Кандиба Віра Антонівна
Ві́ра Анто́нівна Канди́ба (до шлюбу Свадко́вська; 8 листопада 1881 — 5 січня 1948) — українська педагогиня. Дружина українського письменника Олександра Олеся, мати українського поета, археолога і політичного діяча Олега Ольжича.
| Кандиба Віра Антонівна | |
|---|---|
| Народилася | 8 листопада 1881 |
| Померла | 5 січня 1948 (66 років) |
| Поховання | Orthodox cemetery in Pragued |
| Діяльність | педагог |
Біографія ред.
Походила з українсько-білорусько-грецької родини[1]. Батько — надвірний радник Антон Юхимович Свадковський — оселився на Волині на початку 1860-х років. Він служив акцизним чиновником, мировим посередником у Новограді-Волинському, Старокостянтинові. Зокрема, у 1890–1905 роках родина Свадковських мешкала у Новограді-Волинському, де Антон Юхимович від 1890 року працював головою з'їзду мирових посередників. Мати, дочка колезького асесора Варвара Іванівна Непорожня, виховала з батьком восьмеро дітей. Батько часто переїжджав з місця на місце, а по виході у відставку осів, як і багато інших чиновників, у губернському центрі — Житомирі.
Віра закінчила історико-філологічний відділ Вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі.
1907 року Олександр Іванович Кандиба та Віра Антонівна Свадковська взяли шлюб. Про це 4 січня 1907 року Віра Антонівна повідомляла своїх батьків:
До Петербургу приїхав Саша, і ми вирішили, висловлюючись коротко, повінчатися. Нехай не здасться це експромтом: усе рано чи пізно знаходить свій кінець. Дуже шкода, що не довелося бачиться з вами, поговорити: не хотіла б я, що б у душі у вас народилося хоча б найменший почуття невдоволення проти нас, що все, ніби, зроблено без вашого відома й ради. Якби була можливість побувати в Житомирі, не проминула б зробити це, тому що дуже люблю всіх вас і засмучувати дорогих людей мені самій було би занадто боляче.
Віра Антонівна викладала мови, втім, за спогадами, «українською так до пуття й не оволоділа, що було предметом родинних жартів»[2].
1923 року Віра Антонівна із сином Олегом виїхала з України до Берліна — до чоловіка, який покинув Україну раніше. З Берліна родина Кандибів переїхала до Чехословаччини і оселилася в селі Горні Черношіце поблизу Праги[3].
Віра Кандиба працювала вихователькою українського притулку в місті Подєбради. 29 жовтня 1933 року в цьому притулку було проведено день голоду й смутку. Віра Антонівна та інші виховательки цілий день не їли і розказували дітям, що «цей день присвячений голодним братам і сестрам на Україні, що тисячами-мільйонами вмирають від голоду»[4].
Олександра та Віру Кандибів було поховано в Празі на Ольшанському цвинтарі. Там була і символічна могила їхнього сина Олега[5].
За чеськими законами, після поховання родичі або друзі померлих повинні платити ренту за місце на кладовищі. До недавнього часу ренту (20 тисяч чеських крон на 10 років) за могилу платив виходець з України Володимир Михайлишин, що був громадянином Чехії. Після його смерті син вирішив поховати батька на могилі Олександра Олеся та Віри Кандиби. 3 січня 2017 року останки Віри Антонівни та її чоловіка були ексгумовані. [6][7]
13 січня 2017 року влада Чехії дозволила передачу Україні ексгумованих останків українського письменника Олександра Олеся[8].
| У Вікіджерелах є |
18 січня 2017 Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження, яким вирішено «Перепоховати останки видатного українського письменника Олександра Олеся та його дружини Віри Антонівни Кандиби на території державного історико-меморіального Лук’янівського заповідника в м. Києві» (50°28′10″ пн. ш. 30°27′16″ сх. д. / 50.4694583° пн. ш. 30.454639° сх. д.).
Перепоховання відбулося 29 січня 2017 року після панахиди у Володимирському соборі[9][10].
-
Могила Олеся на Ольшанському кладовищі. Травень 2010 року -
Місце поховання Олеся після ексгумації, 3 січня 2017 року -
Могила Олеся і його дружини одразу після перепоховання в Києві, 29 січня 2017 року -
Могила Олеся і його дружини з надгробком
Примітки ред.
- ↑ Череватенко Л. «Я камінь з Божої пращі» // О. Ольжич. Незнаному Воякові. Заповідане живим. — К.: Фундація ім. О. Ольжича, 1994. — С. 352.
- ↑ Пожарук Надія. Ніде нема теплішого неба… // Чернівці: Газета Чернівецької міської ради. — 2011. — 17 лютого.[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Перша муза Олега Кандиби (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 липня 2018. Процитовано 9 квітня 2011.
- ↑ Пеленська Оксана. Український портрет на тлі Праги: Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині. — Нью-Йорк — Прага, 2005. — С. 95.
- ↑ Стратег, який не йшов на компроміси. Архів оригіналу за 16 червня 2008. Процитовано 9 квітня 2011.
- ↑ У Чехії хочуть примусово ексгумувати останки українського письменника Олександра Олеся. Архів оригіналу за 4 січня 2017. Процитовано 4 січня 2017.
- ↑ В Чехії примусово ексгумували рештки відомого українського письменника Олександра Олеся. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Архів оригіналу за 4 січня 2017. Процитовано 3 січня 2017.
- ↑ Чехія дозволила передачу Україні останків Олександра Олеся. Архів оригіналу за 15 січня 2017. Процитовано 16 лютого 2017.
- ↑ У Києві перепоховали останки Олександра Олеся. BBC Ukrainian. Архів оригіналу за 29 січня 2017. Процитовано 16 лютого 2017.
- ↑ Фото дня: Перепоховання поета Олександра Олеся. ukranews.com. Українські новини. 29 січня 2017. Архів оригіналу за 29 січня 2017.
Джерела ред.
- Костриця М. Ю., Кондратюк Р. Ю. Житомирські сторінки життя О. Ольжича // Українська національна ідея — історія і сучасність: Науковий збірник. — Житомир, 1997. — С. 47—49.
- Олександр Олесь[недоступне посилання з липня 2019]
- Білоус Петро. «Любов і творчість, туга і порив, відвага і вогонь самопосвяти!» (До 100-річчя Олега Ольжича)
- Лащенко Галина. Молодість Олександра Олеся [Архівовано 2 березня 2014 у Wayback Machine.]
- Товариство «Кіш» у Празі в 1994 році[недоступне посилання з липня 2019]