Золотий дах (нім. Goldenes Dachl) — візитівка австрійського міста Інсбрук, його емблема і туристичний символ[1]. Будинок 15 століття, що знаходиться в районі Старого міста (нім. Altstadt), досі зберігає готичну архітектурну автентичність епохи середньовіччя.

Золотий дах в Інсбруку, Австрія


ІсторіяРедагувати

Будинок було побудовано в 1420 році і його первісне призначення — резиденція тірольських правителів («Neuhof»). Спочатку будинок належав герцогові Фрідріху IV. У ХV столітті ця будівля виконувала фунцію резиденції імператора Максиміліана I. Власне він і дав вказівку, щоб до будівлі прибудували золотий еркер — «королівську лоджію». Балкон із позолоченим дахом розміщений на рівні третього поверху будівлі. На нижніх ярусах тієї ж споруди розмістився ще один балкон із витонченою балюстрадою.
Сама прибудова була приурочена до особливої події — третього за рахунком одруження імператора з Марією Б'янкою Сфорца. Еркер будинку був покритий мідною позолоченою черепицею з 2657 пластин і виконаний у пізньоготичному стилі[2]. За іншими даними, черепичних пластин налічується 2738 штук[3]. Архітектором прибудови був Ніколаус Тюринг Старший. Стіни будинку прикрашено кам'яними рельєфами, що зображують дивовижних звірів, багатим і колоритними розписами. У сюжетах розписів — сцени на тему імператорського весілля, родинні герби, фрагменти значимих історичних подій. Зі своєї лоджії імператорська родина могла спостерігати за різними дійствами, святами і турнірами а також театральними постановками, що відбувалися на міській площі.

25 лютого 1536 року на площі перед будинком з золотим дахом, під час правління ерцгерцога Фердинанда, внука Максиміліана I, було живцем спалено анабаптиського проповіднкиа Якоба Гуттера.

 
Вид з півдня на будинок з золотим дахом з боку вулиці Herzog-Friedrich-Straße

СучасністьРедагувати

1 лютого 1960 року національний оператор поштового звязку Австрії випустив поштову марку із серії «Австрійські пам'ятники» вартістю 6,40 шилінгівАвстрійський шилінг і приурочив її саме до цього цікавого історичноого обєкта.
В 1996 році в цьому приміщенні було відкрито музей імператорської династії («Museum Maximilianeum»). В 2007 році він став музеєм Золотого даху після проведених грунтовних ремонтних та реставраційних робіт. В цьому ж приміщенні з 2003 року знаходиться секретаріат Альпійської конвенції. До цієї організації входить вісім альпійських держав, а її мета — координація політики у сфері охорони та захисту Альп. Зараз в будинку, окрім музею, знаходиться також державна установа реєстрації шлюбів. Бодинок із золотим дахом є тезкою щорічного легкоатлетичного заходу нім. Internationale Golden Roof Challenge, який проводиться з 2005 року в пятницю або в суботу (кінець травня - початок червня) на вулиці, що веде до славнозвісного еркера.
Музей золотого даху в Інсбруку був закритий на плановий ремон, що тривав з початку серпня 2018 року до середини січня 2019 року. В його результаті музей став безбар'єрним. Серед іншого було знято гвинтові сходи і замінено їх автоматичною підйомною системою[4].

Галерея фото Золотого даху (Інсбрук)
 
Золотий дах
 
Золотий дах у Старому місті (Інсбрук)
 
Золотий дах (вид з міської вежі)
 
Золотий дах
 
Різдвяний Інсбрук з видом на будинок із золотим дахом

ПриміткиРедагувати

  1. Schulte-Peevers 2007, p. 168.
  2. Parsons 2000, p. 367.
  3. Будинок «Золотий Дах» (Goldenes Dachl)
  4. Museum im Goldenen Dachl wird umgebaut. tirol.orf.at. Процитовано 17 грудня 2021. 

ДжерелаРедагувати

  • Herwig Brätz, Johanna Felmayer: Neues zum Goldenen Dachl. Innsbruck und seine verlorene Geschichte. Vorwort von Walter Klier, Monsenstein und Vannerdat, Münster 2006, 150 S., ISBN 978-3-86582-344-1.
  • Johanna Felmayer: Das Goldene Dachl in Innsbruck. Maximilians Traum vom Goldenen Zeitalter, Edition Tirol, Reith i. A. 1996, 156 S., 160 Abbildungen (größtenteils in Farbe und erstmals veröffentlicht), ISBN 3-85361-010-2 (Inhaltsangabe).
  • Peter Diem: Das Goldene Dachl und seine Symbolik. In: Die Symbole Österreichs.
  • Erhard Maroschek: Das Spruchband am Goldenen Dachl. In: Extra Verren, Jahrbuch 2020, Museumsverein Reutte (Hrsg.).

ПосиланняРедагувати