Вікіпедія

Карл Міллекер

Карл Міллекер (нім. Carl Joseph Millöcker, іноді Karl Joseph Millöcker ; 29 квітня 1842, Відень — 31 грудня 1899, Баден поблизу Відня) — австрійський композитор і диригент, автор популярних оперет.

Зображення
Громадянство Долитавщина[1][2] і Австрійська імперія[1][2]
Ім'я при народженні нім. Carl Joseph Millöcker[3]
Дата народження 29 квітня 1842(1842-04-29)[3][4][…]
Місце народження Відень[6][1][2]
Дата смерті 31 грудня 1899(1899-12-31)[3][4][…] (57 років)
Місце смерті Баден[6][1][2]
Місце поховання Віденський центральний цвинтар[1]
Зображення могили
Батько Karl Franz Millöckerd[1]
У шлюбі з Karoline Millöckerd[3][1]
Рід діяльності капельмейстер, композитор, флейтист, диригент
Працівник у Theater in der Josefstadtd[1], Q38010811?[1], Theater an der Wiend[1][2], Orpheum, Viennad[1] і German Theatre of Pestd[1]
Посада флейтист[d][1], капельмейстер[1][2], диригент[1], капельмейстер[1][2], диригент[1] і капельмейстер[1]
Заклад освіти Віденський університет музики й виконавського мистецтва
Навчався у Franz Joseph Ziererd[1], Josef Laimeggerd[1][2] і Франц фон Зуппе[1][2]
Початок активної діяльності 1859[3] — 1885[3]
Кінець активної діяльності 1885[3]
Грає на флейта[1][2] і фортепіано[1]
Член у масонство
Жанр оперета[1]
Досьє в Швейцарський архів виконавських мистецтвd[7]
CMNS: Карл Міллекер у Вікісховищі

Біографія

ред.

Міллекер навчався у Віденській консерваторії як флейтист. Після закінчення навчання працював диригентом, складав музику, зокрема оперети.

1858 : флейтист у театрі Theaters in der Josefstadt .

1864: за рекомендацією Франца фон Зуппе прийнятий капельмейстером у Граці.

1865: поставлено першу оперету Міллекера, що мала доволі скромний успіх. Декілька наступних оперет також проходять непоміченими.

1871: великий успіх нової оперети Мілекера «Три пари туфель».

1869–1883: диригент у театрі Ан дер Він, Відень, епізодично в інших містах Австрії та Німеччини.

Коли його оперета «Студент-жебрак» заслужила тріумфальний успіх (1882), Міллекер залишив диригентську роботу і повністю присвятив себе опереті. Хоча повторити успіх «Жебрака студента» йому не вдалося, деякі наступні оперети користувалися великою популярністю.

Критики наголошували на винятковому мелодійному багатстві музики Міллекера. Поруч із Йоганном Штраусом і Зуппе він вважається класиком віденської оперети XIX століття.

Міллекер раптово помер у віці 57 років. Похований на Центральному цвинтарі Відня (група 32A № 35). Деякі дослідники називають день його смерті закінченням золотої ери оперети[8] . Міллекера зображено на австрійській поштовій марці 1949 р.

Список оперет

ред.
 
Оперета «Студент-жебрак» забезпечила фінансовий успіх Міллекера. Малюнок у віденському журналі «Кікерікі», 1882.
  • Мертвий гість (Der tote Gast, 1865)
  • Веселі в'язальниці (Die lustigen Binder, 1865)
  • Діана (Diana, 1867)
  • Острів жінок (Fraueninsel, 1868)
  • Три пари черевик (Drei Paar Schuhe, 1871)
  • Пригода у Відні (Abenteuer in Wien, 1873)
  • Зачарований замок (Das verwunschene Schloss 1878)
  • Графиня Дюбаррі (Grafin Dubarry, 1879); нова редакція ставилася в 1931 році під назвою «Дюбаррі» (Die Dubarry)
  • Апаюн, водяний (Apajune, der Wassermann, 1880)
  • Дівчина з Бельвіля (Die Jungfrau von Belleville, 1881)
  • Студент-жебрак (Der Bettelstudent, 1882)
  • Гаспароне (Gasparone, 1884)
  • Капелан (Der Feldprediger, 1884)
  • Віце-адмірал (Der Vizeadmiral, 1886)
  • Сім швабів (Die sieben Schwaben, 1887)
  • Бідолашний Йонатан (Der arme Jonathan, 1890)
  • Щасливчик (Das Sonntagskind, 1892)
  • Випробувальний поцілунок (Der Probekuss, 1894)
  • Північне сяйво (Das Nordlicht, 1896)

Фільмографія

ред.

Оперети Мілекера неодноразово екранізувалися:

  • Carl Millöcker на сайті IMDb (англ.)

Література

ред.
  • Felix Czeike: Historisches Lexikon Wien. Band 4. Verlag Kremayr & Scheriau, Wien 1995, ISBN 3-218-00546-9.
  • Christa Harten. Millöcker, Carl. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1994, Band 17, S. 528 f. (Digitalisat).
  • Cornelius Preiß: Versuch einer Biographie Millöckers. In: Wochenschrift für Kunst und Musik. Band III.1904/05, Nummer 1–25. Holzwarth & Berger, Wien 1905.
  • Edmund Nick: Vom Wiener Walzer zur Wiener Operette. Sikorski-Verlag, Hamburg 1954.
  • Anton Bauer: Opern und Operetten in Wien. Böhlau, Wien 1955.
  • Fritz Racek: Das Tagebuch Carl Millöckers. Wiener Schriften Heft 30, Wien 1969, S. 137–236.
  • Alfred Willander: Musikgeschichte der Stadt Baden. 1. Auflage. Weilburg-Verlag, Baden 1980.
  • Norbert Rubey: Carl Millöcker und Baden. Beethovenhaus Baden, Ausstellung ’92. Kulturamt der Stadtgemeinde Baden, Baden 1992.
  • Viktor Wallner: Die „leichte“ Muse in Baden – Karl Millöcker, Carl Zeller, Karl Komzák. Neue Badener Blätter, Band 3,1. Gesellschaft der Freunde Badens und Städtische Sammlungen – Archiv, Rollettmuseum der Stadtgemeinde Baden, Baden 1992.
  • Alfred Willander: Baden bei Wien – Stadt der Musik. Kral, Berndorf 2007, ISBN 978-3-902447-23-4.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я Deutsche Biographie — München BSB, Historische Kommission bei der Bayerischen Akademie der Wissenschaften, 2001.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л Richard Heuberger der Ältere Biographisches Jahrbuch und Deutscher Nekrolog / Hrsg.: A. Bettelheim — B. — Vol. 4. — S. 154–155.
  3. ↑ а б в г д е ж Deutsche Nationalbibliothek Record #119208946 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ а б SNAC — 2010.
  5. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  6. ↑ а б Миллёкер Карл // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  7. ↑ performing-arts.ch / за ред. Швейцарський архів виконавських мистецтв
  8. ↑ Camille Crittenden. Johann Strauss and Vienna: Operetta and the Politics of Popular Culture

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Carl Millöcker
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карл_Міллекер&oldid=43204747