Rudkovochka

Назва: Ама - морські діви

Ама - у перекладі з японської означає "морські діви". "Ама" іноді перекладається як "рибак", але для сучасної мови це слово є глибоко архаїчним і його вживання обмежене тільки районом Сіма. І означає "ама" тепер не "рибак", а "пірнальниці" за раковинами - перлинними та їстівними. Деякі вчені впевнені, що ама - це цілий етнос, котрий здавна проживає на сході Японії. Японські жінки особливо активно почали займатися морським промислом через те, що на острові Сіма відчувається значна нестача орної землі, і тому місцеве населення не завжди повністю забезпечене урожаєм цього краю. Дана обставина примушувала багатьох шукати додаткові засоби існування. І люди почали пробувати себе у морському промислі. Саме жінки займаються цим промислом, хоча в давні часи першість була за чоловіками. Як відомо, жіночий організм більш витривалий ніж чоловічий і больовий поріг у слабкої статі, як правило, занижений. Дівчата і жінки з острова Сіма володіють відмінними фізичними даними. Вони можуть надзвичайно довго перебувати під водою, довше ніж чоловіки, і не так мерзнуть. Це заняття вимагає від ама незвичайної витривалості і мужності. Ама нехтували типовим заняттям японців: вони не ловили рибу, а віддавали перевагу збиранню з дна моря всіх його дарів. Це була виключно жіноча справа, і слабка стать, на противагу японському патріархату, мала у суспільстві найбільш високий статус. У 1950 році в районі Сіма налічувалося 6819 ама. Ама довгі роки навчаються своєму незвичному і нелегкому заняттю. Працювати вони починають приблизно з 16-20 років. «Золоті роки» ама – від 40 до 58 років. А на острові Сіма є декілька ама віком до семидесяти років, які продовжують активно займатися морським промислом. «Морські діви» поділяються на дві категорії. Перша категорія ама працює на невеликій глибині – до 10 метрів. Вони оснащені цебером (близько 80 сантиметрів у діаметрі), котрий прив’язаний мотузкою (близько 15 метрів в довжину) до пояса ама. Цей цебер слугує поплавком і ємністю для спійманих раковин. Ама, котрі працюють на мілких водах, можуть перебувати під водою до двох хвилин. Друга категорія ама працюють на великій глибині. Для того, щоб пірнати глибоко, ама беруть із собою грузило із чавуну, котре важить близько 15 кілограм. Грузило допомагає ама опуститися на потрібну глибину – від 20 до 35 метрів, а іноді і до 40 метрів. Коли ама досягає дна, вона відпускає грузило і воно піднімається нагору за допомогою шнура. Ама, яка працює на великій глибині, зазвичай трудиться в парі з чоловіком (брат, чоловік чи батько «морської діви»). Під час пірнання ама одним кінцем «мотузки життя» (так вони називають рятувальну мотузку) обв’язує себе, а інший – прив’язується до барабана лебідки, що встановлена на борту човна чи баржі. За сигналом ама її партнер за допомогою мотузки швидко піднімає ама на поверхню води. Відпочиває ама недовго: як правило, у воді, тримаючись рукою за борт човна. Після нетривалого відпочинку - знову пірнає. Робота ама на великих глибинах є надзвичайно важкою. Через дев’ять-десять пірнань на глибину тридцять-сорок метрів ама повинна зігрітися біля вогню (навіть у найспекотнішу пору року – літом). Після недовгого зігрівання ама продовжує працювати. Ама, котрі пірнають на велику глибину, можуть триматися під водою до чотирьох хвилин. І це при тому, що вони не оснащені ніяким, навіть найпростішим, дихальним апаратом. Вони тільки одягають окуляри чи велике зорове скло для захисту очей. Робочий одяг ама під час пірнань складається з тонкої сорочки і трусів із бавовни білого кольору. Голова зав’язується платком, щоб закрити вуха. За свідченнями японських джерел, ама трудиться щодня від сходу до заходу сонця, тобто дванадцять годин на день. Тривалість сезону роботи ама залежить від кліматичних умов місцевості. Нерідко ама працює і в зимній період, коли вода особливо холодна, і це згубно відображається на її здоров’ї. Підводна робота ама досить негативно позначається на її фізичному стані. За сезон роботи, а це близько п’яти місяців, «морська діва» втрачає у вазі до п’ятнадцяти кілограм. Нелюдська праця змушує ама їсти п’ять-шість разів на день. Щодня вона з’їдає близько двох кілограм рису, більше десятка яєць та різноманітні морські продукти. Ама страждають від професійної хвороби – з віком на них чекає ураження легенів і глухота. Платою за пірнання на велику глибину є хвороба таравана – у перекладі «дивак». Таравана проявляється запамороченнями, паралічем, а при складному перебігу веде до смерті. Джерела: 1) http://www.kostyor.ru/archives/11-08/history.php 2) http://www.a-igrok.ru/acsessuary/morskoj-kamen/ 3) Федоренко Н.Т. Японские записи. – Москва: «Советский писатель», 1966. – 416 с. 4) Всеволод Овчинников. Человек и дракон. – Москва: «Астрель», 2008. – 320 с.