Колотило Ксенія Іванівна
Колотило Ксенія Іванівна (5 квітня 1916, с. Підзахаричі, Путильський район, Чернівецька обл. — 19 січня 2007, Відень) — майстриня художньої вишивки, живописець. Дружина Василя Колотила — українського публіциста, громадсько-культурного діяча. Членкиня НСХУ (1996)[1].
| Колотило Ксенія | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народження |
5 квітня 1916 с. Підзахаричі, Путильський район, Чернівецька область | |||
| Смерть | 19 січня 2007 | |||
| Відень, Австрія | ||||
| Національність | українка | |||
| Країна |
 Україна СРСР | |||
| Жанр | вишивання | |||
|
| ||||
Біографія ред.
Ксенія Колотило народилася на Буковині в гуцульському селі Підзахаричі в сім’ї священника-просвітителя. Дитинство мисткині пройшло серед карпатської природи на березі Черемошу. З шести до десяти років навчалася в народній школі, де вчителювала дружина буковинського письменника Данила Харов’юка. В школі дівчинку вважали “фахівцем” у вишиванні: вона знала вже всі місцеві техніки вишивання. Після закінчення народної школи, навчалась у гімназії в Чернівцях, де відвідувала уроки малювання та ручних робіт, і на виставках, які в кінці навчального року організовувалися в гімназії, роботи Ксенії відзначалися нагородами. Дівчинка також писала аквареллю й олією. На канікулах майбутня мисткиня збирала в гуцульських майстрів узори та створювала свою власну збірку, до чого її, за словами самої майстрині, заохочувала українська письменниця Ольга Кобилянська. У 1935 році Ксенія вийшла заміж за Василя Колотила — студента-філолога Чернівецького університету і потрапила в сім’ю, де цінували народний стрій. З 1939 року жила у Відні, де її чоловік навчався в аспірантурі, а по закінченні залишився на викладацькій роботі. Весь вільний час Ксенія віддавала улюбленій роботі — вишиванню. У Відні подружжя Колотило створило невеликий осередок української народної культури. Їхня домівка стала своєрідним музеєм гуцульського мистецтва[2].
Творчість ред.
У збірці майстрині понад 1000 узорів для серветок, подушок, скатертин, сорочок, рушників. Основний стиль – «малювання голкою»; мисткиня використовує техніки – хрестик, низинка, гладь, стебнівка, яворівка, мережка. Від 40-х років в Австрії в серпні кожного року традиційно проводяться “Культурні тижні”, під час яких виставлялися роботи Ксенії Колотило. Виставки мисткині мали великий успіх у Нідерландах, Німеччині, Швейцарії та Бельгії. ЇЇ роботи експонувалися в Києві, Чернівцях, Львові. Твори Ксенії Колотило уособлюють високий художній рівень орнаментального мистецтва гуцульської вишивки, її поліхромність. Роботи майстрині зберігають народні традиції, вирізняються ніжним ажуром та несподіваністю колірної гами, вражають новизною композицій і витонченою майстерністю. В доробку мисткині “мальовані голкою” без підготовчих начерків цілі картини[1][2].
Вшанування пам'яті ред.
У травні 1995 року з метою збереження високохудожніх творів Ксенії Колотило для наступних поколінь у селі Підзахаричі,при освітньому закладі,директором-Томюк Фрозіною Семенівною та її чоловіком-Марком Миколайовичем,за сприяння самої мисткині, був заснований Музей мистецьких робіт народної художниці, де представлені рушники, скатертини, серветки, доріжки, вишиті із застосуванням різних видів техніки. В музеї також експонуються жіночі прикраси з дерева і ґердани, у яких втілилися вишуканий смак, ніжність і витончена майстерність художниці. Представлені в музеї й вишиті картини, на одній з яких зображено будинок художниці, річку Черемош і Карпатські гори[3].
Мистецькі видання ред.
- Ксенія Колотило. Альбом. Київ, Мистецтво, 1990.
- Ксенія Колотило. Альбом. Друге видання. Київ, Мистецтво, 1991.
- Ксенія Колотило. Альбом. Київ, Мистецтво, 1992.
-
Обкладинка видання 1990 року -
Обкладинка видання 1991 року -
Обкладинка видання 1992 року
Примітки ред.
- ↑ а б Колотило Ксенія Іванівна. Процитовано 22 червня 2022 року.
- ↑ а б Ксенія Колотило. Процитовано 22 червня 2022 року.
- ↑ Музей мистецьких робіт народної художниці Ксенії Колотило (с.Підзахаричі, Чернівецька обл.): карта, фото, опис. Процитовано 22 червня 2022 року.