Відкрити головне меню
Карагана дерев'яниста
T2 19 Robinia caragana par Pierre-Joseph Redouté.jpeg
Біологічна класифікація
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Бобовоцвіті (Fabales)
Родина: Бобові (Fabaceae)
Підродина: Метеликові (Faboideae)
Рід: Карагана (Caragana)
Вид: Карагана дерев'яниста
Біноміальна назва
Caragana arborescens
Lam., 1785
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Caragana arborescens
EOL logo.svg EOL: 703831
IPNI: 483792-1
ITIS logo.svg ITIS: 26529
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 20484

Карагана дерев'яниста, жовта акація (Caragana arborescens Lam.) — Кущ родини бобових 2-5 м заввишки.

Зміст

Ботанічний описРедагувати

Кора зеленувато-сіра, пагони тонкі, молоді, притиснутоопушені. Листки (58 см завдовжки) чергові, парноперисті з 4-7 пар листочків. Окремі листочки (7-30 мм завдовжки, 4-15 мм завширшки) видовжено-овальні або еліптичні, тупі, з вістрям, більш-менш опушені. Листки з шилоподібними прилистками, які звичайно обпадають, рідко лишаються і дерев'яніють. Квітки (18-20 мм завдовжки) численні, пазушні, зібрані в пучки по 2-5, часом поодинокі. Приквітки щетинисті. Оцвітина подвійна. Чашечка (5-6 млі завдовжки) трубчасто-дзвоникувата, з коротенькими, приблизно в 6 разів коротшими за трубочку, широкими зубцями. Віночок метеликовий, жовтий, з п'яти вільних пелюсток. Тичинок десять, з них дев'ять зрослися, а одна вільна. Маточка одна, зав'язь верхня. Плід — біб (3,5 — 6,5 см завдовжки) лінійно-циліндричний, голий, містить 5-8 насінин.

ПоширенняРедагувати

Росте в культурах як підлісочна кущова порода. Морозостійка, тіньо- і солевитривала рослина. Цвіте у червні — липні. Культивується в садах, парках, лісонасадженнях, захисних лісосмугах по всій Україні, особливо в Степу та Лісостепу.

Практичне використанняРедагувати

Медоносна, вітамінозна, олійна, фітомеліоративна, декоративна, плетивна рослина.

Жовта акація — пізньовесняний медонос, що в умовах України дає підтримуючий взяток. Під час цвітіння бджоли добре відвідують її, збирають нектар і високопоживний пилок, багатий на вітаміни, особливо Е.

Медопродуктивність її в Україні незначна (до 300 кг/га), але вона цінна тим, що цвіте в період, коли інші весняні медоноси уже відцвіли, а до цвітіння літніх ще далеко. Тому бджоли мають з неї щоденну поживу не тільки для себе, а й для розплоду. Мед з жовтої акації прозорий, ясно-жовтого кольору, без різкого запаху, ніжний на смак, довго не кристалізується, ціниться багатьма пасічниками вище липового. Він гарний і для зимівлі бджіл.[1]

У листках містяться вітамін С (285—400 мг %), каротин (138 мг%), у насінні — жирна висихаюча олія (від 10 до 42 %). В літературі є вказівки на отруйність насіння карагани[джерело?].

Карагана дерев'яниста — цінний чагарник для вирощування в лісових смугах, у прибалкових насадженнях як підлісок, що захищає ґрунт від заростання бур'янами. Як посухо- і морозостійка та солевитривала рослина не витримує перезволожених ґрунтів. Її використовують також для залісення пісків. Добре піддається стрижці, використовується для живоплотів і виготовлення корзин, щитів.

Зелене листя містить багато протеїну (21-35 %), охоче поїдається вівцями, козами і дещо гірше великою рогатою худобою.

Має декоративні сорти.

У харчуванніРедагувати

У Сибіру, Криму, на Алтаї та Кавказі недостиглі й м'які плоди вживають у їжу як зелень для юшок, приправ нарівні з квасолею. На Кавказі квітки й напіврозпуклі пуп'янки збирають і квасять або маринують. Мариновані пуп'янки використовують узимку для приготування салатів, соусів, гарнірів, присмак тощо. У працях Санкт-Петербурзького економічного товариства за 1765 рік було надруковано статтю Г.Я. Еклебена «Про сибірське горохове дерево та його велику користь». Автор дивувався, чому це дерево не розводять в Російській імперії не лише як окрасу садів, а й з метою харчування. Горошини цього дерева, зазначав Еклебен, він уживав до різних страв, приправ, а також молов на борошно, з якого пік млинці.[2]

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). У Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. Виробнича енциклопедія бджільництва (українською). Київ «Урожай». с. 14. 
  2. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.77

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати