Зубець Григорій Іванович
Григорій Іванович Зубе́ць (нар. 8 жовтня 1937, Нова Басань, Бобровицький район, Чернігівська область) — український і радянський юрист. Голова Київського міського суду (з жовтня 2001 року — Апеляційного суду міста Києва) у 1993–2003 роках.
| Зубець Григорій Іванович | |
|---|---|
| Народився |
8 жовтня 1937 (86 років) Нова Басань, Бобровицький район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР |
| Нагороди |
 |
Кар'єра ред.
Працював:
- консультантом Міністерства юстиції Української РСР;
- заступником голови Київського міського суду;
- головою Київського міського суду в 1993–2003 роках;
- викладачем правових дисциплін на юридичному факультеті в Національній академії управління.
Був:
- радником голови Державної судової адміністрації України;
- членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Суддя 1-го кваліфікаційного класу. Заслужений юрист України.
Був членом редколегії газети «Уголовное дело №».
Справа дисидента Валерія Марченка ред.
13–14 березня 1984 року Київський міський суд під головуванням заступника голови Київського міського суду Григорія Івановича Зубця розглядав справу дисидента Валерія Марченка, якого визнали особливо небезпечним рецидивістом та засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання.[1] Етапом його відправили у пермські табори, де незабаром відмовили нирки, внаслідок чого Валерій Марченко помер 5 жовтня 1984 року в тюремній лікарні в Ленінграді.
Відзнаки ред.
Нагороджений Подякою Верховної Ради України, почесними грамотами та медалями.
6 жовтня 2017 року Президент України Петро Порошенко нагородив Григорія Зубця орденом Ярослава Мудрого V ступеня[2].
Родина ред.
Має сина Юрія, який працював суддею.
Посилання ред.
- У жовтні святкують ювілей.[недоступне посилання з червня 2019] Отчий поріг № 10, 2012, сторінка 2.
Примітки ред.
- ↑ Закордонне представництво української гельсінської групи. Вісник репресій в Україні. Редактор-упорядник Надія Світлична. Випуск 3, Березень 1984 року. Нью-йорк (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 5 липня 2015.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №307/2017 — Офіційне інтернет-представництво Президента України. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 13 жовтня 2017.