Вікіпедія

Какофонія Донбасу

український документальний фільм 2018 року українського режисера та сценариста Ігоря Мінаєва

Какофонія Донбасу — український документальний фільм 2018 року українського режисера та сценариста Ігоря Мінаєва, як дослідження міфу про Донбас, знятий кінокомпанією «Тремпель Фільмз» за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

Какофонія Донбасу
Какофонія Донбасу
Жанр Документальний фільм
Режисер Ігор Мінаєв
Продюсер Юрій Леута
Оператор Володимир Палілік
Композитор Вадим Шер
Монтаж Олександр Подопригора
Звукорежисер Олег Кульчицький
Кінокомпанія Тремпель Фільмз
Дистриб'ютор (Україна)
Тривалість 61 хвилина
Мова українська
Країна Україна Україна
Рік 2018
Дата виходу 28 березня 2018 (фестиваль Docudays UA
Кошторис ₴4 млн.
IMDb ID 9859814
Зовнішні відеофайли
Какофонія Донбасу. Трейлер (грудень 2017)

Сюжет ред.

У фільмі-дослідженні одночасно демонструються події у двох площинах. У першій — показано життя у регіоні очима радянської пропаганди та Донбас як вітрина ідеології. Розповідається про ідеологію, якою маніпулювали людьми, коли була створена радянська міфологія, що Донбас — головний вугільний регіон не лише України, але і колишнього Радянського Союзу. Цій площині протиставляється реальне життя, приховане від зайвих поглядів. Коли приховувались факти загибелі шахтарів у СРСР. Не дивлячись на ідеологічне оспівування праці і людей, що працюють (міф), в реаліях замість радості й добробуту регіон покрила омана й маніпуляція. від так, можлива гучна симфонія Донбасу перетворюється на какофонію. Творцями стрічки зібрані унікальні архівні матеріали, відео з соцмереж, інтерв'ю з учасниками та очевидцями історичних подій війни на сході, що триває з 2014 року[1]. Режисер показує історію та еволюцію образу Донбасу від фільмів Дзиґи Вертова («Симфонія Донбасу», знятого в 1930-у році на замовлення КПРС) та кліпів гурту «Пающіє труси» до свідчень полонених, що зазнали тортур з боку бійців так званої ДНР.

  «Працюючи над Какофонією Донбасу, ми дуже хотіли донести до світової спільноти ідею, що радянська, сьогоднішня російська пропаганда і fake news – це речі одного порядку. Мета їх – викривлення реальності і моделювання світу, що є дуже небезпечним. Тому те, що відбувається сьогодні в Україні, стосується всього світу», – вважають автори стрічки[2].  

Творці фільму ред.

Фільмування ред.

Фінансування фільму здійснювалось за фінансової підтримки Державним агентством України з питань кіно. Для фільмування стрічки кінокомпанія «Тремпель Фільмз» одержала 1 млн. 097 тис. 330 грн[2]. Договір було укладено 14 грудня 2016 року[3]. Загальний бюджет фільму склав 4 млн грн. Фільмування тривало з листопада 2016 до грудня 2017 років[4].

Демонстрація ред.

Уперше документальний фільм було продемонстровано у березні 2018 року на фестивалі Docudays UA. Того ж року фільм взяв участь у конкурсній програмі 34-го Варшавського міжнародного кінофестивалю. Наприкінці березня 2019 року фільм демонструвався у кінопрокаті Франції. Прокатом картини у Франції займалася компанія Zelig Films Distribution[5][6]. Стрічка з квітня 2020 року (до шостої річниці початку війни з Росією) демонструється онлайн на платформі Takflix.

Рецензії на фільм ред.

Римма Зюбіна, член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка у поданні на премію, звернула увагу, що у фільмі показано, як за Радянського Союзу будувався міф про шахтарів-героїв. Цензура не пропускала жодного правдивого слова або зображення реального життя шахтарів. «Какофонія Донбасу», певним чином, відкриває реальне життя, раніше приховане за зачиненими дверима. Ще одне важливе питання, яке зачіпає «Какофонія Донбасу», — це питання ненависті, яку спровокувала війна в цьому регіоні. Пропаганда радянського періоду повністю підірвала віру людей в реальність, оскільки вона була підмінена картонними декораціями. Так пропаганда допомогла вторгненню Росії на Донбас. Але картина йде ще далі в своїх роздумах: те, що сталося в одному регіоні, може трапитися де завгодно там, де пропаганда маніпулює людьми[7].

Анастасія Саянова звертає увагу на тому, що режисер навмисно показує дисонанс між реально-документальними та міфічно-постановочними епізодами: «Хоча фільм знято вже під час війни на сході України, Мінаєв навмисно „ставить крапку“ перед початком воєнних подій 2014-го. Його завданням було не показати свій погляд на війну, а розвінчати вичищений до блиску соціалістичний міф про життя на Донбасі, неприкрашено показати справжній шахтарський регіон. На цей раз дають висловитися не лише механізмам, а й людям…»[8].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Фільм Какафонія Донбасу на сайті docudays.ua. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 12 лютого 2021.
  2. ↑ а б До шостої річниці початку війни «Какофонія Донбасу» виходить онлайн. Нове українське кіно (ua) . 16 квітня 2020. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 12 лютого 2021.
  3. ↑ створення національного фільму (аудіовізуального твору) «Какофонія Донбасу» на умовах державного замовлення
  4. ↑ Держкіно надасть 1,1 млн грн на документальний фільм «Какофонія Донбасу». Громадське (ua) . 14 грудня 2016. Архів оригіналу за 3 листопада 2020. Процитовано 13 лютого 2021.
  5. ↑ Документальний фільм “Какофонія Донбасу” виходить у французький прокат. Укрінформ (ua) . 13 березня 2019. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 12 лютого 2021.
  6. ↑ У Франції виходить у прокат фільм «Какофонія Донбасу». Сайт Державного агентства України з питань кіно (ua) . 13 березня 2019. Процитовано 12 лютого 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  7. ↑ Фільм «Какофонія Донбасу»
  8. ↑ Симфонія і какофонія. «Симфонія Донбасу» Дзиґи Вертова vs «Какофонія Донбасу» Ігоря Мінаєва. Голос України (ua) . 8 серпня 2020. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 13 лютого 2021.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Какофонія_Донбасу&oldid=42332992