Відкрити головне меню

Катерина Боратто, італ. Caterina Boratto, (*15 березня 1915(19150315), Турин, Італія — †14 вересня 2010) — відома італійська акторка.

Катерина Боратто
італ. Caterina Boratto
Boratto Campo de' fiori 3.png
Народилася 15 березня 1915(1915-03-15)
Турин, Італія
Померла 14 вересня 2010(2010-09-14) (95 років)
Рим, Італія
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Діяльність акторка
Роки діяльності 1937 — 1993
Чоловік Армандо Джератті
Діти Мартіна
IMDb ID 0095950

Катерина Боратто у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Після отримання музичної освіти, вивчала акторську майстерність в театральній школі Евеліни Паолі. 

Дебютувала у фільмах «Жити!/Vivere!» і «Марцелла» (обидва — 1937 р.). Успіхом користувалися роботи актриси в комедіях «Хто щасливіше, ніж я?/Chi è più felice di me» (1938) і «Вони викрали чоловіка» (1938), в якому Катерина Боратто грала російську принцесу Соню в дуеті з Вітторіо Де Сіка. 

До початку 1940-х років стала відомою не тільки в Італії, а й за океаном, студія «Metro Goldwyn Mayer» запропонувала Катерині Боратто семирічний контракт в Голлівуді. Однак, через початок Другої світової війни, актриса була змушена повернутися до Італії, так і не зігравши ні в одному американському фільмі. Під час війни актриса пережила жахливе бомбування рідного Турина, загибель сім'ї і лише кіно змогло повернути Катерину Боратто до нормального життя.

Актриса знялася в декількох кінострічках в 1940-і роки, серед найкращих ролей цього періоду — Ельза Бьянчіні у фільмі «Кампо де Фьорі» (1943). 

У 1946 році вийшла заміж за режисера Армандо Джератті, народила дочку Мартіну, на час відійшла від кінематографа. 

У кіно повернулася на початку 1960-х років, актриса зіграла у знаменитих фільмах Федеріко Фелліні «Вісім з половиною» (1963) і в «Джульєтта і парфуми» (мати Джульєтти, 1965). Катерина Боратто працювала і з іншими видатними режисерами — Олександром Блазетті в комедії «Я, я, я та інші» (Луїджі, 1965), Ліною Вертмюллер в комедії «Не дратуйте набриднуть!» (1967), Сідней Полаком в «Охороні замку» (червона королева, 1968), П'єром Паоло Пазоліні в суперечливій драмі «Сало, або 100 днів Содому» (синьйора Кастеллі, 1975), Діно Різі у комедії «Перше кохання» (1978). У 1970 — 1990-ті роки працювала в кіно, знімалася в мінісеріалі на ТБ: телеекранізації роману Льва Толстого «Анна Кареніна» (1974, реж. Сандро Болч), мадам Фаустіна в історичній драмі Етторе Скола «Ніч Варенни/Новий світ» (1982), телесеріалі «Далекі шатри» (міс Чівертон, 1984), ігуменя у фільмі «Хрещена мати 3» (1993, реж. Ральф Томас).

 Після 1994 року в кіно не знімалася, жила в Римі.

ФільмографіяРедагувати

ДжерелоРедагувати


  1. VIAF (Virtual International Authority File) — 2012.