Відкрити головне меню

Карлос Кляйбер, нім. Carlos Kleiber (* 3. липня 1930, Берлін; † 13. липня 2004, Konjšica, Словенія; власне — Карл Людвіґ Кляйбер, нім. Karl Ludwig Kleiber; псевдонім — «Karl Keller») — австрійський та німецький диригент, вважається одним із найзначиміших диригентів 20-го століття.

Життєвий шляхРедагувати

Карлос Кляйбер — син австрійського диригента та генерального директора Берлінської державної опери австрійського громадянина Еріха Кляйбера та американки Рут Гудріч, Народився у Берліні. Мати Рут мала в своїх коріннях єврейських родичів, а також шотландського письменника-романиств сера Вальтера Скотта. Його батько був генеральним директором національної опери в Берліні. На знак протесту проти втручання нациського режіму в справи мистецтва, батько 1935 р. переїхав з усією сім'єю до Зальцбурга. Згодом родина з маленьким Карлосом переїхала до Швейцарії, а в 1940 у Буенос-Айрес[1]. Поруч із навчанням у школі, Кляйбер розпочав заняття композицією та співом, навчався грі на фортепіано та ударних. Одні з перших своїх музичних вражень отримав у Teatro Colón куди він супроводжував батька на репетиції.

1949-го розпочав навчання хімії у Вищій технічній школі Цюриха (нім. ETH Zürich), проте вже 1950-го полишив навчання, щоб продовжити музичну освіту у Буенос-Айресі в Артуро Тосканіні.

1952-го розпочинає свою кар'єру коррепетитором у Gärtnerplatz-Theater у Мюнхені. У 1954 р. стає музичним директором у Потсдамі і використовує при цьому псевдонім «Karl Keller». Після короткотермінової діяльності у Віденьській Народній Опері (нім. Wiener Volksoper), у 1958-64рр. працював у нім. Deutsche Oper am Rhein, де і відбувся його офіційний дебют як диригента, у 1964-66рр. діяльність в нім. Opernhaus Zürich. 1966-68р. був першим капельмайстром державного театру Штуттґарта. У 1966 р. перші закордонні гастролі на Едінбурґський фестиваль.

ВідзнакиРедагувати

1978-го відзначений Почесним призом у галузі культури міста Мюнхена (нім. Kultureller Ehrenpreis der Landeshauptstadt München). 1990 р. — орден Pour le mérite, (фр. За заслуги) у галузях науки та культури. 1992 р. — Австрійський орден Пошани у галузях Науки та Мистецтва (нім. Das Österreichische Ehrenzeichen für Wissenschaft und Kunst), вже після отримання 1980 р. австрійського громадянства, потім — Золоту паличку міланського Scala та Приз німецького Звукозапису (нім. Deutscher Schallplattenpreis), Орден за заслуги Баварії (нім. Bayerischer Verdienstorden) та Орден за заслуги ФРН нім. Verdienstorden der Bundesrepublik Deutschland.

ДискографіяРедагувати

Кількість опублікованих записів незначна: по-суті — Вільний стрілець (нім. Freischütz) Вебера, Трістан та Ізольда Ваґнера, два Live-відео з трансляції Rosenkavalier Штраусса, La traviata, Otello, Верді, Летюча Миша Й. Штрауса (як для платівки, так і Live-відео з трансляції), Симфонії Бетховена Nr. 4 (Live-запис та відео), 5, 6 (Live-запис) та 7 (live, як для платівки, так і для відеопродукції) також Увертюра Coriolan на відео; Йоганнес Брамс: 4-та симфонія (платівка та відео) та 2-га (відео), Шуберт: 3-тя та 8-ма (h-Moll; «Незавершена»), Симфонії Моцарта Nr. 33 та 36 (обидві на відео); Гайдн, Симфонія з литаврами (нім. Sinfonie mit dem Paukenschlag), три Варіації з Воццека Берґа, фортепіанний концерт Дворжака та Новорічні концерти Віденьського філарм. оркестру (нім. Neujahrskonzerte der Wiener Philharmoniker) у 1989 та 1992 рр.

ЛітератураРедагувати

  • Mauro Balestrazzi: Carlos Kleiber: Angelo o demone? L'epos, Palermo 2006, ISBN 88-8302-325-0.
  • Jens Malte Fischer: Carlos Kleiber — Der skrupulöse Exzentriker. Wallstein, Göttingen 2006, ISBN 3-8353-0138-1.
  • Alexander Werner: Carlos Kleiber — Eine Biografie. Schott, Mainz 2007; 2. bearbeitete Auflage 2009, ISBN 978-3-7957-0598-5.
  • Tomislav Vichev: Kleiber's Era , Sofia, 2003.

ПосиланняРедагувати

ВиноскиРедагувати