Конвенція СНД про права та основні свободи людини

Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини (рос. Конвенция Содружества Независимых Государств о правах и основных свободах человека) — міжнародний договір, укладений у 1995 році. Набрання чинности згідно зі статтею 38 передбачено після ратифікації трьома країнами. Згідно зі статтею 34 Конвенції, вона пов'язується із прийнятим у 1993 році Положенням про Комісію з прав людини СНД. У 2021 році відбулося засідання експертної групи щодо створення Комісії.[1]

Конвенція СНД про права та основні свободи людини

Ратифікована Російською Федерацією, Таджикистаном та Білоруссю у 1995—1998 роках, і набула чинности для них 11 серпня 1998 року; Киргизстаном ратифікована 21 серпня 2003 року і тоді ж набула чинности. Підписана, але не ратифікована Грузією, Вірменією та Молдовою.[2]

ПАРЄ в 2001 році рекомендувала членам і кандидатам у члени Ради Європи не підписувати і не ратифікувати цю конвенцію, вказуючи на те, що вона пропонує слабший механізм захисту прав людини, ніж ЄКПЛ.[3]

Комітет міністрів Ради Європи запросив у ЄСПЛ консультативний висновок про співіснування ЄКПЛ та Конвенції СНД, але суд вважає, що питання не входить до його компетенції.[4]

Примітки ред.

  1. Страны СНГ считают актуальным запуск деятельности Комиссии по правам человека Содружества [Архівовано 2021-04-15 у Wayback Machine.] Исполком СНГ, 04.03.2021
  2. Информация о выполнении внутригосударственных процедур, необходимых для вступления в силу Конвенции Содружества Независимых Государств о правах и основных свободах человека. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 25 лютого 2011.
  3. PACE Resolution 1249 (2001)[недоступне посилання з Октябрь 2018](англ.)
  4. FIRST DECISION ON COURT’S COMPETENCE TO GIVE AN ADVISORY OPINION [Архівовано 2014-07-27 у Wayback Machine.](англ.)

Посилання ред.