Кембриджське рівняння

Кембриджське рівняння (Формула Пігу) — формула, за якою обчислюють реальну потребу в грошах. А. Пігу спробував визначити масу грошей через величину кінцевого продукту за допомогою показника ліквідності:

$M^{\textit {d}}={\textit {k}}\cdot P\cdot Y$

де,

М — кількість грошових одиниць (пропозиція грошей);

Q — величина суспільного виробництва у фізичному виразі за одиницю часу;

Р — ціна виробленої продукції;

k — частина кінцевого продукту PQ, якій люди віддають перевагу;

kPQ — попит на гроші.

Графічно воно може бути інтерпретовано наступним чином. Відкладемо на осі ординат величину суспільного виробництва у фізичному виразі, а на осі абсцис — кількість грошей. Тоді kPQ буде представляти собою лінію, що виходить з початку координат. Тангенс кута нахилу kPQ до осі абсцис буде дорівнювати V = l/k

В «Трактаті про грошову реформу» (1923 р.) Дж. М. Кейнс запропонував новий варіант кембріджського рівняння, в якому пов'язав ліквідність з нормою обов'язкових банківських резервів:

$M={\textit {P}}\cdot (K+rK')$

де,

М — грошова маса (кількість паперових грошей або інших платіжних засобів);

Р — ціна одиниці споживання (індекс «вартості життя»);

К і К’ — еквіваленти кількості одиниць споживання, які люди бажають зберігати в грошовій формі (відповідно, в формі готівкових грошей та банківських депозитів);

r — норма обов'язкових банківських резервів.

Позначивши через KY частину національного доходу, яка зберігається в ліквідній формі, представники кембріджської школи виводять формулу: М = КY, яка описує умови рівноваги між пропозицією (емісією) грошей і попитом на них. В 1960—1980 рр. спостерігається відродження кількісної теорії грошей у вигляді однієї з неокласичних течій в політичній економії монетаризму. Визначена одна з найглибших характеристик сутності грошей. Гроші почали розглядатися економічною теорією як не просто товар, а особливий товар, що виконує в системі економічних відносин специфічну функцію — виступає в ролі загального вартісного еквіваленту.

Історія

Кембриджська версія виникла на початку ХХ ст. Її засновниками і прихильниками стали відомі англійські економісти А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон, Дж. М. Кейнс (у своїх ранніх працях) та ін. Найповніше ця версія викладена у працях А. Пігу. Він визнав, що гроші виконують не лише функції засобу обігу і платежу, а й засобу нагромадження.

Подібно І. Фішеру, представники кембриджської школи відстоювали тезу про вплив зміни маси грошей на рівень цін. Проте, на відміну від нього, їхній підхід до проблеми був не макро-, а мікроекономічний і стосувався насамперед попиту на гроші. На перший план висувається попит на гроші, який розглядається поза обігом у вигляді касових залишків в окремих осіб і підприємств. Акцентується увага на індивідуальних капіталах і поведінці їхніх власників, тобто «мотивації», що змушує окремих суб'єктів утримувати в себе певний запас грошей. До «касових залишків» належать готівкові гроші і залишки на поточних рахунках. Цю тенденцію до зберігання грошей прихильники теорії пояснювали двома мотивами: формування фонду засобів обігу та необхідністю утворити резерви на покриття непередбачених потреб. Тому А. Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств.

Застосування кембриджського рівняння

Кембриджське рівняння має широкий спектр застосувань в макроекономіці. Воно використовується для аналізу впливу монетарної політики на рівень цін та обсяг випуску. Згідно з кембриджським рівнянням, збільшення пропозиції грошей (M) призводить до зростання рівня цін (P) та обсягу випуску (Y). Це пояснюється тим, що люди, маючи більше грошей, витрачають їх більше, що стимулює зростання цін і виробництва. Вивчення динаміки інфляції та дефляції. Кембриджське рівняння можна використовувати для моделювання інфляційних та дефляційних процесів. Наприклад, якщо пропозиція грошей зростає швидше, ніж обсяг випуску, це може призвести до інфляції. Дослідження причин економічних спадів та підйомів. Зміни в пропозиції грошей, рівні цін, обсязі випуску та швидкості обігу грошей можуть призводити до економічних спадів та підйомів. Кембриджське рівняння може допомогти пояснити ці явища. Ось кілька конкретних прикладів застосування кембриджського рівняння: Центральні банки використовують кембриджське рівняння для визначення оптимальної процентної ставки. Зниження процентної ставки стимулює зростання пропозиції грошей, що, згідно з кембриджським рівнянням, може призвести до зростання економічного зростання та інфляції. Економісти використовують кембриджське рівняння для прогнозування майбутніх інфляційних очікувань. Це може допомогти їм приймати обґрунтовані рішення щодо інвестицій та споживання. Дослідники використовують кембриджське рівняння для вивчення історії економічних циклів. Це може допомогти їм зрозуміти причини та наслідки економічних спадів та підйомів. Важливо зазначити, що кембриджське рівняння є лише спрощеною моделлю макроекономіки. Воно не враховує багато важливих факторів, таких як очікування, урядова політика та поведінка іноземних секторів. Тому результати, отримані за допомогою кембриджського рівняння, слід інтерпретувати з обережністю.

Окрім вищезазначеного, кембриджське рівняння можна використовувати для:

Аналізу впливу фіскальної політики на економіку. Дослідження причин нерівності доходів. Вивчення впливу фінансових криз на макроекономіку. Кембриджське рівняння є потужним інструментом для аналізу макроекономічних процесів.

Однак важливо пам'ятати про його обмеження та використовувати його в поєднанні з іншими моделями та методами дослідження.

Посилання

• Cambridge Cash-Balance Approach — History of Economic Thought