ALYONA igorevna

Утвердження Ярослава Володимировича в Києві

Смерть Володимира Великого зруйнувала усталений у державі лад, чотири роки країну лихоманило, події змінювалися, мов у калейдоскові,-розгорілися міжкнязівські усобиці за владу в Києві,під час яких наклали головою четверо з Володимирових синів, а переможцем судилося стати Ярославові.

Ярослав Мудрий

Під роком 1019 літописець занотував:"Сів Ярослав у Києві, обтер піт з дружиною своєю, показавши перемогу й труд великий".Невдовзі після утвердження в Києві Ярослав змушений був залишити столицю й податися в північні землі,щоб покласти край зазіханням на Новгород полоцького князя,Ярославового небожа,Брячислава.Тільки-но той конфлікт було залагоджено,як набрав сили новий- із тмутараканським князем Мстиславом,який 1023р. несподівано повів свою дружину на Київ.Мстислав доводився Ярославові молодшим братом.У попередніх усобицях він,за свідченням літописця,участі не брав.Що ж до його претензій на Київ 1023р., то вони набули несподіваного розвитку.Річ у тім,що Мстислав виграв битву з Ярославом, проте від Києва відмовився,віддаючи належне старшому братові.Року 1026 брати уклали між собою мирну угоду,згідно з якою поділили руські землі по Дніпру : правобережні земля з Києвом наложали Ярославові,а лівобережні з черніговом-Мстиславові.Такий порядок володарювання проіснував 10 років- до смерті Мстислава.Тож лише від 1036р. Ярослав єдиновладним володарем Київської Русі.

Внутрішня політика Ярослава Мудрого

Ярослав доклав багато зусиль для збереження цілісності та єдності Руської держави:

• повернув під свою владу червенські міста,відвойовані під час князівських усобиць Болеславом Хоробрим;
• ходив на північ, на узбережжя Балтійського моря,де в Чудській землі заклав м.Юр'їв;
• не полишав будівництва,розпочатого батьком,на північному кордоні Русі;
• остоточно здолав печенігів.

Звістку про останню,переможну для Ярослава, битву проти печенігів, що сталася під мурами Києва,вміщено під 1036роком,однак сучасні історики відносять ії до 1017 р. На честь перемоги Ярослав наказав закласти на місті битви величний храм-Софію Київську. Про Київ часів Ярослава Мудрого казали,що він був окрасою Русі й суперником самого Константинополя.

Площа "міста Ярослава" порівняно з дитинцем за Володмира зросла в сім разів.Іще вищими та потужніми стали мури й вал. Окрасою Києва були Золоті ворота-парадний в'їзд до міста-із надбрамною церквою Благовіщення,Софійський собор,храм святого Георгія,споруджений на честь небесного покровителя київського князя (церковне ім'я Ярослава-Георгій(Юій)) та церка святої Ірини. Справжньою перлиною давньоруської архітектури,найвеличнішою спорудою Києва часів Ярослава Мудрого став собор святої СофіЇ.

Це була велика,увінчана 13 банями кам'яна уерква,оточена з трьох боків двома рядами відкритих галерей.Із заходу до собору було прибудовано дві башти з широкими гвинтовими сходами на церковні хори.Та ще більше,ніж зовнішня грандіозність,приголомшувало внутрішнє оздоблення храму.

Київська Софія символізувала поєднання божественного начала й державної влади.Собор одночасно був головним,митрополичним храмом Русі і місцем здійснення найурочистіших державних церемоній-сходження на великокнязівський стіл,прийняття чужоземних послів тощо.

Налагодження внутрішнього життя було немодливим без упорядкування законів.До заходів у цьому напрямку вдався свого часу князь Володимир.Та слава справжнього реформатора законодавства належить саме Ярославові-адже він був першим,хто уклав писаний збірник руських законів.Той документ дослідники називають "Правдою Ярослава", або "Найдавнішою правдою".Він складався з 18 статей,які започаткували славнозвісний збірник законів- "Руську правду".

Ярослав Мудрий всіляко сприяв утвердженню й поширенню в руських землях християнського віровчення. Він не лише опікувався будівництвом церков, а й підтримував авторитетом князівської влади ще не міцну церковну організацію. Так,за смприяння Ярослава Мудрого року 1051 було обрано першого мирополита з русичів- ним став Іларіон. У 1051 р., сповіщав літописець,чернець Антоній започаткував Печерський монастир- у недалекому майбутньому провідний осередок церковного й культурно-оствітнього життя.

Справа утвердження християнства,що нею переймався князь Ярослав,перебувала у прямій залежності від поширення освіти. Церковні відправи були можливими лише за наявності богослужбових книжок. Щоб забезпечити потребу руських церков у книгах,Ярослав створив у Києві при Софійському соборі скрипторій-майстерню для переписування книжок.

Згодом такі майстерні постали і в інших містах Русі. У Софії Київсикій діяла також школа перекладачів і переписувачів. Там-таки навчали грамоти й ознайомлювали з основами наук дітей із заможніх родин.Виникали щколи й при інших церквах та монастирях.

Зовнішньополітичні заходи Ярослава Мудрого

Далекоглядна зовнішня політика Ярослава Мудрого сприяла зростанню міжнародного авторитету Київської Русі.Князь-політик уникав воєн,намагався підтримати з європейськими країнами добросусідські відносини. У зовнішній політиці він використовував усі можливості дипломатії,серед яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби.Недарма Ярослава Мудрого називали тестем Європи.Про масштаби зовнішньополітичної діяльності Ярослава та про авторитет його як володаря свідчить той факт,що всіх своїх дітей він вигідно одружив.Породичавшись із найшляхетнішими європейськими родинами,мудрий князь пов'язав Київську Русь із Європою кровними узами.

Сестра Ярослава Мудрого марія-Доброніга була дружиною польського короля Казимира|. Один син Ярослава був одружений із сестрою цього ж короля,другий взяв шлюб з візантійською царівною.Дочки Ярослава були видані заміж: Анастасія-за угорського короля Андраша,Єлизавета-за норвезького короляСвена; Анна-за французького короля Генріха|.Племінниця Ярослава Анна-Євпраксія Всеволодівна (Адельгейда) вийшла заміж за саксонського маркграфа Генріха,а по його смерті-за германського імператора Генріха (четвертого)

Міждержавні зносини Київської Русі свідчать про великий авторитет держави Ярослава Мудрого в Європі

Заповіт Ярослава Мудрого

Умираючи, князь Ярослав

Заповіт своїм дітям покинув

Щоб Україна-Русь, край наш любий -святий,

У руках тих синів не загинув

Заповіт Ярослава 1054 р. (літописи називають його «рядом») відкрив нову сторінку в розвитку політичної структури Русі. Він узаконив передання престолів за принципами родового старійшинства, тобто від старшого брата до наступного за віком (джерела називають його «лествичным восхождением»), встановив стосунки між князями на засадах васалітету-сюзеренітету. Відтак ці засади поширюються на весь феодальний стан Русі — боярство й дружинників. Однак «ряд» 1054 р. не був одразу реалізований на практиці. Нерішучий і млявий Ізяслав не спромігся утримати владу в своїх руках і поділив її з двома наступними за часом народження братами — Святославом і Всеволодом. Так утворився тріумвірат Ярославичів, що купно правив Руссю з 1054 по 1073 р.

Передчуваючи близьку кончину, Ярослав Володимирович дав заповіт своїм 5 синам, що на той час були живими. «Повість временних літ» оповідає, що батько закликав синів жити у мирі й злагоді. Далі він мовив: «Ось я доручаю замінити мене на столі (престолі. — Авт.) в Києві старшому синові моєму і братові вашому Ізяславу; слухайтесь його, як слухалися мене, хай він замінить вам мене; а Святославу даю Чернігів, а Всеволоду — Переяслав, а Ігорю — Володимир (Волинський), а Вячеславу — Смоленськ». Деякі пізніші літописи (Новгородський перший, Тверський, Авраамки) конкретизують розподіл земель між Ярославичами: Ізяславу дісталися Новгород, Турівська й Деревська (Древлянська) волості, Святославу — «сторона східна, до Мурома», Всеволоду — Ростов, Суздаль, Білоозеро, Поволжя.

Родовід Ярославичів

По смерті Ярослава Мудрого в історії Руської держави настав час багатьох героїв, адже одноосібного володаря із сильною владою не було доволі довго.

Найважливіші землі,як уже зазначалося,було зосереджено в руках старших Ярославичів- Ізяслава,Святослава і Всеволода.Молодші -Ігор і В'ячеслав-отримали незначні володіння й до того ж невдовзі померли.До прямих Ярославових нащадків належав також Ростислав- син найстаршого Ярославича,Володимира,що помер раніше.Проте й він був усунений від провідних ролей в управлінні державою.Не кращу долю мав іще один владолюбний Ярославів родич-Всеслав Брячиславич,онук Ярославового старшого брата,князь полоцький.

Володіючи найважливішими територіями,старші Ярославичі спершу правили державою досить злагоджено. Формально київським князем був Ізяслав,і саме таку роль відводить йому літописець.

Об'єднане військо трьох Ярославичів зазнало нищівної поразки у битві,яка відбулась 1068 року на річці Альта.

Всеволод побоявся залишатися в Переяславі й подався до Ізяслава в Київ.

Безпорадність князів обурила киян. Протести й невдоволення переросли в повстання,в результаті якого князя Ізяслава було вигнано.

Прихисток старший Ярославич знайшов не в рідних братів,а в далекого родича-польського короля Болеслава другого.Оговтавшись від київських подій,він 1069 року повів військо Болеслава на Русь.

Ізяслав знову посідає великокнязівський стіл.Протягом кількох наступних років братерська приязнь начебто взяла гору над владолюбством.з-поміж загальнодержавних подій найпомітнішою була 'Вишгородська нарада князів 1072р.

Присвячена перенесенню мощей святих Бориса і Гліба до новозбудованої церкви.

Тоді було схвалено,зокрема,звід руських законів "Правду Ярославичів",що разом із статтями Ярослава Мудрого становили "Руську правду".

Див. також

• [[1]]
• [[2]]