Худзей
Мирон Людомир Новина Зарицький ред.
Мирон Людомир Новина Зарицький син Олени і Людомира Константина Зарицьких, народився 27 липня 1901 р. в Устю над Дністром, повіт Жидачів. Походить зі старої священичої родини, його прадіди і прапрадіди були священиками.Батько його був парохом і деканом в Устю, коли він народився. Вже на 6-тому році життя батьки післали його до Стрия, де він почав ходити до народної школи від 1907 року. По закінченні народної школи в 1911 р. здав вступний іспит до гімназії, де вчився до 1918 р.; іспит зрілості здобув як екстерніст 17 листопада 1920 р. по дволітній перерві, будучи в радах УГА. Під час другого відвороту УГА на Україну попав до польського полону – був ранений в ногу та попав до твердині Бересть Литовський, одного з найгірших таборів полонених, дістався до шпиталя і то прискорило його звільнення з табору. Один рік пересидів дома щоби поправити своє здоров'я, а потім записався на Український Тайний Університет у Львові, а в 1922 р. виїхав з товаришами до Ґрацу в Австрії, де записався на медичний факультет Університету Карла Франца . По закінченні, 17 березня 1928 р. промувався на доктора медицини. В Ґрацу під час своїх студій уділявся в студентському житті. Став членом Академічного Товариства "СІЧ" в Ґрацу, займаючи різні пости в управі товариства, включно з головством. Був головою "Медичної громади" в Ґрацу, довголітнім скарбником "Студентської Самопомочі" в Ґрацу, та членом "Націоналістичного Гуртка".
Осінню 1929 р. був допущений до нострифікації свого диплому в Університеті в Познані. По іспитах, одержавши право на виконування лікарської практики в Польщі, працював ще три роки по шпиталях в Познані, щоби краще приготуватися та набрати практики, а осінню 1933 р. переїхав до Луцька на Волині, де відчинив свою приватну ординацію.
За часів своїх студій в Познані був членом "Студентської громади" та Корпорації "Чорноморе". В Познані познайомився ближче з Ярославою Макухівною, студенткою фармації, і 1 вересня 1930 р. одружився.
В Луцьку перебував до вибуху Другої світової війни. Якийсь час перебував в Карльсбаді, а потім переїхав до Зґєжа коло Лодзі, де працював у шпиталі, а опісля в Касі Хворих в Лодзі на відділі рентґенології. В 1944 р. був післаний на копання окопів, а коли східний фронт заломався і більшовицька армія наближалася до границь Німеччини вдалося йому передістатися до Австрії. По капітуляції Німеччини перебував в таборі в Зальцбурґу, де був спершу лікарем, а опісля працював в шпиталі. В жовтні 1949 р. переїхав з родиною до Америки.
З початку працював по шпиталях, а по приписаних іспитах одержав право на виконання лікарської практики в стейтах Нью Йорк і Огайо. В лютому 1953 р.відкрив свою ординацію в Брукліні, Нью Йорк.
За час життя в Америці став членом Українського Лікарського Товариства Америки від самого заснування його в 1952 р. Був кількакратно членом Управи та головою Метрополітального Відділу Нью Йорка. В 1959-1961р. був головою Головної Управи Українського Лікарського Товариства. Був членом Комітету побудови пам'ятника Тарасові Шевченкові у Вашингтоніі, членом Наукового Товариства ім. Шевченка та з нагоди 100-річчя товариства наділений почесною грамотою, членом Українського Історичного Товариства, Українського Генеалогічного і Геральдичного Товариства в Америці, членом Об'єднання Вояків Українців Америки, Українського Інституту Америки.
За участь у визвольних змаганнях відзначений хрестом УГА, Хрестом Симона Петлюри, Воєнним Хрестом, пропам'ятним хрестом 50-ліття Українських Збройних Сил.