Вікіпедія

Зальцман Ісаак Мойсейович

український радянський політик

Ісаак Мойсейович Зальцман (26 листопада (9 грудня) 1905, Томашпіль — 17 липня 1988, Ленінград) — радянський організатор виробництва і державний діяч.

Зальцман Ісаак Мойсейович
Народився 26 листопада (9 грудня) 1905
Томашпіль, Ямпільський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 17 липня 1988(1988-07-17) (82 роки)
Ленінград, РРФСР, СРСР
Поховання Богословське кладовище
Країна  СРСР
Діяльність політик
Alma mater Національний університет «Одеська політехніка»
Учасник німецько-радянська війна
Роки активності з 1924
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання генерал-майор
Партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Суворова 1 ступеня орден Кутузова II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки медаль «За оборону Ленінграда» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран праці»
Сталінська премія
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Зальцман.

Життєпис ред.

Народився 26 листопада (9 грудня) 1905 року в містечку Томашпіль[1] у родині кравця-єврея. Старший із 5 дітей. Батько постраждав під час погрому під час Громадянської війни і незабаром помер[2] .

З 1919 року Ісаак працював на цукровому заводі в Україні. У 1924 році вступив до лав комсомолу, з 1928 року — член ВКП (б).

У 1933 році закінчив Одеський політехнічний інститут . Після закінчення інституту працював змінним майстром на заводі «Червоний путіловець» в Ленінграді (з 1934 року — Кіровський завод) . Після арешту колишнього керівництва заводу у 1938 році був призначений директором.

Будучи директором найбільшого заводу СРСР з виробництва танків, неухильно домагався збільшення їх виробництва, 1939 року запустив у масове виробництво важкі танки «КВ» та низку інших. За перші три місяці німецько-радянської війни Кіровський завод випустив танків КВ-1 більше, ніж за період з січня по червень 1941 року.

Керував Кіровським заводом при прориві ворожих військ до околиць Ленінграда та на початку блокади цього міста; одночасно, з жовтня 1941 року, працював заступником Народного комісара танкової промисловості СРСР. Провів евакуацію Кіровського заводу до Челябінська і в найкоротші терміни розгорнув виробництво важких танків «КВ» на підприємстві, де з початку 1941 року відбувався випуск танків.

У лютому 1942 року призначений на посаду директора танкового заводу № 183 імені Комінтерну в Нижньому Тагілі (Свердловська область). Організував виробництво танків Т-34 та за 33 дні перебудував завод на випуск нової моделі танків. У мирний час таке завдання вирішувалося не менш як за рік.

З 1 липня 1942 року по 28 червня 1943 року обіймав посаду Народного комісара танкової промисловості СРСР. Потім був звільнений з посади і знову призначений на посаду директора Кіровського заводу в Челябінську, змінивши Мойсея Длугача[3] . Того ж таки 1943 року на заводі почали випускати нові танки ІС-2 . За час війни Кіровський завод випустив 18 тисяч танків та САУ, 45 000 танкових двигунів, освоїв виробництво 13 типів танків та САУ та шести типів танкових двигунів.

Генерал-майор інженерно-танкової служби (з 21 січня 1945 року).

Керував заводом у Челябінську до липня 1949 року. У вересні 1949 року був виключений із лав ВКП(б). За його твердженням, причиною стала його відмова дати свідчення по так званій « Ленінградській справі» проти деяких заарештованих високопоставлених партійних і державних керівників. Сам же він не був заарештований за власною вказівкою Йосипа Сталіна, який пам'ятав його військові заслуги. У документах Ісаака Зальцмана звинувачували у «затягуванні технічного переозброєння заводу», зриві плану випуску тракторів більш ніж на 3000 штук, численні факти «панства», а також «грубе та принизливе ставлення до працівників»[4] .

За іншою версією, основною причиною відставки Зальцмана стало те, що навесні 1949 року на Кіровському заводі в Челябінську не змогли в найкоротші терміни виправити серйозні дефекти в конструкції та технології виробництва важкого танка ІС-4 . Коли травні-червні з'ясувалося, що Зальцман не впорався з найважливішим дорученням, лише тоді ЦК ВКП(б) дали хід компромату, який надійшов на ім'ям Йосипа Сталіна ще наприкінці лютого 1949 року. Таким чином, зловживання і грубість Зальцмана, про які в Москві добре знали і раніше, виявилися лише доповненням до зриву абсолютно секретного завдання танків, але саме про них йшлося в офіційних документах у справі Зальцмана. Звинувачення у зв'язках з «ленінградцями», а точніше поданні їм дорогих подарунків за рахунок заводу, Зальцману висунули лише у серпні-вересні 1949 року, коли в Комісії партійного контролю при ЦК ВКП(б) вирішувалося питання про його партійність[5] .

Файл:Могила Героя Советского Союза Исаака Зальцмана.JPG
Могила Ісаака Зальцмана на Богословському цвинтарі Санкт-Петербурга.

Після звільнення з посади працював майстром на машинобудівному заводі в Муромі, потім був переведений до Орла. У 1955 році був відновлений у КПРС . З 1957 року працював у тресті «Ленгосліс». У 1959 році був призначений на посаду директора механічного заводу Ленгорвиконкому .

Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання (1946—1950).

1986 року вийшов на пенсію. Жив у Ленінграді, де й помер 17 липня 1988 року. Похований на Богословському цвинтарі .

Ушанування пам'яті ред.

  • У 1995 році на будівлі заводоуправління Челябінського тракторного заводу було відкрито меморіальну дошку на згадку про Ісаака Мойсейовича Зальцмана.
  • 2007 року в Челябінську ім'я Ісаака Зальцмана присвоєно вулиці у Тракторозаводському районі.
  • У грудні 2014 року в Челябінську в льодовій арені «Трактор» вивішено прапор-прапор із портретом Ісаака Зальцмана та написом «ЗАСНОВНИК КОМАНДИ»
  • Сквер Ісаака Зальцмана на проспекті Страйків (у будинку № 62) у Санкт-Петербурзі .[6][7][8]

Родина ред.

  • Дружина (з 1928 року) — Хана Йосипівна Бронштейн (1903—1975), випускниця Агрономічного інституту; працювала на гідролізному заводі.
    • Син Леонід (кандидат технічних наук) та донька Тетяна.
  • Сестра (нар. 1909) — Марія Мойсеївна Зальцман. Була репресована[9] .

Нагороди і премії ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Ныне — посёлок городского типа и районный центр Винницкой области Украины.
  2. ↑ Воспоминания Леонида Зальцмана. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 5 травня 2019.
  3. ↑ Государственный комитет обороны в системе чрезвычайных органов стратегического руководства страной и Вооружёнными силами [Архівовано 2021-05-25 у Wayback Machine.] / Великая Отечественная война 1941—1945 годов. В 12 томах. Минобороны России. Под гл. ред. С. К. Шойгу. Том 11 (Политики и стратегия Победы: стратегическое руководство страной и Вооружёнными силами СССР в годы войны) // М.: Кучково поле, 2015. — 864 с., ил. ISBN 978-5-9950-0531-5. Электронный образ книги на сайте Минобороны России. (С. 136).
  4. ↑ Челябинский рабочий - «Загадка Зальцмана». Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 13 січня 2013.
  5. ↑ Федоров А. Н. «Танковое дело» 1949 г.: механизм решения проблем оборонной промышленности в послевоенный период. — 2017. — № № 4 (21) (30 квітня). — С. 69—86. Архівовано з джерела 5 березня 2021.
  6. ↑ Сквер имени Исаака Зальцмана появился в Кировском районе. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022.
  7. ↑ Сквер Исаака Зальцмана, сквер, Россия, Санкт-Петербург, сквер Исаака Зальцмана — Яндекс.Карты. Архів оригіналу за 1 січня 2022. Процитовано 1 січня 2022.
  8. ↑ В Петербурге состоялось очередное заседания Топонимической комиссии - Официальный сайт Администрации Санкт‑Петербурга. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 1 січня 2022.
  9. ↑ Испытание несвободой. Как сложилась судьба сестры челябинского «короля танков» // Статья от 22.01.2018 г. «Южноуральская панорама». Г. Кибиткина.

Твори ред.

  • Зальцман И. М. Опыт изготовления и монтажа стальных штампованных нагревательных приборов. — Л.: Б.и., 1961. — 24 с.
  • Зальцман И., Эдельгауз Г. Вспоминая уроки Танкограда // Коммунист. — 1984. — № 16. — С. 76—87.

Література ред.

  • Ермолов А. Ю. Государственное управление военной промышленностью в 1940-е годы: танковая промышленность. — СПб. : Алетейя, 2013. — 408 с.
  • Костырченко Г. В плену у красного фараона: Политические преследования евреев в СССР в последнее сталинское десятилетие: документальное исследование. — М. : Международные отношения, 1994. — С. 260—263.
  • Костырченко Г. В. Тайная политика Сталина: власть и антисемитизм. — 2-е изд., доп. — М. : Международные отношения, 2003. — С. 616—618.
  • Самуэльсон Л. Танкоград: секреты русского тыла, 1917—1953. — М. : РОССПЭН, 2010. — 375 с.
  • Сергийчук В. Танковый король России. — Киев: Ничлава, 2005. — 236 с.
  • Сушков А. В. Дело «танкового короля» Исаака Зальцмана. — Екатеринбург: УрО РАН, 2016. — 300 с. [1]
  • Устьянцев С. В. Элита российской индустрии: Челябинский тракторный завод. — Екатеринбург: Независимый институт истории материальной культуры, 2008. — 245 с.
  • Федоров А. Н. «Дело Зальцмана» по источникам личного происхождения: о причинах кадровых чисток в период «позднего сталинизма» // Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. — 2016. — № 3. — С. 93-100. http://www.unn.ru/pages/e-library/vestnik/19931778_2016_-_3_unicode/10.pdf Архівовано березень 18, 2022 на сайті Wayback Machine.
  • Федоров А. Н. «Танковое дело» 1949 г.: механизм решения проблем оборонной промышленности в послевоенный период // Новейшая история России. — 2017 — № 4 (21). — С. 69—86. http://modernhistory.ru/d/fedorov_1.pdf Архівовано березень 5, 2021 на сайті Wayback Machine.
  • Фёдоров А. Н. «Танковый король» и «опальный генерал»: рождение легенды об Исааке Зальцмане Архівовано червень 25, 2021 на сайті Wayback Machine. // Новейшая история России. — 2016 — № 1 (15). — С. 109—133.
  • Шмыров Б. Д. Зальцман Исаак Моисеевич. Легендарный Директор легендарного Танкограда. — Челябинск: АБРИС, 2017. — 272 с. (Судьбою связаны с Уралом). ISBN 978-5-91744-117-7.
  • Шубарина Л. В. Оборонно-промышленный комплекс на Урале: региональный опыт развития, 1945—1965 гг. — Челябинск: Уральская Академия, 2011. — 280 с.
  • Улицкая Л. Е. Человек в истории. Москва, АСТ, 2018—382, ISBN 978-5-17-094553-5, ISBN 5170945531, 8000 экз., редактор/составитель Ирина Лазаревна Щербакова / Людмила Улицкая, Лев Рубинштейн, Ирина Карацуба, Никита Соколов, Александр Архангельский, Александр Даниэль ISBN 9785040943128, ISBN 5040943121 2021 г. формат: Электронная книга, Изд. АСТ (Издатель Litres, 2022

ISBN 5040943121, ISBN 9785040943128)[1][2][3]

Посилання ред.

Доля директора Ісака Мойсейовича Зальцмана. 1941—1949 роки

  1. ↑ Человек в истории - Людмила Улицкая - Google Книги. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 20 лютого 2022.
  2. ↑ Человек в истории — Людмила Улицкая, Лев Рубинштейн, Ирина Карацуба, Никита Соколов, Александр Архангельский, Александр Даниэль — Google Книги
  3. ↑ Человек в истории - Людмила Улицкая, Лев Рубинштейн, Ирина Карацуба, Никита Соколов, Александр Архангельский, Александр Даниэль - Google Книги. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 20 лютого 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зальцман_Ісаак_Мойсейович&oldid=39230292