Канелюра
Канелю́ра (від фр. cannelure) — вертикальний жолобок на стовбурі пілястри або колони[1] (такі колони називають канелюро́ваними, на відміну від гладких), а також горизонтальні жолобки на базі колони іонічного ордера.
З'явились на колонах в Єгипті (кінець 3 — початок 2 тис. до н. е., 8 або 16 канелюр на колону) і отримали подальший розвиток в античній архітектурі. Канелюрами, що йдуть паралельно від основи до вершини, можуть бути покриті колони будь-якого з п'яти ордерів класичної архітектури, крім тосканського. В доричному ордері застосовується не більше 20 канелюр на колону, мають форму третини кола і розділені кутом; в іонічному ордері — 24 канелюри, що мають форму півкола і розділені смужкою, в ширину має третину діаметра півкола. Іноді канелюри наносилися на корпус керамічних судин. У кінці XIX століття Отто Вагнер використовував неглибокі паралельні канелюри для вертикального членування площин стін і пілястр. Вагнерівські канелюри завжди обриваються, не доходячи до землі; їх нижні кінці зазвичай утворюють звернений вниз трикутник. Ця деталь широко використовувалася майстрами петербурзького модерну.
Часто канелюрами прикрашають меблеві ніжки. Цей прийом використовується при виготовленні меблів в класичному стилі.[2] Галерея
-
Кантелюра пілястрів другого поверху. Палац графині Понінської -
Канелюрування на колонах Отто Вагнера, Відень, 1898
Примітки ред.
- ↑ Канелюра. sum.in.ua. Словник української мови. Архів оригіналу за 5 березня 2016.
- ↑ Трусов, Юрій Вікторович. До питання висловлення ідеалів класицизму в інтер'єрах XVIII-початку XIX століття [Архівовано 7 травня 2016 у Wayback Machine.]. // Вісник Адигійського державного університету. Серія 2: Філологія і мистецтвознавство 4 (2009).
Джерела ред.
- Архітектура України. Велика ілюстрована енциклопедія. — Х. : Веста, 2010. — 224 с.: іл. — ISBN 978-966-08-4948-8.