Кесон (архітектура)

Кесо́н (фр. caisson — «ящик») — заглиблення, найчастіше квадратне або багатокутне, на стелі чи на внутрішній повехні арки, склепіння. Кесон виконує конструктивну або декоративну роль, застосовується також для поліпшення акустичних властивостей приміщення.

Внутрішня чаша куполу Каплиці Боїмів у Львові з трьома рядами кесонів

Походить від конструкції балкового перекриття, котре використовувалось у давньогрецькій архітектурі. Римляни перетворили його на декоративний мотив. У часи Ренесансу кесони прикрашалися бордюрами, центральні поля збагачувалися розетками та іншими рельєфними прикрасами. Найраніше в Китаї кесони застосовуються в гробницях династії Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.). Із вцілілих донині наземних споруд з дерев'яними кесонами можна назвати храм Баогуо в м. Нінбо (1013 р. н. е.) та найбільш відомий взірець використання цього елементу — Зал Найвищої Гармонії (1406 р. н. е.) в імператорському Забороненому Місті в Пекіні. Китайською мовою кесон (цзаоцзін) дослівно — «криниця з водяними рослинами». Символічна «присутність» води у назві архітектурного елементу була покликана оберігати від пожежі складну дерев'яну конструкцію покрівлі.

ДжерелаРедагувати