Відкрити головне меню

Ва́силь Се́менович Ко́лотило (12 серпня 1908, с. Вилавче, нині c. Коритне Вижницький район Чернівецька область — 26 червня 1992, м. Відень, Австрія) — український публіцист, громадсько-культурний діяч. Доктор філософії (1936). Лауреат літературної премії імені Дмитра Загула (1998). Чоловік відомої майстрині-художниці Ксенії Колотило.

Колотило Василь Семенович
Народився 12 серпня 1908(1908-08-12)
Вижницький район, Чернівецька область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Помер 26 червня 1992(1992-06-26) (83 роки)
Alma mater Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

БіографіяРедагувати

Василь Колотило народився 12 серпня 1908 року в селі Вилавче, тепер с. Коритне Вижницького району Чернівецької області у заможній селянській родині. Під час навчання на філософсько-філологічному факультеті Чернівецького університету брав активну участь у діяльності українських студентських товариств. Після закінчення університету, з 1931 року, працював викладачем Сокирянської гімназії, у 1938–1939 роках — професор гімназії м. Комрат (Молдова), де викладав географію, історію, ботаніку, латинську мову.[1]

Коли Буковина увійшла до складу УРСР, він ще декілька місяців працював у Чернівецькому університеті. У листопаді 1940 року разом із родиною виїхав за так званим «німецьким переселенням» (його дружина Ксенія Калинчук-Колотило походила з родини етнічних німців), до Силезії, згодом далі до Німеччини. 1944 року родина Колотилів оселилися у Відні, де молодий вчений працював професором місцевої гімназії. Перебуваючи за межами краю, все життя присвятив вивченню історії та культури рідної Буковини, дослідженням русинських поселень в Югославії, публікувався в часописах Австрії та Німеччини.[1]

26 червня 1992 року В. С. Колотило відійшов у вічність. Похований у Відні.

РодинаРедагувати

Був одружений на Ксенії Калинчук — доньці священика та етнічної німкені,[1] родом з буковинського села Підзахаричі, згодом відомій українській майстрині-художниці.[2]

Відзнаки, нагородиРедагувати

Творчий доробокРедагувати

  • Історія Буковини.
  • Відродження української державності в 1917–1918 рр. та участь Буковини в її відбудові.
  • Різдвяні звичаї.
  • Чернівецький університет і буковинські українці.
  • Д. Загул — його життя і літературна творчість (1975).
  • Історія українського шкільництва на Буковині.

Гостини на БуковинуРедагувати

Разом з дружиною — українською народною майстринею, художницею-орнаменталісткою Ксенією Колотило двічі відвідав Чернівці, останній раз у 1990 році. Частина особистого архіву Василя Колотила зберігається в інституті буковинознавства при Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича та в чернівецькому музеї буковинської діаспори (вул. Йозефа Главки, 1).

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

  • Колотило Василь Семенович // Богайчук М. А. Література і мистецтво Буковини в іменах: словник-довідник /Микола Богайчук. — Чернівці: Букрек, 2005. — С. 132—133. — ISBN 966-850064-4.
  • Василь Колотило // Пам'ятаймо! (Знаменні та пам'ятні дати Буковини в 2008 році): Бібліографічний покажчик (автори-укладачі О. О. Гаврилюк, Ю. В. Боганюк). — Чернівці: Рута, 2008. — С. 166—167. — ISBN 978-966-568-942-3.
  • Колотило Василь Семенович // Гусар Ю. С. Дністровий зорепад. Штрихи до енциклопедичного словника-довідника «Літературно-мистецька Сокирянщина» / Ю. Гусар. — Чернівці: ВІЦ «Місто»,2010. — С. 48-49.
  • Василь Колотило // Лауреати літературної премії імені Дмитра Загула (1997—2001 рр.): Рекомендаційний бібліографічний покажчик. — Випуск 2. — Чернівці, 2001. — С. 11-12.
  • Гусар Ю. 100 років громадсько-культурному діячеві, доктору філософії Василю Семеновичу Колотило (1908-1992): 12 серпня / Ю. С. Гусар // Буковинський календар. Ювілеї — 2008. Словник-довідник. — Чернівці: Правдивий поступ, 2008. — С. 73.
  • Чорней Ю. Василь Семенович Колотило / Ю. Чорней // Буковинський журнал. — 1995. — Ч. 1-2. — С. 97-115.