Кабаненко Ігор Васильович

І́гор Васи́льович Кабане́нко (нар. 4 жовтня 1960, Сєвєроморськ, СРСР) — український військовий моряк, адмірал Військово-Морських Сил ЗС України, в минулому перший заступник головнокомандувача ВМС ЗСУ та радник-посланник Місії України при НАТО у Міністерстві закордонних справ України. Заступник Міністра оборони України (2014).

Ігор Васильович Кабаненко
Адмірал
Кабаненко І.В.jpg
Загальна інформація
Народження 4 жовтня 1960(1960-10-04) (61 рік)
Сєвєроморськ, СРСР
Alma Mater Академія військово-морських сил імені П. С. Нахімова
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ВМС України
Рід військ Надводні сили
Командування
2002—2003 Оперативне управління Головного штабу ВМС ЗСУ
2003—2006 Головний штаб командування ВМС ЗСУ
2007—2010 Головне оперативне управління Генштабу ЗСУ
2012—2013 Перший заступник начальника Генштабу ЗСУ
04.2014—10.2014 Заступник міністра оборони
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна) — 2009
Медаль «За військову службу Україні»
Відзнака «Знак пошани» (Міністерство оборони України)
Медаль «10 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України)
Відзнака «Ветеран військової служби» (Міністерство оборони України)
Нагрудний знак «За доблесну військову службу Батьківщині»
Медаль «За бездоганну службу» II ст. (СРСР)
Медаль «За бездоганну службу» III ст. (СРСР)

ЖиттєписРедагувати

Ігор Кабаненко народився у Сєвєроморську.Офіцерську службу розпочав на посаді помічника командира ракетного катера Чорноморського флоту. Подальшу службу проходив на посадах начальників штабів — спочатку був заступником командира дивізіону ракетних катерів, а згодом — заступником командира дивізіону малих ракетних кораблів.

ОсвітаРедагувати

У 1983 році закінчив Чорноморське вище військове морське училище. У 2002 році І. Кабаненко закінчив факультет підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня Національної академії оборони України. Пройшов курсове навчання у Європейському центрі вивчення проблем безпеки (2004, Гарміш-Партенкірхен, Німеччина), Оборонному інституті іноземних мов (2005, Сан-Антоніо, США), Оборонному коледжі НАТО (2006, Рим, Італія), Азійсько-Тихоокеанському центрі вивчення питань безпеки (2008, Гаваї, США).[1]

Кар'єраРедагувати

Після закінчення Військово-морської академії імені П. Г. Кузнецова у 1993 році служив у штабах Військово-Морських Силах ЗС України, займаючи посади старшого офіцера управління оперативної та бойової підготовки штабу, начальника відділу управління бойової підготовки військових навчальних закладів штабу та заступника командира Південного морського району.

2002 році його було призначено на посаду начальника оперативного управління (заступника начальника Головного штабу Командування ВМС ЗС України), яку він обіймав до 2003 року після чого був призначений начальником Головного штабу — першим заступником головнокомандувача ВМС ЗС України.

У 2006 році Ігоря Кабаненка було призначено радником-посланцем місії України при НАТО у Міністерстві закордонних справ України. Наприкінці 2007 року міністр оборони Анатолій Гриценко провів масову ротацію вищого керівництва ЗСУ, згідно з якою Кабаненко обійняв посаду начальника Головного оперативного управління Генерального штабу ЗС України[2]. 20 серпня 2008 року Ігорю Кабаненку було присвоєне звання віце-адмірала[3].

У 2012 році отримав ступінь кандидата наук в галузі управління ризиками та вирішення конфліктів[4].

У квітні 2012 року віце-адмірала Кабаненка було призначено на посаду першого заступника начальника Генерального штабу ЗС України, а 6 грудня того ж року він був представлений до чергово звання адмірала[5]. З 23 вересня по 7 жовтня 2013 року співробітниками СБУ проводилася перевірка стану охорони державної таємниці в підрозділах Генерального штабу Збройних Сил України та підпорядкованих йому органах військового управління, за результатами якої Ігоря Кабаненка було позбавлено доступу до держтаємниці у зв'язку з підозрою в порушенні режиму секретності[6]. 15 листопада того ж року Міністерство оборони скасувало рішення про видачу Кабаненку службового житла в Києві за результатами службової перевірки[7]. За даними ЗМІ ця квартира мала стати п'ятою, що її отримав би Кабаненко за державний рахунок[8][9]. 10 грудня 2013 року президент України Віктор Янукович звільнив адмірала Кабаненка з військової служби в запас за станом здоров'я з правом носіння військової форми одягу[10].

З 23 квітня до 16 жовтня 2014 — заступник Міністра оборони України[11].

Президент Української агенції з перспективних науково-технічних розробок UA.RPA[4]. Асоційований експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, Центру досліджень Росії[12].

Нагороди та відзнакиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Керівництво компанії UA.RPA. uarpa.com. Процитовано 2021-08-27. 
  2. Гриценко провів масову ротацію вищого керівництва ЗСУ. «Коментарі». Архів оригіналу за 11 березня 2014. Процитовано 11 березня 2014. 
  3. Указ президента України № 741/2008. Представництво Верховної Ради України. Процитовано 11 березня 2014. 
  4. а б Кабаненко Ігор Васильович. UA.RPA. 
  5. Указ президента України № 684/2012. Представництво Верховної Ради України. Процитовано 11 березня 2014. 
  6. Ігоря Кабаненка позбавлено допуску до держтаємниці. «Ліга. Новости». Процитовано 11 березня 2014. 
  7. Міноборони відібрало службове житло у заступника начальника Генштабу Кабаненка. «Незалежне бюро новин». Архів оригіналу за 11 березня 2014. Процитовано 11 березня 2014. 
  8. Адмиралу из Генштаба выделили пятую квартиру за госсчет (відео). «Цензор». Процитовано 11 березня 2014. 
  9. Звинувачення проти адмірала Кабаненка — правосуддя чи провокація?. «Крым под прицелом». Архів оригіналу за 11 березня 2014. Процитовано 11 березня 2014. 
  10. Янукович відправив у запас адмірала Кабаненка, якого перевіряла СБУ. «Незалежне бюро новин». Архів оригіналу за 11 березня 2014. Процитовано 11 березня 2014. 
  11. Заступник Міністра оборони України
  12. Кабаненко Ігор Васильович. Центр досліджень Росії. 
  13. Указ президента України № 996/2009. Представництво президента України. Процитовано 11 березня 2014. 

ПосиланняРедагувати

Інтерв'ю