Каарта
Імперія Сонгаї Flag
1650 – 1854 Імперія тукулерів Flag
Розташування Массасі
Столиця Сунтьяна
Гему
Мови бамбара
Релігії іслам, анімізм
Форма правління монархія
фаама Сунса Кулібалі
Історія
 - Засновано 1650
 - Ліквідовано 1854

Каарта (16501854) — держава на Заході Африки, що утворилася внаслідок занепаду імперії Сонгаї. Вела тривалі війни проти туарегів, імперії Сегу та Імперії тукулерів. 1854 року зазнала поразки від тукулерів й була захоплена.

ІсторіяРедагувати

Усні перекази описують переміщення роду Кулібалі, що розпався на декілька груп, що відбилося в легенді про сварку двох братів: Барамнгола і Н'янголо. Останній перейшов річку і влаштувався близько Мурдже серед сонінке Сахеля, де він заклав основи майбутнього держави Каарта. Онук Н'янголо — Сунса Кулібалі — в другій третині XVII ст. заснував столицю Сунтьяні, створивши потужну державу. За ім'ям його сина Масси династія отримала назву Массасі.

Найбільшої потуги Каарта набула в 1-й половині XVIII ст. за фаами Бенефалі. Це дозволило його брату і спадкоємцю Фулакоро кинути виклик представнику іншої гілки Кулібалі — Бітону, фаами імперії Сеґу. Проте останній у 1754 році завдав нищівної поразки Каарті, сплюндрувавши її столицю.

Відновлення держави відбулося за Сірабо, що протягом 1760-х років переносить та розбудовує нову столицю Гему у верхів'ях річки Сенегал. Його спадкоємець Дессекоро У 1790-х роках знову виступив проти імперії Сегу, але зазнав поразки від фаами Монсон Діарра, внаслідок чого Гему сплюндровано, а Каарту підпорядковано імперії.

Не наважуючись уже відкрито виступити проти імперії Сегу наступний володар Каарти Муса Курабо зосередив увагу на західному напрямку. 1803 року йому вдається підпорядкувати державу хассо, що перебувала у сфері впливу імамату Фута-Торо. 1807 року війська Каарти завдали тому суттєвої поразки. Водночас довелося вести війну проти іншого васалу імамату — держави Бунду. війна проти Фута-Торо і Бунду з невеликими перервами тривала до 1821 року.

Новим володар Бодіан Маріба продовжив активну зовнішню політику, встановивши зверхність над сусідньою невеличкою державою галам, внаслідок чого 1831 року знову вступив у конфлікт з Фута-Торо. Також здійснював успішні походи проти Бунду і Салуму. Разом з тим йому вдалося зайняти частину важливої області Бамбук.

1847 року вдалося підкорити важливу область діавару на півночі. У 1851 році Каарта спільно з імперією Сегу виступили проти Імперії тукулерів. Проте в битві біля Ніоро 1854 року коаліція Каарти і Сегу зазнала нищівної поразки, обидва фаами Мамаді Кандіан і Масса Демба відповідно загинули. Невдовзі Каарту приєднали до держави тукулерів. Проте нащадок Мамаді Кандіана — Бодіан — 1890 року завдяки французам став номінальним правителем Сегу.

ТериторіяРедагувати

54 000 км² і обмежує північ регіоном Ходх (Мавританія), на сході Бахуну; на південь Беледугу і Фуладугу; і на схід з річкою Сенегал від західної гілки Кулу до впадіння в Бауле. Населення переважно складалося з бамбара та сонінке, меншини становили хасонке, фульбе та маври.

УстрійРедагувати

Фаама (володар) був наділений вищою владою в політичній, військовій та судовій сферах. Влада передавалося у спадок від батька до старшого сина, а потім до брата. Значний вплив мали військова рада й рада знаті.

ФаамиРедагувати

  • Н'янголо (1610—1633)
  • Сунсана (1633—1650)
  • Масса (1650—1690)
  • Секолобенфа (1690—1710)
  • Бенефалі (1710—1745)
  • Фолакоро (1745—1754)
  • Сей Бамана (1754—?)
  • Денібабо (?-1761)
  • Сірабо (1761—1788)
  • Дессе Коро (1788—1799)
  • Муса Курабо (1799—1808)
  • Некоро (1808—1811)
  • Сараба (1811—1815)
  • Бодіан Моріба (1815—1832)
  • Н'ятален Гаран (1832—1843)
  • Мамаді Кандіан (1843—1854)

РелігіяРедагувати

Володар, його родина та місцева знать номінально сповідувала іслам. Водночас також не поривала з традиціями анімізму. Тому більшість населення сповідувала саме традиційні вірування.

ДжерелаРедагувати

  • Ch. Monteil, Les bambara de Ségou et du Kaarta, París 1924.
  • A. S. Kanya-Forstner, The Conquest of the Western Sudan. Cambridge University Press, (1969), pp. 57-59
  • Hubert Deschamps (dir.), Histoire générale de l'Afrique noire, P.U.F., Paris 1971