Заперечення геноциду вірменів

Заперечення геноциду вірменів — це твердження про те, що Османська імперія та її правляча партія, Комітет єдності та прогресу, не вчиняли геноциду проти своїх вірменських громадян під час Першої світової війни — злочину, задокументованого великою кількістю доказів і який підтверджується переважною більшістю вчених. Зловмисники заперечували геноцид під час його вчинення, стверджуючи, що вірмени в Османській імперії були переселені з воєнних причин, а не винищені. Після геноциду викривальні документи систематично знищувалися, а заперечення було політикою кожного уряду Турецької Республіки.

Пам'ятник та музей геноциду в Игдирі

Огляд

Запозичуючи аргументи, використані Комітетом єдності та прогресу для виправдання своїх дій, заперечення геноциду вірмен базується на припущенні, що «переселення» вірмен нібито було законною дією держави у відповідь на реальне або уявне повстання вірмен, яке загрожувало існуванню імперії під час війни. Заперечувачі стверджують, що Комітет мав на меті переселити вірмен, а не вбивати їх. Вони стверджують, що кількість загиблих перебільшена, або ж пояснюють смерть іншими факторами, такими як нібито громадянська війна, епідемії, негода, діяльність місцевих чиновників або банди курдів та розбійників. Історик Рональд Григор Сюні резюмує головний аргумент так: «Геноциду не було, і в цьому винні вірмени». Заперечення зазвичай супроводжується риторикою «вірменської зради, агресії, злочинності та територіальних амбіцій».

Однією з найважливіших причин такого заперечення є те, що геноцид уможливив створення турецької національної держави. Визнання суперечило б міфам про заснування Туреччини. З 1920-х років Туреччина працювала над тим, щоб запобігти офіційному визнанню геноциду або навіть згадці про нього в інших країнах; ці зусилля включали мільйони доларів, витрачені на лобіювання, створення науково-дослідних інститутів, а також на залякування та погрози. Заперечення також впливає на внутрішню політику Туреччини та викладається в турецьких школах; деякі громадяни Туреччини, які визнають геноцид, зіткнулися з кримінальним переслідуванням за образу турецького походження". Столітні зусилля турецької держави заперечити геноцид відрізняють його від інших випадків геноциду в історії. Азербайджан також заперечує геноцид і веде кампанію проти його визнання на міжнародному рівні. Більшість турецьких громадян і політичних партій у Туреччині підтримують політику відмови держави. Заперечення геноциду сприяє конфлікту в Нагірному Карабасі, а також продовжує насильство проти курдів у Туреччині. Опитування 1500 осіб у 2014 році, проведене турецьким аналітичним центром EDAM, показало, що 9 відсотків громадян Туреччини визнають геноцид.

Більшість істориків за межами Туреччини визнають, що османське переслідування вірмен було геноцидом. Однак попри визнання геноцидного характеру різанини вірмен як у науці, так і в громадянському суспільстві, деякі уряди офіційно не визнають вбивства геноцидом через політичну стурбованість їхніми відносинами з Турецькою Республікою.

Станом на 2023 рік уряди та парламенти 34 країн, у тому числі Аргентини, Бразилії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Мексики, Росії та США, визнали геноцид вірмен. Три країни — Азербайджан, Туреччина та Пакистан — заперечують факт геноциду вірмен.

Див. також

• Заперечення геноциду
• Геноцид вірменів

Джерела

• Akçam, Taner. A Shameful Act: The Armenian Genocide and the Question of Turkish Responsibility. New York: Metropolitan Books, 2007.
• Akçam, Taner (2012). The Young Turks' Crime Against Humanity: The Armenian Genocide and Ethnic Cleansing in the Ottoman Empire. Princeton University Press.
• Akçam, Taner (2019). «When Was the Decision to Annihilate the Armenians Taken?». Journal of Genocide Research. 21 (4): 457—480.
• Bloxham, Donald. The Great Game of Genocide: Imperialism, Nationalism, and the Destruction of the Ottoman Armenians. Oxford: Oxford University Press, 2005.
• Dadrian, Vahakn (1995). The History of the Armenian Genocide: Ethnic Conflict from the Balkans to Anatolia to the Caucasus. Oxford: Berghahn Books.
• Dadrian, Vahakn N.; Akçam, Taner (2011). Judgment at Istanbul: The Armenian Genocide Trials. Berghahn Books.
• De Waal, Thomas (2015). Great Catastrophe: Armenians and Turks in the Shadow of Genocide. Oxford: Oxford University Press.
• Göçek, Fatma Müge (2015). Denial of Violence: Ottoman Past, Turkish Present and Collective Violence Against the Armenians, 1789—2009. Oxford University Press.
• Gutman, David. «Ottoman Historiography and the End of the Genocide Taboo: Writing the Armenian Genocide into Late Ottoman History.» Journal of the Ottoman and Turkish Studies Association 2:1 (2015) pp. 167–83
• Kévorkian, Raymond. The Armenian Genocide: A Complete History. London: I.B. Tauris, 2011.
• Morris, Benny; Ze'evi, Dror (2019). The Thirty-Year Genocide: Turkey's Destruction of Its Christian Minorities, 1894—1924. Harvard University Press.
• Suny, Ronald Grigor. «They Can Live in the Desert but Nowhere Else»: A History of the Armenian Genocide. Princeton, NJ: Princeton University Press, 2015. ISBN 978-0-691-14730-7