Ковальчук Ігор Борисович
Ігор Борисович Ковальчук (27 серпня 1973 — 17 січня 2023) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, який загинув під час російського вторгнення в Україну.
| Ігор Ковальчук Ковальчук Ігор Борисович | |
|---|---|
 Солдат | |
 | |
| номер обслуги протитанкового відділення | |
| Загальна інформація | |
| Народження |
27 серпня 1973 смт. Чинадієво, Закарпатська область, Україна |
| Смерть |
17 січня 2023 (49 років) смт. Зарічне (Краматорський район), Донецька область, Україна (в ході бойових дій) |
| Громадянство |
 Україна |
| Alma Mater | Волинський національний університет імені Лесі Українки |
| Псевдо | "Борисович" |
| Військова служба | |
| Приналежність |
Україна |
| Вид ЗС |
 Збройні сили |
| Формування | |
| Війни / битви | Російсько-українська війна / Битва за Донбас |
| Нагороди та відзнаки | |
 | |
Життєпис ред.
Ігор Ковальчук народився 27 серпня 1973 року в смт. Чинадієво, Мукачівського району, Закарпатської області.
В 1977 році разом із батьками переїхав в с. Великі Озера, Рівненської області. В 1979 році розпочав навчання у місцевій школі, яку закінчив в 1989 році.
В період з 1989 по 1990 рік працював ремонтником на Дубровицькій бавовнопрядильній фабриці.
У 1990 році вступив до Волинського державного університету імені Лесі Українки та отримав спеціальність «Учитель історії і права».
Разом з однокурсниками підняв український стяг над університетом. Це був перший прапор піднятий у Волинській області.
Багато років пропрацював у службі безпеки філії магістральних нафтопроводів "Дружба"
З початком російського вторгнення в Україну повернувся з закордону у лютому 2022 року та добровольцем став на захист України. Боровся проти держави-терориста у складі 125-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ
Вірний військовій присязі, загинув 17 січня 2023 року при виконанні службового обов’язку по захисту Батьківщини.
Похований на міському кладовищі м. Броди, Львівської області.
Провадячи чин похорону, настоятель храму Пресвятої Трійці о. Петро Чаплюк зі сльозами на очах зауважив: «Наш Герой Ігор Ковальчук боровся з теперішнім іродом, який не може змиритися з тим, що є така українська нація, яка вміє жити, молитися, працювати, любити і за все дякувати Господу. Блаженна дорога в яку йде душа воїна нашого».
У Ігоря Ковальчука залишилися мати, сестра, дружина та дві доньки.[1]
Нагороди ред.
В лютому 2024 року відповідно до указу Президента України №135/2023 [2] Ігорю Ковальчуку за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі було посмертно відзначено державною нагородою: орденом «За мужність» III ступеня.
Примітки ред.
- ↑ Золочів.нет (21 січня 2023). На фронті загинув воїн із Золочівського району. Золочів.нет (укр.). Процитовано 24 січня 2024.
- ↑ Зеленський, Володимир (29 лютого 2024). УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №135/2024 Про відзначення державними нагородами України. https://www.president.gov.ua. Процитовано 2 березня 2024.