Відкрити головне меню

Богда́н Васи́льович Зава́дка (29 січня 1934, село Мокротин, гміна Мокротин, Жовківський повіт, Львівське воєводство, Польська Республіка [нині Жовківський район, Львівська область, Україна] — 26 листопада 2009, Львів, Україна) — український літературознавець, театрознавець, критик, публіцист, член Наукового товариства імені Шевченка. Активний громадський діяч, учасник українського національно-визвольного руху. Співпрацював з ОУН-УПА.

Богдан Завадка
Завадка Богдан Васильович.jpg
Народився 29 січня 1934(1934-01-29)
село Мокротин, гміна Мокротин, Жовківський повіт, Львівське воєводство, Польська Республіка
Помер 26 листопада 2009(2009-11-26) (75 років)
Громадянство Польща Польська Республіка (1934—1939)
СРСР СРСР (1939—1991)
Україна Україна (1991—2009)
Діяльність літературознавець
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Сфера інтересів філологія, літературознавство, театрознавство

Зміст

БіографіяРедагувати

Батьки Богдана Завадки, та і вся родина були активними в церковному і громадсько-політичному житті. Батько, Василь Завадка[1] — голова осередку «Просвіта» і сотник «Лугу» в Мокротині, провідник місцевого куща ОУН. Мати, Олена — чотар жіночої секції «Лугу».

1949 року батьки довідалися про те, що їм загрожує депортація до Сибіру, і вирішили переїхати до міста Іллічівськ Одеської області, де і довелося Богданові Завадці закiнчувати середню школу. 14 червня 1951 року на випускному вечорі, де мало відбутися вручення золотої медалі за гарне навчання, Богдан Завадка був заарештований, 31 серпня того ж року засуджений до 25 років таборів, але враховуючи неповноліття, згодом Верховний Суд УРСР зменшив строк до 10 років. У таборах перебував до 1955 року, спочатку Дубравлаг у Мордовії, потім — Омськ. В ув’язненні познайомився з іншими політвязнями (серед них В’ячеслав Чорновіл і Ігор Калинець) і продовжував брати участь у боротьбі проти більшовицького режиму. Мав підпільний псевдонім — Заграва; писав вірші, редагував підпільний самовидавчий часопис «Голос нескорених» (1954). 1955 року був достроково звільнений. Поступив до Львівського університету імені Івана Франка (1961) і з успіхом його закінчив. Відтоді вчителював у Трускавці, у 1965—1973 роках завідував літературною частиною львівського Театру імені Марії Заньковецької. У 1973—1978 роках був науковим працівником у Львівській картинній галереї, у 1978—1981 роках — уповноваженим Всесоюзного агентства з авторських прав у Львівській області. Від 1981 року працівав в Інститутіті українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України (Львів), у 1990—2007 роках — науковим співробітником відділу української літератури. Досліджував творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Маркіяна Шашкевича, Осипа Маковея, роль церкви у літературному процесі й суспільному житті, повстанську поезію. Провадив активну громадську діяльність.

Наукова діяльністьРедагувати

Наукові пошуки розпочав ще в студентські роки. Основні наукові публікації стосуються творчості Шевченка, Франка, Шашкевича, пошуки в галузі релігієзнавства і народознавства, історії церкви. Автор і співавтор наукових монографій, у тому числі «Василь Яременко» (1973), «Борис Романицький» (1978), «Орієнтир життя. До 130-річчя вшанування пам’яті Т. Шевченка» (1991), «Серце чистеє подай. Проблеми релігії у творчості Тараса Шевченка» (1993), «Місія папи Климента очима Івана Франка» (2001). Виступав як театральний рецензент, редагував збірки сучасних поетів. Автор численних публікацій в українських та російських періодичних виданнях, радіо- і телепередач.

ПриміткиРедагувати

  1. Пограничний Євген (2013-05-10). Мокротин — земля, рясно скроплена кров’ю. Vox Populi. Процитовано 2016-08-11. 

БібліографіяРедагувати

  • Серце чистеє подай : Проблеми релігії у творчості Тараса Шевченка. — Львів : Фенікс, РАС, 1993. — 159 с. — Бібліогр.: с. 151—159 (279 назв.). — ISBN 5-7702-0515-6.
  • Євген Грицак — україніст / Б. Завадка, К. Гриньків // Перемишль і Перемиська земля протягом віків. Видатні діячі Перемищини : Зб. наук. праць та матеріалів Міжнародної наукової конференції. Перемишль, 14—15 листопада 1998. — Перемишль ; Львів, 2001. — Вип. 2. — С. 212—220.
  • Заповіт Івана Франка // Київська Церква. — 2001. — Ч. 2—3. — С. 166—169.
  • Місія папи Климента очима Івана Франка / Б. Завадка, К. Гриньків. — Львів, 2001. — 61 с.
  • Енеїдні барви у повстанській сатирі // Літературознавчі та історичні студії. Матеріали наук. конф. — Львів, 2002. — С. 74—79.
  • Історіософія розгорненої метафори Євгена Маланюка // Українське літературознавство. — 2002. — Вип. 65. — С. 141—155.
  • І вголос і пошепки (формування І. Калинця як патріота і поета у студентські роки) // Дзвін. — 2002. — № 10. — С. 118—124.
  • Енциклопедія історії України. — Київ, 2003. — Т. 1 [статті: «Буковина». — С. 397; «Воробкевич Сидір Іванович». — С. 632].
  • І вголос, і пошепки // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Вип. 12 : Ювілейний збірник на пошану члена-кореспондента НАН України Миколи Ільницького. — Львів, 2004. — С. 713—725.
  • Повість про Тараса Шевченка у «Вістнику для русинів Австрійської держави» // Друкарство: Науково-практичний часопис для фахівців видавничої справи, поліграфії та книгорозповсюдження. — Львів, 2004. — № 5. — С. 82—89.
  • Конкатенація апостоляту : (До питання підхоплення місії Гр. Сковороди Т. Шевченком) // Григорій Сковорода: загадковість присутности : Матеріали конференції, присвячені 260-річчю від дня народження Григорія Сковороди. — Львів, 2005. — С. 75—62.
  • Повстанська політична сатира: соціально-ідеологічний аспект // «Муза і меч» : Національний рух у фольклорних та літературних джерелах.

ПосиланняРедагувати