Користувачка:Ата/Правіж

Правіж (чол., наголос на і, род. правежу, мн. правежі, може бути: жін., наголос на а, тоді род. правежі, мн. правежі) — переклад нім. Anspruch; рос. притязание, англ. claim. Крім того, правіж = правоправіж. Існує також судоправіж (формальний, або процесуальний правіж), який протиставляється матеріальному правежу (правоправежу).

Правіж — це право зажадати від когось іншого вчинення дії або утримання від дії. Правіж пред"являється, так само як і пред"являється повноваження, в тому числі матеріальне заперечення.

Вимога є різновидом правежу.

Правіж — це актуальний термін цивільного права, який розширює межі розуміння і застосування останнього.

За ознакою правежу суб"єктивне право розпадається на дві частини: те, яке має наслідком правіж, та те, яке такого наслідку не має. Останнє називається перетворювальним (конститутивним) правом, або повноваженням. Методика пред"явлення правежу (методика субсумції, або нової юридичної кваліфікації) має стати в ближчому майбутньому основною методикою викладнання українського цивільного права, попри те, що нині вітчизняна цивілістика не послуговується жодною.

Термін «правіж» є малозастосовним тепер тому, що відповідний інститут, автором якого є Б. Віндшайд (1856), не запозичувався вітчизняною цивілістикою, на відміну від правочину.

Замість нього застосовують слово «вимога» або «позов» в переносному значенні. Може бути також матеріальна претензія. Слово «домагання» є синонімом правежу.

Опозиція: правочин — правіж (фактичний склад — правовий наслідок), правіж — повноваження, правіж — матеріальне заперечення (та відведення), частково правіж — вимога, правіж — позов.

Аналогом судження в формальній логіці в філології є речення, аналогом поняття — слово. Слово «правіж», яке було колись в словнику української мови [15, с. 850], не усталене нині для широкого вжитку як термін, так само як до останнього часу слово «правочин». В українській юридичній мові в силу її сильного в останні десятиліття опосередкування російською мовою, а також тому, що для слова «правіж» в юриспруденції не існувало відповідного поняття, склалася ситуація, коли це слова не розрізняють зі словом «вимога», як деякі люди не відрізняють червоного, зеленого чи синього кольорів. Отже, питання актуальне не тільки філологічно, але й юридично. Його суть у необхідності чи відсутності предмету для визначення.

Предметом, який спочатку можна позначити декількома словами, є ідея матеріально-правової претензії на відміну від формально-правової. Якщо визнати таку класифікацію, то рано чи пізно постане термінологічне питання, як можна передати зазначений вираз одним словом. Цим словом і є «правіж».

Проблема правежу є новою, яка досліджується тільки нами в останні роки.

Іменники «право», «правіж», «правочин», прикметник «правовий» та ін. подібні слова утворені від однієї дієслівної основи, а простіше — від одного дієслова. Слово, яке нам потрібне, — дієслово «прáвити» та його синонім «правувáти», в свою чергу застарілий синонім для останнього — «правоти΄тися» (останні два дієслова мають процесуальний акцент). Саме від одного із значень першого дієслова в українській мові утворено слово «правіж». «Українсько-німецький словник» Зенона Кужелі та Ярослава Рудницького (1943 р.) подає словарні відповідні статті наступним чином:

«прáвити -влю, -виш 1. a lenken, leiten, verwalten, führen, regieren, herrschen; …;  грóші ein-treiben, -ziehen; ab-, ein-fordern;  цінý e-n Preis fordern, verlangen; …; 2. n …; ся n …

прáвіж -вежі f, правíж -вежý m Rechtsanspruch m

правíжка -ки f Prozeßsucht; → правувáння; (грошей) Forderung, Einforderung, Eintreibung; ний -на, -не vollziehend; rechthaberisch; ник -ка m Eintreiber …

правувáння n Leitung f, Führung f; Rechtstreit m, Prozessieren; ти -вýю, -вýєш …; → auch прáвити; тися -вýю, -вýєш n (з ким) mit j-m e-n Rechtstreit führen, prozessieren» [15, с. 850] (скорочення тут і нижче означають: a — перехідне дієслово, m — чоловічий рід, f — жіночий рід, n — неперехідне дієслово; або іменник середнього роду; → — див.; → auch — див. також;  — слід доповнити ціле заглавне слово,  — слід доповнити заглавним словом до риски, в тому числі нижче — слід доповнити ціле заглавне слово).

Інший словник — «Німецько-український словар, якого зладив В. Кміцикевич та Спілка» (Чернівці, 1912 р.), дає такий переклад німецького слова «der Anspruch»: «вимога, прáвіж (NB. — В. Т.), правíжка (гроший); rechtlicher A. (Anspruch. — В. Т.) право на; erheben A. (Anspruch. — В. Т.) auf etwas правити собі, домагати ся чого; …» [3, с. 35], в той час коли сучасні двомовні словники такого перекладу (правежу) не знають. Тільки появляється відповідне значення у слова «правіж» в сучасних тлумачних словниках української мови.

Для порівняння: «вимóга -ги f [An-] Forderung, Erfordernis n, Betreibung» [15, c. 78], «Forderung f жаданє, вимога; завізванє, довг, винне, належність, належитість» [3, с. 183, 184].

Таким чином, в українській мові головною формою слова, яке є основним предметом аналізу, можна вважати іменник чоловічого роду «правíж» (наголос на í), родовий відмінок з чергуванням і/е та з наголосом на ý — «правежý». Саме він застосовується в контексті цивільного права.

У жіночого роду в свою чергу є дві форми: «прáвіж» (наголос на á), родовий відмінок з наголосом на á та без зазначеного чергування і з іншим закінченням -"прáвіжі"; та «правíжка» (наголос на í), родовий відмінок «правíжки». Останні дві форми можуть застосовуватися в контексті цивільного процесу як синоніми. Однак в цивільному праві уже існує термінологія та два відповідних поняття, які мають два предмети для визначення. Йдеться про слово «претензія» (формально-правова) та вираз «матеріальна основа (предмет) позову». В процесі також може використовуватися і слово «правіж» з наголосом на í для зазначених предметів. Тоді воно отримує універсальне значення для цивільного права і процесу. В російській мові існує парадокс, коли словники дають один переклад, а практика перекладу німецьких юридичних текстів російською до останнього часу його ігнорує, замінюючи словом «требование» («вимога»). Так, «Великий німецько-російський словник, складений під керівництвом проф. О.І. Москальської» (Москва, 1969 р.) перекладає: «Ánspruch m -(e)s, ..sprüche притязáние, претéнзия (auf A на что-л.); трéбование; право (требовать чего-л.), правопритязáние; dínglicher  юр. вéщное трéбование (? — В. Т.);  erheben [ánmelden, géltend máchen (виділення моє, NB. — В. Т.)] выдвигáть трéбование, претендовáть, трéбовать, притязáть;  haben (auf A) иметь право (на что-л.); …; Ánsprüche máchen выдвигáть трéбования, претендовáть, трéбовать; …» [2, с. 114]. «Anspruch geltend machen» можна також перекласти як «пред'являти правіж» (рос. «предъявлять притязание»).

Із викладеного, а також аналізу всієї великої словарної статті «Anspruch» видно, що хоча формально перевага віддається перекладу російською «притязание», але в наведених нижче прикладах, які пояснюють застосування слова, перемога за «вимогою».

Спеціалізовані нім.-рос. та рос.-нім. юридичні словники в цілому тримаються зазначеної вище манери використання терміну «Anspruch». А сучасна практика перекладу, як буде показано нижче, ставить крапку, закриваючи проблему: «Anspruch» — це «вимога» (!??.), хоча є і протилежні точки зору: «Anspruch» — це «притязание» (!!! — В. Т.).

Так, «Російсько-німецький юридичний словник, Х. Енгельберта» (Берлін, Москва, 1986) подає: «Притязáние m, -recht n, Prätension f, Prätention f  заявля΄ть  beanspruchen, Anspruch erheben , вéщное dinglicher Anspruch» [10, с. 463], а «Німецько-російський юридичний словник, під ред. проф. П.І. Гришаєва та проф. М. Беньяміна» (Москва, Берлін, 1985 р.) править: «Anspruch m право требовать, претензия, притязание; требование; правопритязание ٱ …; den  erheben [geltend machen, stellen] заявлять претензию; выдвигать требование, требовать, притязать; …» [8, с. 658].

Отож, слово «Anspruch» російською, а по аналогії і українською, нині, як і сто років тому, прийнято перекладати: «притязание», «требование», «право», «право требования», відповідно: «домагання» (NB. — В. Т.), «вимога», «право», «право вимоги». Переклади німецького ЦК російською, як попередній, так і останній, вирішують проблему кардинально: слова «притязание» в перекладі немає (???). Немає слова — немає і проблеми!

Легальне визначення поняття правежу дається в § 194 нім. ЦК. Зрозуміло, що уникнути слова «Anspruch» тут неможливо, як неможливо і уникнути проблеми перекладу:

«§ 194 Gegenstand der Verjährung
(1) Das Recht, von einem anderen ein Tun oder Unterlassen zu verlangen (Anspruch), unterliegt der Verjährung.
(2) Ansprüche aus einem familienrechtlichen Verhältnis …».

Перекладено це в 1996 р. так:

«§ 194. [Понятие исковой давности]
(1) Право требовать от другого лица совершения действия или воздержания от действия (требование) ограничено сроком давности.
(2) На требования, вытекающие из семейно-правовых отношений, …» [4, с. 48]

, а в 2004 р. (текст норми, хоча й викликає в німецькій юридичній літературі серйозну критику із-за невдалої редакції, ніколи не змінювався):

«§ 194. Предмет исковой давности
(1) Право требовать от другого лица совершения действия или воздержания от действия (требование) подпадает под действие исковой давности.
(2) К требованиям из семейно-правовых отношений…» [5, с. 37].

Зрозуміло, що і «Forderung» перекладено як «требование» («вимога») (наприклад, в §§ 390, 397, 1279 тощо). Тому при читанні перекладу німецького ЦК проблема правежу відсутня, хоча насправді весь кодекс побудований на основі правоправіжної методики, а слова «Anspruch» і «Forderung» в оригіналі не є взаємозамінимими.

Мій переклад ключового положення щодо правежу українською з німецької, з дотриманням буквально тексту, а також і його смислу, такий:

§ 194 Предмет давності
(1) Право, від когось іншого якоїсь дії або утримання зажадати (правіж), підлягає давності.
(2) Правежі із сімейно-правового відношення не підлягають давності, …".

По-перше, в § 194 йдеться буквально не про поняття давності, а про предмет давності, яким є правіж, — не позов: так взаємоопосередковано визначаються в § і поняття давності, і поняття правежу, по-друге, таким чином, в § йдеться не про позовну давність, а про давність, яка стосується правежу, правіжну давність, по-третє, слово «Anspruch» потрібно перекладати не «вимога», а «правіж», по-четверте, правіж це право, по-п'яте, яке витікає із правового відношення, тобто із суб'єктивного права, причому одне правовідношення може породжувати декілька правежів (п. 2 цього §), по-шосте, це не право вимагати, а право зажадати, тобто більш загальніше право, ніж перше право, по-сьоме, право зажадати не від іншої чи другої особи, а від «когось іншого». Абстрактністю підкреслюється ширше коло респондентів, оскільки йдеться не тільки про зобов'язальне право, а про все приватне право. По-восьме, предметом, який можна зажадати, є позитивна і негативна дія (утримання), причому обидві діє є непевними, невизначеними. По-дев'яте, в § не зазначено, що правіж це суб'єктивне право. В ній говориться про просто «право». Далі мною буде показано, що і чому правіж не є суб'єктивним правом. По-десяте, в § правіж не кваліфікований також і як повноваження. По-одинадцяте, слово «право» не можна розуміти, як об'єктивне право. По-дванадцяте, правіж не є тільки вимога кредитора до боржника, але вимога (право вимоги) є правежем. По-тринадцяте, правіж — це подвійна вимога: пряма вимога кредитора до боржника і опосередкована через звернення до суду вимога кредитора до боржника. Остання вимога є, в першу чергу, вимогою до суду.

В цілому цей § сформульовано на високому рівні абстракції, так само як і поняття «правочину» (останнє має лише доктринальну форму, закріплену в Мотивах до німецького ЦК). В цілому зазначу, що в останній редакції німецького ЦК іменна основа «forderung» (для однини і множини) зустрічається 438 рази, а основа «anspruch» (однина) також 438 рази (!), а разом із основою «ansprüch» (множина) (ще 204 рази) — 642 рази, тобто за кількістю слово «Anspruch» в майже півтора рази переважає слововжиток «Forderung». Правда, слід застерегти, що слово «Anspruch» не завжди вживається в німецькому ЦК як термін, інколи воно зустрічається як елемент фразеологізму, сталого виразу, тобто без термінологічного значення правежу.

Все багатство викладених мною результатів перекладу § про правіж втрачається, якщо його перекласти як «вимога». Підтвердженням цього є і переклади відповідних параграфів ЦК Грузії чи Туркменістану, які побудовані за правіжної системою, але в російському тексті яких слово «правіж» замінено на «вимогу» або «право вимоги». Йдеться, наприклад, в ЦК Грузії про Книгу першу. Загальні положення, Главу другу. Строки давності, ст. 128. Поняття. Види

1. На право вимоги у другої особи вчинити яку-небудь дію або утриматися від її вчинення поширюється строк давності.

2. Строк давності не поширюється на: …"

Аналогічно слово «правіж» замінено, наприклад, в §§ 199—201 про початок строку давності російського перекладу німецького ЦК, та у відповідних цим §§ ст.ст. ЦК Грузії (ст. 130, 131), ЦК Туркменистану (ст. 149, 150) і т. д. тощо

Таким чином, ЦК Грузії та Туркменистану побудовані за правіжної методикою, зокрема ЦК Грузії більш послідовно її відтворює, в тому числі термінологічно, але в російському їх перекладі цього не видно, так само як не видно цього і в перекладі російською оригінальних статей німецького ЦК. Згадані ст.ст. відповідають за структурою і за смислом одна одній, а текстуально різняться тільки перекладом одного слова — «Anspruch». Але чи зникає при цьому правіж? Питання риторичне. Не зникає!

В той самий час в Росії існує й інша тенденція юридичного перекладу, відповідно до якої не можна у разі справжньої або удаваної відсутності в національному правопорядку відповідного інституту перекладати оригінальний термін шляхом прирівняння його до найближчого із існуючих: правіж до вимоги, правіжну давність до позовної давності і т. д. Так, К. Арсланов, перекладач «Основ цивільного права Німеччини» Яна Шаппа (Москва, 1996 р.) §, в якому визначається правіж, перекладає: «§ 194 (Предмет погашення давністю) (1) Право вимагати від іншого вчинення дії або утримання від дії (правоправіж) (буквально: „правопритязание“. — В. Т.) погашається давністю» [14, с. 264]. Такий переклад точніший за аналізовані вище.

На жаль, в гарному загалом перекладі з німецької на українську Р. Корнути «Юридичної методології» Р. Циппеліуса (К., 2004 р.) наведені вище прецизійні положення не враховані, хоча вперше вони були викладені мною ще в 2002 р. [12]. Так, термін «Anspruchsmethode» перекладено двома зворотами: «метод виявлення права вимагати що-небудь» та «метод вимоги». Точніше і простіше варто було б перекласти «метод правежу» або «правіжний метод» в такому контексті: «У цивільному праві переважно йдеться про індивідуальний обов'язок: відшкодування завданих збитків, усунення перешкоди в здійсненні права власності тощо. Тому початком пошуку буде норма, яка встановлює (передбачає) відповідний обов'язок або (з позиції позивача) обґрунтовує вимогу („метод виявлення права вимагати що-небудь“ та „метод вимоги“). Однак іноді „пошук вимоги“ призупиняють ще до того, як вимальовуються чіткі контури правових обов'язків (…); наприклад, у судовому провадженні може просто стояти питання про те, чи правомірно набуто право власності на земельну ділянку» [13, с. 126].

Підґрунтям всього викладеного є позиція щодо вибору відповідної термінології авторів прапроекту чинного нині в Україні ЦК, яким є „Гражданское уложеніе. Книга первая. Положенія общія. Проектъ Высочайше учрежденной Редакціонной Коммисіи по составленію Гражданского Уложения. Съ объясненіями (Санкт-Петербург, 1903 р.) [6] та інші його книги. Так, йдеться, насамперед про ст.ст. 99 та 106 Першої книги цього проекту.

Ці дві статті, які є ключовими для розуміння вихідної позиції — термінологічної і власне юридичної точки зору — щодо правежу при побудові прапроекту ЦК, зберігаються при створенні ЦК 1922 р., ЦК 1963 р., ЦК 2003 р. або в запропонованому з самого початку сенсі (ЦК 1922 р.), або перехідному (ЦК 1963 р.), або новому (ЦК 2003 р.). Цей новий підхід можна назвати сецесіоном від прапроекту ЦК в частині, яка стосується поняття позовної давності в цілому та визначення початку перебігу строків позовної давності. Такий відхід — це крок в сторону відкритого визнання поняття правежу в українському приватному праві: позовна давність перетворюється в давність, в правіжну давність.

Статті 106 прапроекту ЦК відповідають, крім відповідних статей ЦК України різних років, також Т. X ч. 1 ст. 691, 693, 1259 прим., 1549, 1550, 2113 Зводу законів цивільних Російської імперії, австрійський Загальний ЦК — 1478, швейцарський закон про зобов'язання — 149, французький ЦК — 2257 та ін. [6, с. 321]. В коментарі до ст. йдеться, зокрема про таке, важливе з погляду аналізу проблеми, положення: «В виду цього даний проект відносить початок перебігу позовної давності не до моменту виникнення підлягаючої негайному задоволенню вимоги або позову (Fälligkeit), як це має місце в деяких іноземних законодавствах і законодавчих проектах (пор. ст. 545 Прус. зем. пр. (I, 9); ст. 2 Гессенськ. зак. ст. 149 Швейц. зак. про зоб. ст. 2350 пр. Лорана: avec a naissance de l'obligation), а до того часу, коли виникло право на пред'явлення позову, в смислі ПРОЦЕСУАЛЬНОГО засобу до поновлення порушеного відповідачем права (виділення напівжирним шрифтом, а також прописними літерами, моє. — В. Т.).

(2) … Що стосується Німецького уложення, то в ньому визначення початку перебігу давності з моменту виникнення правежу (Anspruch: вимога, позов в матеріальному сенсі) визвало необхідність застереження відносно таких правежів, які направлені на не вчинення чого-небудь особою обов'язаною, причому вказується, що в цих випадках давність починає перебігати з часу вчинення дії супроти зобов'язання (ст. 198)» [6, с. 330].

Із викладеного краще стане краще зрозуміло, що правіж — це матеріальна складова римського позову (actio) [1, с. 31-44], яка була утворена mutatis mutandis в 1856 році Віндшайдом [14, c. VIII] шляхом поділу останнього на правіж та власне позов: рим. actio = нім. der Anspruch (правіж) + die Klage (позов); = укр. правіж + позов, = рос. притязание + иск.

Правіж забуте нове слово в українській цивілістиці. Для суто термінологічної специфікації викладу розв'язання поставленої проблеми можна вживати слово «правіж» (чоловічого роду) в цивільному праві, і «правіжка» або «прáвіж» (обидва слова жіночого роду) — в цивільному процесі, хоча насправді це родові форми одного й того ж слова, які можуть мати й тотожне значення. Якщо розрізняти їх значення за ознакою роду, то «правіж» — це матеріально-правова претензія, а «правіжка» («прáвіж») — або процесульно-правова претензія в вузькому сенсі, або матеріальна складова процесуального позову, або процесульно-правова претензія в широкому сенсі.

«Претензія (польс. pretenzia, з франц. prétention, від лат. pretendo — виправдовуюсь) — пред'явлення права на щось; вимога, скарга, позов», «претендувати (від лат. pretendo — виправдовуюсь, наводжу як доказ) — 1) Пред'являти право на щось, домагатися чого-небудь. 2) …» [11, с. 545]. Російське слово «притязание» є калькою лат. слова «претензія», українське «правіж» — оригінальним терміном.

Таким чином, я пропоную ввести в українську юридичну мову (поновити в правах) термін «правіж» в значенні, яке відповідає іншому українському слову «домагання» чи з латинською основою — «претензія», німецькому слову «der Anspruch», російському — «притязание», англіському — «claim». Цей термін був відомий раніше. Наприклад, його в дещо іншому значенні слововжиток можна показати в такому контексті з 1928 р.: «Правила п р а в і ж у (розрядка моя. — В. Т.) за векселями див. Цивільний Процес» [7, с. 58], крім того правіж має таке історичне значення — «насильницьке стягування податку шляхом катувань» [9, c. 658] і походить від багатозначного дієслова «правити», семантика якого включає також і значення «вимагати з кого-небудь щось (здебільшого податок, борг і т. ін.)» [9, c. 658]. Запропонована новела дозволить побудувати (відбудувати) правоправіжну систему приватного права в Україні («правоправіж» — це допустимий плеоназм, який відповідає нім. «der Rechtsanspruch», рос. — «правопритязание»). Допустимість аргументується тим, що хоча обидві складові терміну мають одну й ту саму основу, але все ж таки різні значення, та необхідні для кращого уяснення смислу цього права.

Література

1. Бартошек М. Римское право: (Понятия, термины, определения): Пер. с чешк. − Москва: Юрид. лит., 1989. − 448 с.
2. Большой немецко-русский словарь. В 2-х томах. Том I A-K. — Е. И. Лепинг, Н. П. Страхова, Н. И. Филичева, М. Я. Цвиллинг, Р. А. Черфас / Под руководством О. И. Москальской. — Москва: Сов. Энциклопедия, 1969. — 760 с.
3. В. Кміцикевич і Спілка. Німецько-український словар. — Чернівці: Накладом «Української накладні», 1912. — 672 с.
4. Германское право. Часть 1. Гражданское уложение: Пер. с нем. / Серия: Современное зарубежное и международное частное право. — Москва: Междунар. центр финансово-экономического развития, 1996. — 552 с.
5. Гражданское уложение Германии = Deutsches Bürgerliches Gesetzbuch mit Enhführungsgesetz: Ввод. Закон к Гражд. уложению; Пер. с нем.; Научн. редакторы — А. Л. Маковский [и др.]. — Москва: Волтерс Клувер, 2004. — 728 с.
6. Гражданское уложеніе. Книга первая. Положенія общія. Проектъ Высочайше учрежденной Редакціонной Коммисіи по составленію Гражданского Уложения. Съ объясненіями. — Санкт-Петербург: Государственная типографія, 1903.
7. Ділові папери: Практичний посібник для складання актів, договорів, зобов'язань, заяв, скарг і ділових паперів у цивільних, кримінальних, торговельних, земельних, житлових, родинних, подружніх, опікунчих, трудових, податкових та інших справах / склали В. Натансон та Е. Городецький. — Х., Юрид. вид-во Наркомюсту УСРР, 1928.
8. Немецко-русский юридический словарь / Под ред. П. И. Гришаева и М. Беньямина. − Москва: Русский язык, Берлин: Изд-во Ди Виртшафт, 1985. − 605 с.
9. Новий тлумачний словник української мови в чотирьох томах. Т. 3. ОБЕ-РОБ / Укладачі проф. В. В. Яременко, к філ. н. О. М. Сліпушко. — К., Вид-во «АКОНІТ», 2000.
10. Русско-немецкий юридический словарь: Около 40000 терминов и 1000 сокр. / Х. Энгельберт при участии А. Берсона = Rechtswörterbuch Russisch — Deutsch: mit rund 40000 Begriffen u. 1000 Abk. / von Heinz Engelbert unter Mitarb. Von Alexander Berson. — Берлин; М.: Verlag Die Wirtschaft; Русский язык, 1986. — 720 с.
11. Словник іншомовних слів / За ред. О. С. Мельничука.. − К.: Головн. ред. УРЕ, 1975. — 776 с.
12. Трутень В. В. Українська теорія пандектного права: екзегетичні, історичні, практичні, догматичні та філософські елементи як окремі ступені розвитку нової пандектистики та їхня органічна всеповнота // Суспільство. Держава. Право: Науково-практичний журнал Одеської Національної юридичної академії. — Одеса, 2002. — Вип. 2. Цивільне право. — С. 11-14.
13. Циппеліус Р. Юридична методологія. Переклад, адаптація, приклади з права України і список термінів — Роман Корнута. — К.: Реферат, 2004. — 176 с.
14. Шапп Я. Основы гражданского права Германии. Учебник / Пер. з нем. и предис. К. Арсланова. − Москва: БЕК, 1996. − 304 с.
15. Kuzelja Z. Ukrainisch-deutsches Wörterbuch / bearb. von Zeno Kuzelja u. Jaroslav B. Rudnićkyj. Unter Mitw. von S. Iwanyćkyj u. K.H. Meyer. — 3. Aufl. — Wiesbaden: Harrossowitz, 1987. — (Паралельний титул: Українсько-німецький словник). — 1500 S. — (Паралельний титул: Українсько-німецький словник).

ФІЛОЛОГІЯ ПРАВЕЖУ

Трутень В. В., Рівненський інститут Київського університету права НАН України, Рівне