикарпаття, зрідка на пн. Лісостепу, Поліссі. На території парку відомі два місцезростання цієї рідкісної рослини – на сфагновому плаві озера Святого та на мезофітному болоті, яке знаходиться в лісовому масиві Голицького лісництва ДП «Славутське лісове господарство».
Чисельність та структура популяцій: Трапляється невеликими куртинами. Спостерігається різке зменшення кількості популяцій та їхньої чисельності, особливо в лісостеповій зоні.
Причини зміни чисельності: Меліорація, осушення та «загосподарювання» боліт, їх заліснення.
Умови місцезростання: Мезотрофні, переважно осоково-сфагнові, зрідка — евтрофні осоково-гіпнові болота, що характеризуються кислою реакцією (рН 3,5–5,5). Угруповання кл. ScheuchzerioCaricetеa nigrae. Гігрофіт, ацидофіл.
Загальна біоморфологічна характеристика: Нанофанерофіт. Кущ, близько 30–100 см заввишки, з тонкими жовтувато- або червонувато-бурими голими гілками. Бруньки голі, яйцеподібні тупі. Листки 1–3,5 см завдовжки, 0,7–1,5 см завширшки, яйцеподібні, еліптичні або довгасто-еліптичні, з обох кінців заокруглені або звужені, здебільшого цілокраї, зовсім голі, тонкі; зверху матовозелені або сизуваті, знизу сизі, з густою сіткою жилок. Сережки розцвітають одночасно із появою листків, пухкі, на улиснених ніжках. Приквіткові лусочки лопатчасто-круглясті, жовтуваті, з пурпуровою верхівкою, злегка волосисті. Тичинок дві, з вільними, волосистими нитками; нектарник один, довгастий. Зав’язь гола, спочатку зелена, пізніше червонувата, тупувата, з коротким стовпчиком; ніжка зав’язі близько завдовжки. Цвіте у травні–липні, плодоносить у липні. Розмножується насінням і вегетативно (гілки добре вкорінюються).
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють в Поліському, Рівненському та «Розточчя» ПЗ, Шацькому, «Прип’ять-Стохід», «Деснянсько-Старогутський» НПП, заказниках загальнодержавного значення «Хиноцький» у Володимирецькому р-ні Рівненської обл. та «Замглай» у Ріпкінському р-ні Чернігівської обл. Слід виявити та взяти під охорону всі місцезростання у лісостеповій зоні, контролювати стан популяцій. Заборонено порушення умов місцезростання виду та гідрологічного режиму.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
Господарське та комерційне значення: Декоративне.
Гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis) ред.
Таксономічна належність: Родина Зозулинцеві — Orchidaceae.
Природоохоронний статус виду: Неоцінений.
Наукове значення: Рослина, зі складною біологію розвитку та сапрофітним (симбіомікотрофним) типом живлення.
Ареал виду та його поширення в Україні: Західнопалеарктичний вид (Європа, Кавказ, Мала Азія, Зх. Сибір). В Україні — в Карпатах, на Закарпатті, Поліссі, в Лісостепу, Степу (пн.), Гірському Криму. На території відоме єдине місце зростання на ділянці старого дубового лісу в околицях Нетішина.
Чисельність та структура популяцій: Популяцій досить багато, але чисельність та щільність в них переважно низька.
Причина зміни чисельності: Руйнування місць зростання, негативний вплив рекреації та лісовпорядкувальних робіт.
Умови місцезростання: Тінисті листяні, мішані, рідше соснові ліси, переважно в місцях з розрідженим трав’яним покривом, на ґрунтах як бідних, так і багатих, з різним рівнем зволоженості, переважно багатим на вапно. Найчастіше в угрупованнях кл. Querco-Fagetea; в Криму також в угрупованнях кл. Erico-Pinetea (союз Brachypodio-Pinion pallasianae) та Quercetea pubescenti-petraeae (союз Carpinion orientalisQuercion pubescentis). Сціофіт, мезофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна жовтувато-бура сапротрофна рослина заввишки 20–45 см. Кореневище горизонтальне, з густо розташованими товстими, м’ясистими коренями, скрученими у вигляді пташиного гнізда. Стебло світлобуре, з 3–5 буруватими лусками, розвинені листки відсутні. Квітки жовтувато-бурі, з медовим запахом, досить великі, зібрані у довге китицеподібне суцвіття, приквітки лінійноланцетні. Листочки оцвітини оберненояйцеподібні, 4–6 мм завдовжки, складені широким дзвоником. Зав’язь не скручена. Цвіте у червні–липні. Плодоносить у серпні– вересні. Розмножується насінням, рідше вегетативно. Насіння проростає під землею за участю симбіотичного гриба. Надземний гін розвивається на 9–10-й рік і через два місяці після цвітіння засихає.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Додатку ІІ CITES. Охороняється в Карпатському БЗ, «Черемському», Рівненському, Канівському, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому, Карадазькому, «Мис Мартьян», «Розточчя», «Медобори », «Ґорґани» ПЗ, Карпатському, Шацькому, Мезинському, «Вижницькому», Яворівському, «Ужанському», «ДеснянськоСтарогутському», «Синевир», «Подільські Товтри», «Святі гори», «Сколівські Бескиди» і «Гомільшанські ліси» НПП та інших заповідних об’єктах . Контроль за станом популяцій. Заборонено збирання рослин, порушення умов місцезростання.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
Господарське та комерційне значення: Лікарське.
Зелениця сплюснута (Дифазіаструм сплюснутий) (Diphasiastrum complanatum) ред.
Таксономічна належність: Родина Плаунові — Lycopodiaceae.
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Наукове значення: Голарктичний вид на пд.межі ареалу.
Ареал виду та його поширення в Україні: Поширений у Пн. і Центральній Європі, до Пн. Італії та Придунайських країн, на Мадейрі, у Пн. Азії, Індії та Пн. Америці (пн. сх.). В Україні трапляється у Карпатах, на Розточчі, Зх. Поділлі, Поліссі.На території парку велика популяція цього незвичайного плауна виявлена у сосновому лісі чорницево- зелено моховому на межі Славутського і Ізяславського районів.
Чисельність та структура популяцій: Локалітети площею від 0,5 до 10–15 м², представлені від одного до кількох клонів, що налічують по кілька десятків вегетативних рамет і від 1 до 10–15 спороносних.
Причини зміни чисельності: Суцільні рубки лісів, збирання рослин для культових обрядів. У високогір’ї надмірне випасання.
Умови місцезростання: Здебільшого на піщаних ґрунтах у соснових та дубово-соснових лісах (кл. Vaccinio-Piceetea), а також на мохових подушках у букових, ялицево-букових і смерекових лісах, іноді на пустошних луках з домінуванням Nardus stricta та Festuca tenuifolia. Рідше в угрупованнях кл. Querco-Fagetea, Quercetea roboripetraeae (союз Pino-Quercion), Calluno-Ulicetea (союз Violion caninae). Мезофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Хамефіт. Багаторічна вічнозелена трав’яниста рослина. Стебла довгі, підземні, повзучі, із прямостоячими сплющеними вилчасто розгалуженими гілками. Плідні гілочки переходять у довгу, рідко обсаджену листками (мікрофілами) ніжку, що несе по кілька циліндричних колосів; спорангіальні листки яйцеподібні, загострені, по краю виїмчато-зубчасті; вегетативні листки дрібні, притиснуті, розміщені в 4 ряди; з них крайові трикутно-ланцетні, кілюваті, дуже загострені, а ті, що містяться на плоскому боці гілок, вужчі, майже шилоподібні. Спороносить у липні–вересні. Поновлення переважно вегетативне, також спорами.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняють на території Поліського та Рівненського ПЗ, у Деснянсько-Старогутському та Карпатському НПП, а також у пам’ятці природи «Тисовий Яр» (Чернівецька обл.). Необхідний моніторинг популяцій, особливо у поліській частині ареалу. Заборонено проведення суцільних рубок та збирання рослин.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
Господарське та комерційне значення: Декоративне, лікарське, фарбувальне (народний засіб для отримання зеленої фарби для вовни).
Коручка болотна (Epipactis palustris) ред.
Таксономічна належність: Родина Зозулинцеві — Orchidaceae.
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Наукове значення: Рідкісна рослина.
Ареал виду та його поширення в Україні: Евразійсько-середземноморський вид. В Україні — Полісся, Карпати, Розточчя, Опілля, Лісостеп, Степ (по долинах великих річок), Гірський Крим. Відомо єдине місцезростання на території Хмельниччини, що знаходиться саме на території проектованого парку «Мале Полісся». Тут у заболоченому зниженні на терасі р. Горинь в урочищі Сільце неподалік Нетішина знайдено кілька десятків екземплярів цього виду. Нині це місце зростання не охоплене охороною.
Чисельність та структура популяцій: Популяції чисельні, щільні, віковий спектр повночлений, правосторонній, частка молодих особин висока.
Причина зміни чисельності: Надмірне осушення біотопів. Рекреаційне навантаження, знищення при забудові територій.
Умови місцезростання: Заторфовані долини річок, улоговини, заболочені схили з мокрими і сирими торфовоболотними ґрунтами; в Карпатах часто на гірських висячих болотах. На заростаючих ділянках торфокар’єрів. В Лісостепу, Розточчі і Опіллі — на евтрофних торфових трав’яногіпнових болотах кл. Scheuchzerio-Caricetea nigrae, на луках кл. Phragmiti-Magnocaricetea, союзів кл. Molinio-Arrhenatheretea та гігрофільних чагарників кл. Alnetea glutinosae. На Поліссі — на мезотрофних болотах кл. VaccinioPiceetea. Мезогігрофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина 20–70 см заввишки. Кореневище довге, повзуче. Стебел кілька, прямі. Листки (4–8) довгасто-яйцеподібні, ланцетні. Суцвіття — багатоквіткова китиця, не щільне. Приквітки ланцетні. Квітки до 2,5см завдовжки, звислі, зовнішні листочки оцвітини ланцетні, 9–11,5 мм завдовжки, зеленкуваті, зсередини зеленкувато-білі або червонуваті, внутрішні — довгасто-яйцеподібні, білуваті, з рожевими смужками; губа довша за зовнішні листочки оцвітини. Зав’язь веретеноподібна, коротко опушена. Цвіте у червні–липні. Плодоносить у липні– серпні. Розмножується насінням та вегетативно.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Додатку ІІ CITES. Охороняється у Карпатському та Дунайському БЗ, Канівському, Поліському, Рівненський, Ялтинському гірсько-лісовому, Карадазькому, «Медобори » та «Розточчя» ПЗ, в Карпатському, Шацькому, «Вижницькому», Ужанському, «Синевир » та «Подільські Товтри» НПП. Заборонено збирання рослин, порушення екотопів.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Вирощують у ботанічних садах: Національному ім. М.М. Гришка НАН України та Харківського університету.
Господарське та комерційне значення: Декоративне.
Коручка морозниковидна, коручка широколиста (Epipactis helleborine) ред.
Наукове значення. Вид з диз`юнктивним ареалом. Відзначається адаптацією до різноманітних еколого-фітоценотичних умов і значною мінливістю морфологічних ознак.
Ареал виду та його поширення в Україні: Українськi Карпати, Закарпаття, Полiсся, Зх. Лiсостеп, Правобережний i Лiвобережний Лiсостеп, Степ, Гiрський Крим. Вид поширений також у Зх. Європi, на Скандинавському п-вi, у Сибiру, на Японських о-вах, у Середземномор`ї, на Кавказi, у Серед, i Малiй Азiї, Iранi, Гiмалаях. На території парку виявлена в декількох місцях, - в дубово- грабовому лісі біля Нетішина, у сосново- грабовому лісі Кривинського лісництва та у чагарникових заростях біля русла р. Горинь.
Місця зростання. Лiси, узлiсся, яри (пiд захистом чагарникiв). Трапляється на карбонатних грунтах.
Чисельність. Популяції налічують від кількох особин до ста. Вид не витримує великого антропогенного навантаження.
Причини зміни чисельності. Порушення екотопів, зокрема вирубування лісів.
Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина 30–100 см заввишки. Кореневище коротке. Листки (4–10) від яйцеподібних до ланцетних. Квітки (12–50) зеленкувато-пурпурові, у густій китиці. Приквітки ланцетні. Зовнішні листочки оцвітини яйцеподібно-ланцетні, 10–13 мм завдовжки, внутрішні — коротші і ширші. Губа коротша від інших листочків оцвітини. Зав’язь слабко опушена. Цвіте у червні–вересні. Плодоносить у липні–жовтні. Розмножується насінням і кореневищем.
Заходи охорони. Занесено до Червоної книги Української РСР (1980). Охороняється у природних заповідниках Поліському, Канівському, Ялтинському гірсько-лісовому, Карадазькому, Кримському і Мис Мартьян, у Карпатському біосферному заповіднику, заказниках загальнодержавного значення Савранський Ліс, Тирке, Аюдаг. Вирощують у Центр. ботанічному саду НАН України (Київ). Необхідно контролювати стан популяцій.
Коручка темно-червона (Epipactis atrorubens) ред.
Таксономічна належність: Родина Зозулинцеві — Orchidaceae.
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Наукове значення: Рідкісна рослина.
Ареал виду та його поширення в Україні: Євразійський вид, поширений в Європі, на Кавказі, Уралі, в Зх. Сибіру, Середній Азії, Ірані. В Україні — в Карпатах, на Прикарпатті, в Поліссі, Лісостепу, Степу (рідко) та Гірському Криму. На території парку є досить рідкісним видом. Відмічена лише на ділянці старого дубового лісу неподалік Нетішина.
Чисельність та структура популяцій: Популяції нечисленні, дані по структурі популяцій відсутні.
Причина зміни чисельності: Антропогенне порушення природних біотопів, зокрема вирубування лісів.
Умови місцезростання: Листяні, хвойні та мішані ліси, узлісся, серед чагарників, кам’янисті схили (переважно на вапняках). Трапляється в широколистяних неморальних мезофітних лісах у складі угруповань союзів Fagion sylvaticae та Carpinion betuli (кл. Querco-Fagetea), а також в мезоксерофітних трав’янистих угрупованнях. В Криму зростає в субсередземноморських субксерофітних лісах та рідколіссях (кл. Quercetea pubescentipetraeae) та в угрупованнях хвойних лісів кл. Erico-Pinetea. Мезофіт. Сциофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина, 25–70 см заввишки. Кореневище коротке, товсте, горизонтальне. Стебло у верхній частині коротко-густоопушене, буро-фіолетове. Листків 5–9, довші за міжвузля, нижні — довгасто-яйцеподібні або еліптичні, 4–8 см завдовжки, верхні — ланцетні, загострені. Суцвіття — довга, пряма негуста майже однобічна китиця, вісь суцвіття густо опушена Приквітки ланцетні. Квітки пурпурові, із запахом ванілі. Листочки оцвітини до 6–7 мм завдовжки, яйцеподібні, загострені, складені широким дзвоником, внутрішні трохи коротші за зовнішні. Губа 5,5–6,5 см
завдовжки, її гіпохілій чашоподібно увігнутий, з широким переднім входом, епіхілій серцеподібний, загострений, при основі з двома зморщеними горбочками. Зав’язь пряма, не скручена, густо опушена. Цвіте у червні–липні. Плодоносить у серпні–вересні. Розмножується насінням, дуже рідко — кореневищем.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Додатку ІІ CITES. Охороняється у Карпатському БЗ, Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому, Карадазькому, «Медобори» та Рівненському ПЗ, в Карпатському, Шацькому, «Деснянсько-Старогутському», «Мезинському », «Синевир», «Подільські Товтри» та «Святі гори» НПП. Контроль за станом популяцій. Заборонено збирання рослин, порушення умов місцезростання, вирубування лісів.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає
Господарське та комерційне значення: Декоративне.
Плаунець заплавний або лікоподієлла заплавна (Lycopodiella inundata) ред.
Таксономічна належність: Родина Плаунові — Lycopodiaceae.
Природоохоронний статус виду: Рідкісний.
Наукове значення: Рідкісний зникаючий вид.
Ареал виду та його поширення в Україні: Голарктичний вид. В Україні трапляється в Карпатах, на Поліссі, по терасах річок Лісостепу і Степу. На території парку відоме єдине місцезростання неподалік Нетішина у Кривинському лісництві в заболоченій улуговині тераси р. Горинь.
Чисельність та структура популяцій: Популяції нечисленні, представлені невеликими групами. Окремі популяції мають високу щільність до 24 особин на .
Причини зміни чисельності: Осушення боліт, освоєння річкових терас, зміна гідрологічного режиму.
Умови місцезростання: Зростає у невластивих для плаунових умовах (торфові болота, заболочені луки, замоховілі піщані зниження на терасах річок, вологі свіжі піски). Мезофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина 5–10 см заввишки. Стебло повзуче, густо вкрите лінійно-шилоподібними листками (мікрофілами). Спороносні гілки короткі, не галузяться, нечітко відмежовані від стебла, на верхівках мають довгі стробіли без ніжки. Спороносить у липні–вересні. Спори численні світложовті. Розмножується спорами і вегетативно.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Необхідне виявлення вцілілих місцезнаходжень в Лісостепу і Степу і створення на них природно-заповідних територій. Охороняють в Поліському, Рівненському та Черемському ПЗ, НПП Шацькому, «Прип’ять-Стохід», «Синевир», «Святі гори». Заборонено всі види гідромеліоративних робіт, торфорозробку.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає
Господарське та комерційне значення: Лікарське.
Лілія лісова (Lilium martagon) ред.
Таксономічна належність: Родина Лілійні — Liliaceae.
Природоохоронний статус виду: Неоцінений.
Наукове значення: Вид з диз’юнктивним ареалом, єдиний дикорослий вид роду Lilium L. в Україні, який скорочує своє поширення.
Ареал виду та його поширення в Україні: Євразійський вид: від Середньої, Пд. та Сх. Європи до Зх. і Сх. Сибіру (включаючи пн. частину Монголії). В Україні — в Карпатах, Закарпатті, Передкарпатті, Розточчі, Опіллі, на Поліссі, в Лісостепу. На території парку лілія лісова зростає на ділянках листяних та мішаних лісів Славутського району.
Чисельність та структура популяцій: Популяції містять від декількох одиниць до декількох десятків особин різного віку, які зростають групами. Інколи трапляються популяції з декількох сотень особин, зазвичай на освітлених місцях у рівнинних лісах. Місцезнаходження біля населених пунктів відчувають значний антропогенний прес, багато з них поступово зникають.
Причини зміни чисельності: Рекреаційне навантаження, збирання на букети, викопування цибулин для пересаджування та як лікарської сировини. Рослина зникає внаслідок вирубування лісів, оскільки потребує часткового затінення.
Умови місцезростання: Листяні та мішані ліси в мезотрофних умовах, насамперед, в їх освітлених місцях — на галявинах, узліссях. В Карпатах — у розріджених лісах, серед лісових та субальпійських лук — на добре зволожених місцях. Всюди трапляється спорадично. Мезофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина 50– заввишки. Цибулина яйцеподібної форми, черепитчаста, жовта. Стебло зелене, під суцвіттям безлисте, середні листки по 5–6 в кільцях. Суцвіття китицеподібне, квітки повислі, на довгих квітконіжках, яснопурпурові з темно-фіолетовими плямочками, ароматні, зібрані у негусту китицю. Трапляються рослини із іншим забарвленням квітів — жовто-оранжевим, червоним та ін. При розквітанні листочки-оцвітини закручуються угору, між ними звисають довгий зігнутий стовпчик та шість довгих тичинок. Плід шестигранна коробочка, яка при дозріванні розтріскується на три частини. Цвіте в червні–липні. Плодоносить у серпні. Розмножується насінням та вегетативно, утворюючи дочірні цибулинки.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Потребує уваги охорона виду на Лівобережній Україні. Охороняють в багатьох природно-заповідних територіях лісової та лісостепової зони — Карпатському БЗ, ПЗ «Розточчя», «Медобори», Рівненському, ННП Шацькому, «Подільські Товтри», в багатьох заказниках. Заборонено зривання та викопування рослин, рубку лісу.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Вирощують у багатьох ботанічних садах.
Господарське та комерційне значення: Декоративне, лікувальне, медоносне.
Осока богемська (Carex bohemica) ред.
Таксономічна належність: Родина Осокові (Смикавцеві) — Cyperaceae.
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Наукове значення: Реліктовий диз'юнктивноареальний євразійський вид з осередками на пд. сх. від межі суцільного ареалу.
Ареал виду та його поширення в Україні: Атлантична, Центральна, Пд. та Сх. Європа, пд. Сибіру та Далекого Сходу, Центральна та Сх. Азія. В Україні окремі осередки на Поліссі, у Лісостепу та на Розточчі. На території парку виявлено велику популяцію цього зникаючого виду в Славутському районі (урочище Теребіжі) на одному з заростаючих озер.
Чисельність та структура популяцій: Локальні популяції (Закарпатська обл., Ужгородський і Берегівський р-ни; Львівська обл., Яворівський р-н; Хмельницька обл., Славутський р-н; м. Київ; Дніпропетровська обл., Павлівський і Новомосковський р-ни; Харківська обл., Зміївський р-н; ІваноФранківська обл.) переважно малочисельні або кількість рослин значно змінюється по роках; деякі відомі раніше популяції вже зникли (наприклад, в окол. Києва), проте, останнім часом виявлено декілька нових локалітетів.
Причини зміни чисельності: Вузька еколого-ценотична амплітуда виду. Освоєння берегових зон водойм, рекреаційне навантаження, зміни водного режиму, зокрема, осушення вологих луків, зарегулювання річок. Характерний вид асоціації Eleocharetum ovatae (кл. Isoеto-Nanojuncetea).
Умови місцезростання: Піщані та мулуваті вологі луки, береги озер та річок, інші алювіальні місцезростання. Алювіальний псамофіт. Гігромезофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина 5–10 см заввишки. Стебло повзуче, густо вкрите лінійно-шилоподібними листками (мікрофілами). Спороносні гілки короткі, не галузяться, нечітко відмежовані від стебла, на верхівках мають довгі стробіли без ніжки. Спороносить у липні–вересні. Спори численні світложовті. Розмножується спорами і вегетативно.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Охороняється на території ПЗ «Розточчя». Рекомендований пошук та обстеження сучасних існуючих популяцій та створення ботанічних заказників. Заборонено порушення умов зростання.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
Господарське та комерційне значення: Протиерозійне, ґрунтотвірне.
Плаун річний, плаун колючий (Lycopodium annotinum) ред.
Наукове значення. Палеарктичний вид на пд. межі свого ареалу.
Ареал виду та його поширення в Україні:Українськi Карпати, Полiсся, зрiдка - Волинська височина, Мале Полiсся та пн. частина лiсостепової зони. Вид поширений у Зх. i Сх. Європi, Середземномор`ї, на Кавказi, у Зх. i Сх. Сибiру, на Далекому Сходi. На території парку відомі місцезростання, пов’язані з вологими сосновими лісами Ізяславського та Славутського районів.
Місця зростання. Хвойнi та мiшанi вологi лiси (утворює куртини).
Чисельність. Популяції численні, кількість їх зменшується.
Причини зміни чисельності. Вирубування лісів, рекреаційне навантаження, збирання населенням як декоративної рослини.
Загальна біоморфологічна характеристика: Хамефіт. Багаторічна трав'яна рослина 10–30 см заввишки. Стебло повзуче, у вузлах негусто укорінюється, вкрите лінійно-ланцетними листками (мікрофілами), які розташовані перпендикулярно до стебла або відігнуті донизу. Стробіли поодинокі, сидячі, ціліндричні, без ніжок. Спороносить у липні–вересні. Розмножується спорами і вегетативно.
Заходи охорони. Занесено до Червоної книги Української РСР (1980). Охороняється у Поліському природному та Карпатському біосферному заповідниках, заказниках Полісся та Карпат. Слід постійно контролювати стан популяцій.
Зозульки м'ясочервоні або пальчатокорінник м'ясочервоний (Dactylorhiza incarnate) ред.
Таксономічна належність: Родина Зозулинцеві — Orchidaceae.
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Наукове значення: Євразійський поліморфний вид, представлений численними відмінами.
Ареал виду та його поширення в Україні: Європа, Балкани, Мала та Середня Азія, Кавказ, Зх. Сибір, Джунгарія, Монголія. В Україні — Карпати, лісова зона, Лісостеп, Степ (рідко) та Гірський Крим. На території парку великі популяції пальчатокорінника м'ясочервоного відмічені на торф’янистій луці, що утворилась в притерасній смузі біля вільшняка в околицях м. Нетішин.
Чисельність та структура популяцій: Популяції численні, від кількох до тисяч особин, нормального — типу, повно- і неповночленні, з правостороннім віковим спектром.
Причини зміни чисельності: Осушення, освоєння земель, інтенсивне випасання, заростання луків.
Умови місцезростання: Переважно на відкритих місцях, вологих і сирих, слабко кислих або нейтральних ґрунтах на евтрофних та мезотрофних болотах, заплавних та низинних луках, серед чагарників, на узліссях, в рідколіссях, світлих лісах, на торфовищах, тощо. В угрупованнях кл. Scheuchzerio-Caricetea nigrae, Alnetea glutinosae, Molinio-Arrhenatheretea тощо. Мезогігрофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина, 20–60 см заввишки. Бульби 2–4-роздільні. Стебло товсте, улиснене до суцвіття. Листки (4–6) ланцетні, 15–20 cм завдовжки. Суцвіття — густий колос. Приквітки ланцетні, пурпурові. Квітки бузковорожеві або м’ясо-червоні (рідше майже білі), листочки оцвітини яйцеподібно-довгасті, 5–8 мм завдовжки; середній листочок зовнішнього кола з башличкоподібно загнутою верхівкою. Губа ромбоподібна, невиразно трилопатева, із пурпурово-фіолетовим рисунком, з країв дрібнозарубчаста. Цвіте у травні–липні. Плодоносить у серпні–жовтні. Поновлюється з насіння, або ризореституційним способом.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Додатку ІІ CITES. Охороняється у Карпатському та Дунайському БЗ, «Розточчя », «Мис Мартьян», Кримському, Ялтинському гірсько-лісовому, Рівненському, Черемському ПЗ, «Синевир», «Подільські Товтри», «Деснянсько-Старогутський», «Сколівські Бескиди », Карпатському, Шацькому, «Мезинському » та «Гомільшанські ліси» НПП. Контроль за станом популяцій. Заборонено меліоративні роботи, випасання, заготівлю рослин.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Культивують в Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка НАН України.
Господарське та комерційне значення: Лікарське, декоративне.
Зозульки плямисті або пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculate) ред.
Таксономічна належність: Родина Зозулинцеві — Orchidaceae.
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Наукове значення: Поліморфний вид, гібридизує з іншими спорідненими видами.
Ареал виду та його поширення в Україні: Євросибірський вид, поширений майже по всій Європі, в Азії — до Середнього Сибіру. В Україні — в Карпатах, лісовій та лісостеповій зонах. На території парку поодиноко зростає на торф’янистій луці разом з попереднім видом.
Чисельність та структура популяцій: Коливається від кількох особин до багатьох сотень. Вікові спектри здебільшого повночленні, задовільне відновлення популяцій відбувається навіть в умовах помірних антропогенних навантажень (випас, сінокосіння).
Причина зміни чисельності: Осушення боліт, викошування або заростання луків, викопування бульб.
Умови місцезростання: Вологі луки, осоково-сфагнові болота, серед чагарників, в заболочених лісах з моховим покривом, вздовж струмків. Вимогливий до вологості ґрунту (сирі і дуже вологі), зростає переважно на відкритих місцях, але витримує також слабке затінення, в угрупованнях кл. MolinioArrhenatheretea. Гігромезофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина 20–50 см заввишки. Бульби 2–4-роздільні. Стебло пряме, щільне, вгорі трохи гранчасте, рівномірно улиснене. Листки (2–6) відхилені, пласкі, плямисті, до15 см завдовжки, не досягають основи суцвіття. Приквітки вузьколанцетні, коротші квіток. Квітки блідо-рожеві, світлофіалкові, іноді білі, зібрані у яйцеподібноциліндричний густий колос. Листочки оцвітини ланцетні. Губа з дрібними фіолетовими цяточками, обернено-ниркоподібна, 7–10 мм завдовжки, 9–14 мм завширшки, на кінці коротко трилопатева, з середньою зубчикоподібною лопаттю. Шпорка циліндрична, пряма, тупа, трохи коротша зав’язі або дорівнює їй. Цвіте у червні–липні. Плодоносить у серпні. Розмножується насінням, у культурі також ризореституційним способом.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Занесено до Додатку ІІ CITES. Охороняється в Карпатському БЗ, «Черемському», «Ґорґани», «Розточчя» ПЗ, Карпатському, «Вижницькому », «Ужанському», Яворівському, Шацькому, «Деснянсько-Старогутському», «Синевир», «Сколівські Бескиди» НПП. В умовах заповідного режиму рекомендується запроваджувати сінокосіння в пізні терміни. Контроль за станом популяцій. Заборонено заготівлю, збирання рослин, порушення місць зростання.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Вирощують в ботанічних садах: Національному ім. М.М. Гришка НАН України та Українського державного лісотехнічного університету.
Господарське та комерційне значення: Декоративне, лікарське.
Ситник бульбистий (Juncus bulbosus) ред.
Таксономічна належність: Родина Ситникові — Juncaceae.
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Наукове значення: Центральноєвропейський вид на сх. межі ареалу.
Ареал виду та його поширення в Україні: Центральна Європа та Середземномор´я, трапляється також в Пн.-Зх. та Сх. Африці. Як заносний вид — на Азорських о-вах, НьюФаундленді, в Новій Зеландії. В Україні — на Правобережному Поліссі, в Закарпатті, поодиноко — в інших регіонах Правобережжя. Місцезростання цього виду на досліджуваній території _ берег озера Святого в Ізяславському районі та одне з заростаючих озер в урочищі Теребіжі Славутського району - єдині нині відомі місце зростання для Хмельниччини.
Чисельність та структура популяцій: Вид у популяціях має високу щільність, але локалітети нечисленні. Найбільшими є популяції в Поліському ПЗ — у системі заростаючих меліоративних каналів.
Причини зміни чисельності: Осушення боліт, зменшення зволоження невеликих водойм, їх пересихання, збільшення евтрофізації водойм та боліт.
Умови місцезростання: На мілководдях та по берегах водойм зі слабкою течією, переважно мезотрофних та олігомезотрофних, в канавах, на зволожених піщаних ділянках, мулисто-торфових відкладах з послабленою ценотичною конкуренцією. Екотопи характеризуються кислою реакцією та відсутністю карбонатів. Не витримує коливань рівня води та промерзання водойм. Зменшення зволоження та посилення антропогенного еутрофування водойм призводить до зниження життєвості популяцій. Угруповання відносяться до кл. Isoëto-Nanojuncetea. Гігрофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Гемікриптофіт. Багаторічна трав’яна рослина з тонким стеблом, 2–15 см заввишки, прямостоячим або лежачим, з бульбоподібним потовщенням біля основи, у вузлах вкорінюється. Листки вузьколінійні, ниткоподібні. Стеблові листки (1–2) коротші за суцвіття. Суцвіття мало розгалужене. Листки оцвітини рівні, зелені або червонуваті, по краях плівчасті. Коробочка видовжено-овальна, з коротким носиком. Цвіте у червні–липні, плодоносить у серпні–вересні. Розмножується насінням та вегетативно.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Необхідний контроль за станом популяцій. Охороняють в Поліському, Рівненському та Черемському ПЗ, НПП «Прип’ять-Стохід». Заборонено порушення умов місцезростання, випасання, проведення меліоративних робіт.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
Господарське та комерційне значення: Декоративне, берегозахисне.
Шейхцерія болотна (Scheuchzeria palustris) ред.
Таксономічна належність: Родина Шейхцерієві — Scheuchzeriaceae.
Природоохоронний статус виду: Вразливий.
Наукове значення: Вид, що знаходиться на пд. межі ареалу і скорочує свій ареал.
Ареал виду та його поширення в Україні: Голарктичний вид: Європа, Зх. та Сх. Сибір, Далекий Схід та Пн. Америка. В Україні — Полісся, переважно Зх., поодинокі місцезнаходження в Лісостепу, Українських Карпатах. Ряд місцезростань, особливо у Придніпров’ї, втрачено. На території парку зростає на сфагновому плаві озера Святого. Нині це єдиний локалітет як на території парку, так і на території Хмельниччини.
Чисельність та структура популяцій: Популяції іноді займають великі площі, в яких зростає плямами і є переважно асектатором, а домінує та співдомінує лише на невеликих ділянках.
Причини зміни чисельності: Осушення боліт та їх освоєння в результаті меліорації.
Умови місцезростання: Обводнені мезотрофні та олігомезотрофні болота, переважно осоково-сфагнові, відкриті (pH 4–5), обводнені зниження та мочажини «багна». Характерний вид кл. Scheuchzerio-Caricetea nigrae, але трапляється у складі верхових боліт кл. OxycoccoSphagnetea. Гігрофіт.
Загальна біоморфологічна характеристика: Геофіт. Багаторічна трав’яна рослина 10– заввишки. Кореневище повзуче, довге, від якого відходять наземні пагони. Стебло сплющене. Листки вузько-лінійні, жолобчасті. Квітки на прямостоячих квітконіжках в негустому китицеподібному суцвітті, жовтозелені. Плоди здуті, косо-яйцеподібної форми. Цвіте у травні–липні. Плодоносить у серпні–вересні. Розмножується переважно вегетативно.
Режим збереження популяцій та заходи з охорони: Угруповання виду занесені до Зеленої книги України. Охороняється в Поліському, Рівненському та «Черемському» ПЗ, НПП «Синевир» та Шацькому, а також в декількох заказниках та пам’ятках природи. Слід виявити вцілілі місцезнаходження виду в Придніпров’ї та Лісостепу і встановити режим охорони. Заборонено порушення умов місцезростання, проведення меліоративних робіт на прилеглих ділянках.
Розмноження та розведення у спеціально створених умовах: Відомостей немає.
Господарське та комерційне значення: Лікарське, торфотвірне.
Рідкісні рослинні угруповання ред.
В складі рослинного покриву дослідженої території 5 угруповань, які занесені до «Зеленої книги України» (1987).
Лісові угруповання ред.
Угруповання соснових лісів зеленомохових та чорницевих. Це корінні старі соснові ліси. Ареал їх охоплює велику частину лісової зони Європи і Азії. В Україні вони поширені на Поліссі, Малому Поліссі, в Розточчі. На території парку ділянки таких лісів виявлені як в Славутському, так і в Ізяславському районах. ред.
Угруповання грабово-дубового лісу волосистоосокового та яглицевого. Старі ділянки середньоєвропейських лісів, східна межа острівного поширення яких в Україні проходить на Лівобережжі, а південна співпадає з межею степової зони. Ділянка такого лісу на території парку збереглась неподалік м. Нетішина.
Водні угруповання ред.
Угруповання латаття сніжно-білого. Рідкісні зникаючі на території України реліктові угруповання на південній межі ареалу. Невеликими фрагментами відмічені в озері «Святе» та в незарослих озерах урочища «Теребіжі».
Угруповання глечиків жовтих. Рідкісні реліктові угруповання, утворені євросибірським видом. Спорадично зустрічаються у водоймах р. Горині.
Угруповання їжачої голівки малої. Ці угруповання знаходяться в Україні на південній межі поширення. На території парку виявлені в прибережній смузі одного з озер урочища «Теребіжі» та у замкнутій водоймі на терасі Горині неподалік м. Нетішина.
Регіонально рідкісні угруповання ред.
В складі рослинного покриву парку є декілька малопоширених в регіоні угруповань, вони є регіонально рідкісними. Це угруповання соснових лісів конвалієво-зеленомохових, угруповання соснових лісів крушиново-плаунових, в трав’яному покриві яких переважає плаун колючий, занесений до Червоної книги України. Невеликими фрагментами вони відмічені у вологих знижених екотопах на торф’янистих ґрунтах центральної частини парку та біля озер.
Регіонально рідкісними є угруповання дубово-соснових лісів барвінкових, які знаходяться на північній межі свого поширення. Невеликі ділянки цих лісів виявлені у Кривинському та Голицькому лісництвах ДП «Славутське лісове господарство».
Література ред.
- «Озеро Святе»: крок до створення національного природного парку (про проект строрення в зоні Малого Полісся Хмельниччини Національного природного парку «Озеро Святе» / Л.П. Казімірова, Р.Г.Білик. – Кам’янець–Подільський: Пр.вид–во»ОІЮМ», 2001.
- Андрієнко Т. Л Брадіс Є. М ;., Лихобабина Є. П.Флора УРСР, 1936, 1969; Флора Европейской части СССР, 1974.
- Панченко, 2005; Флора УРСР, 1938; Чорней, Токарюк, 2002; ЧКУ, 1996; Guşuleac, 1931.
- Андриенко Т. Л., Заверуха Б. В., Протопопова В. В., 1983; Флора УРСР, 1950; Косых В. М., Голубев В. Н., 1983; Редкие и исчезающие растения и животные Украины, 1988; Собко В. Г., 1989.
- Андрієнко Т. Л., Антосяк В. М., Недоруб О. Ю., Прядко О. І., Нові місцезнаходження Carex bohemica Schreb. в Україні // Український ботанічний журнал, 1999. – Т. 56. – №2. – С. 160-162.
- Андрієнко Т.Л., Арап Р.Я., Онищенко В.А., Клєстов М.Л., Прядко О.І., Система категорій природно-заповідного фонду України та питання її оптимізації (під ред. д.б.н. проф. Т.Л. Андрієнко). – К.: Фітосоціоцентр, 2001. – 60 с.
- Білик Р.Г., Казімірова Л.П. Екологічна мережа: глобальні та регіональні аспекти розвитку природоохоронної справи // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Дослідження, відтворення та охорона малих річок» (Хмельницький, 4-5 листопада 2005 року) Хмельницький: Тріада-М, 2005. – С. 162-173.