Вікіпедія

Кадан Микита Вікторович

(Перенаправлено з Кадан Микита)

Микита (Нікіта) Кадан (нар. 26 листопада 1982(19821126), Київ) — український художник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2022 року. Працює, використовуючи різні медіа, зокрема інсталяцію, скульптуру, живопис, колаж. Представляв Україну на Венеційській бієнале 2015 р.

Микита Кадан
Народження 26 листопада 1982(1982-11-26) (41 рік)
Київ
Країна Україна Україна
Жанр скульптура, інсталяція, графіка
Навчання Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Діяльність художник, художник інсталяцій, графік
Роки творчості 2004 - до сьогодні
Сайт nikitakadan.com
CMNS: Кадан Микита Вікторович у Вікісховищі

Життєпис ред.

2007 р. закінчив Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури, відділення монументального живопису. Навчався у майстерні монументального мистецтва під керівництвом Миколи Стороженка. Живе та працює в Києві.

Учасник творчого гурту Р. Е.П.(Революційний Експериментальний Простір), який виник під час української Помаранчевої революції у Києві 2004 року. До його складу входять художники Ксенія Гнилицька, Жанна Кадирова, Володимир Кузнецов, Лада Наконечна, Леся Хоменко. До 2006 року у гурт також входили Анатолій Бєлов, Борис Кашапов, Ярослав Коломійчук, Артур Бєлозьоров, Олександр Сємьонов, Олександра Сулименко, Кирило Гриньов, Саша Макарська, Володимир Щербак, Аліна Якубенко та ін.[2]

З 2008 року учасник кураторської групи Худрада разом із Євгенією Бєлорусець, Ладою Наконечною, Олександром Бурлакою, Лесею Хоменко, Катериною Бадяновою та ін.

З 2016 року — член редакційної групи онлайн-видання мистецької та соціальної критики Prostory.

У 2019 році був куратором серії виставок «Жести ставлення» у Кмитівському художньому музеї ім Й. Д. Буханчука

Вибрані персональні виставки:

  • «Проект руїн», Музей MUMOK, Відень (2019);
  • «Одержимий може свідчити у суді», Музей M HKA, Антверпен (2018);
  • «(Не)означені», Центр міської історії Центральної та Східної Європи, Львів (2017);
  • «Кістки перемішались», Galeria Arsenal, Білосток (2016);
  • «Межі відповідальності», Waterside Contemporary, Лондон (2015);
  • «Кожен хоче жити біля моря», Viafarini DOCVA, Мілан (2014);
  • «Витирати та заклеювати», Transit Gallery, Мехелен (2013);
  • «Корекції», Центр сучасного мистецтва Zamek Ujazdowski, Варшава (2012);
  • «Несезон», Мала галерея Мистецького Арсеналу, Київ (2011);
  • «Процедурна кімната», Галерея на Інститутській, Київ (2010).

Вибрані групові виставки:

  • «Почуття — Мистецтво та Емоції», Pinakothek der Moderne, Мюнхен (2020);
  • «Ніколи знову. Мистецтво та антифашистська боротьба у 20 and 21 століттях», Музей Сучасного Мистецтва, Варшава (2019);
  • Divided We Stand — the 9th Busan Biennale, Музей сучасного мистецтва, Пусан (2018);
  • Природничі історії. Сліди політичного, MUMOK (Музей Сучасного Мистецтва Фундації Людвіга), Відень (2017);
  • «Провина» PinchukArtCentre, Київ (2016);
  • SALTWATER: Теорія форм думки, 14 Стамбульська Бієнале, Istanbul Museum of Modern Art, Стамбул (2015);
  • Р. Е.П. — про метод, 10 років, Galeria Labirynt, Люблін / Національний художній музей, Тбілісі / Contemporary Art Space, Батумі (2014);
  • RENDEZ-VOUS 13, в рамках Ліонської бієнале, Institut d'art contemporain, Ліон (2013);
  • Найкращі часи, найгірші часи — Відродження та апокаліпсис у сучасному мистецтві, Перша київська бієнале ARSENALE 2012, Мистецький Арсенал, Київ (2012);
  • Трудова виставка, Центр візуальної культури НаУКМА, Київ (2011);
  • ЯКЩО. Українське мистецтво на зламі, Музей PERMM, Перм (2010);
  • Погляди, Центр сучасного мистецтва при НаУКМА, Київ (2009);
  • Generations UsA, PinchukArtCentre, Київ (2008);
  • Революційний Експериментальний Простір, Центр сучасного мистецтва при НаУКМА, Київ (2004).

Роботи знаходяться у колекціях Мюнхенської Пінакотеки (Pinakothek der Moderne), Музею сучасного мистецтва M HKA в Антверпені, Музею сучасного мистецтва MUMOK у Відні, Національного Художнього Музею у Києві, у Kontakt Collection (Відень) та The Art Collection Telekom (Бонн).

Отримав Першу премію PinchukArtCentre у 2011, Спеціальну премію Future Generation Art Prize у 2014,  Премію імені Казимира Малевича у 2016, був номінований на премію Тараса Шевченка у 2020.

Творчість Кадана знаменує собою помітну зміну у мистецтві України початку нового століття. Розпочавши свою творчу діяльність на хвилі підйому громадянської активності під час Помаранчевої Революції у 2004 участю у проєкті «Революційний Експериментальний Простір», Кадан став одним із засновників однойменної мистецької групи та у подальшій творчості розгорнув закладені принципи, які широко пропагував у виступах, інтернет-виданнях і друкованих публікаціях. На відміну від попередньої генерації митців, здебільшого орієнтованої на естетизацію підсвідомого, творчість Кадана апелює до свідомої позиції громадянина у суспільстві й провокує до активних дій. Сутність його творів має соціально-критичне спрямування, здебільшого акцентуючись на негативних явищах, часом присвячена переосмисленню минулого країни, часом безпосередньо втручається у перебіг життєвих подій (на вулиці, у метро, в музеї, в залі судового засідання тощо), тим самим розглядаючи роль художника не як естета й споглядальника, а як ініціатора суспільно-корисних перетворень у різних галузях.[3]

Ряд робіт Микити Кадана створено у співавторстві: з архітектором Олександром Бурлакою, соціологинею Анастасією Рябчук, художниками Ладою Наконечною та Юрієм Лейдерманом.

Нагороди ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в RKDartists
  2. ↑ Микита Кадан. Р. Е. П. Український Ермітаж //Центр Сучасного Мистецтва. К.:2005
  3. ↑ О. Голуб .Соціальна жестикуляція мистецтва// День, № 17, 31 січня 2008 [1]
  4. ↑ а б CV_ua : НІКІТА КАДАН/ NIKITA KADAN. nikitakadan.com (англ.). Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 28 вересня 2018.
  5. ↑ Премія Малевича. Instytut Polski w Kijowie (укр.). Архів оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 12 грудня 2020.
  6. ↑ Указ президента України №118/2022. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 10 березня 2022. Процитовано 9 березня 2022.

Джерела ред.

  • Микита Кадан. Вчора, сьогодні, сьогодні// К.: Видавництво ТОВ «Арт-книга», 2015, ISBN 978-617-7242-14-6
  • Nikita Kadan. Project of ruins. Видано Музеєм сучасного мистецтва Фундації Людвіга у Відні (Museum moderner Kunst Stiftung Ludwig Wien), 2019 ISBN: (mumok): 978-3-902947-70-3; ISBN (publisher): 978-3-96098-640-9.
  • NIKITA KADAN. KOŚCI SIĘ PRZEMIESZAŁY, Каталог виставки, видано Галереєю Арсенал, Білосток, 2016 ISBN 978-83-89778-44-4.
  • Ґумбрехт Г. Невидимі образи історії [Електронний ресурс] / Г. Ґумбрехт, Д. Франциско, М. Мінаков // Prostory. — 2017. — Режим доступу до ресурсу: https://prostory.net.ua/ua/krytyka/290-nevydymi-obrazy-istorii.
  • Герман Л. Сірі ландшафти чорної пам'яті [Електронний ресурс] / Лізавета Герман // LB.ua. — 2017. — Режим доступу до ресурсу: https://lb.ua/culture/2017/12/05/383894_siri_landshafti_chornoi_pamyati.html.
  • New Museum of Contemporary Art (New York, N.Y.), Younger than Jesus artist directory: the essential handbook to a new generation of artists. Phaidon, 2009.
  • Енциклопедія сучасної України, Кадан Микита Вікторович. [2] [Архівовано 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
  • Олеся Островська-Люта. Велика несподіванка/Great surprise, Національний Художній музей — Фонд «Розвиток України», Київ, 2010
  • Олена Голуб. Тоталітарна кулінарія (виставка М. Кадана). ДЕНЬ. 4 березня 2004 4.03.2004 [3]

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кадан_Микита_Вікторович&oldid=41961790