Відкрити головне меню

Захра Камалфар — іранська біженка, яка стала відома тим що з двома дітьми прожила в терміналі Московського Міжнародного аеропорту Шереметьєво десять місяців, з травня 2006 року по 14 березня 2007 року.

Захра Камалфар
Громадянство
(підданство)
Flag of Iran.svg Іран

ІсторіяРедагувати

Захра Камалфар була учасницею політичних протестів в Ірані, за що була заарештована в 2004 році[1], як і її чоловік, подальша доля якого, за словами представника Ірано-Канадського конгресу, невідома[2] (за словами самої Захри, він був страчений вже до весни 2005 року[1]). За допомогою рідних Захрі з дітьми — дочкою Анною і сином Давидом — вдалося в 2005 році, під час дводенної відпустки з в'язниці, втекти з Ірану і дістатися через Туреччину і Росію до Німеччини. Однак після прибуття до Франкфурт-на-Майні німецький уряд відмовило родині Камалфар в політичному притулку. Оскільки шляхові документи були визнані підробленими, а сім'я прибула до Франкфурта з Москви, вона була депортована німецькою владою назад в Росію. Оскільки і російський уряд відмовився прийняти Захру і її дітей, вони провели спочатку 13 місяців в депортаційні центрі при аеропорті «Шереметьєво»[1], а після його закриття — десять місяців в транзитній зоні самого аеропорту. Весь цей час вони спали на підлозі, милися в громадському туалеті і харчувалися продуктами, пожертвуваними авіакомпаніями[2]. Від нестачі вітамінів діти постійно хворіли[1].

У листопаді 2006 року російська влада спробувала відновити процес депортації і відправити сім'ю Камалфар в Іран, через що Захра і Ана спробували накласти на себе руки[1]. Депортації перешкодили представники громадських організацій, які звернулися за допомогою в Управління Верховного комісара ООН у справах біженців[2]. Сюжет про сім'ю Камалфар вийшов в ефір на каналі CNN. У січні 2007 року Захра з дітьми направила прохання про надання дозволу на проживання в Канаду, де з 1997 року проживає її брат Надер. У березні прохання було задоволено, і сім'я була відправлена ​​авіарейсом з Москви в Торонто, а звідти в Ванкувер[2].

Преса знову звернула увагу на історію Захри Камалфар шістьма роками пізніше, коли в московському аеропорту виявився новий біженець без дійсного міжнародного паспорта — Едвард Сноуден[3].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Leben im Transit. Seite 3/3: Zahra Kamalfar – zehn Monate in Scheremetjewo. Die Zeit (de). 10.07.2013. Процитовано 2014-05-16. 
  2. а б в г Petti Fong. (March 16, 2007). /refugees_airport_saga_ends.html Refugees 'airport saga ends. Toronto Star. Процитовано 2014-05-16. [недоступне посилання з липень 2019]
  3. 5 знаменитых жителей аэропортов. Интерфакс. 24 июля 2013. Процитовано 2014-05-16. 
    Lukas I. Alpert. (June 26, 2013). Four Days In, Fugitive's Airport Stay Falls Short of Many Terminal Cases. The Wall Street Journal. Процитовано 2014-05-16. 
    Joshi Herrmann. (4 July 2013). Lost in transit: Edward Snowden's worsening predicament ... where is he and where will he end up?. Evening Standard. Процитовано 2014-05-16. 

ПосиланняРедагувати