Завадка Богдан Васильович

Богда́н Васи́льович Зава́дка (29 січня 1934, село Мокротин, гміна Мокротин, Жовківський повіт, Львівське воєводство, Польська Республіка [нині Жовківський район, Львівська область, Україна] — 26 листопада 2009, Львів, Україна) — український літературознавець, театрознавець, критик, публіцист, член Наукового товариства імені Шевченка. Активний громадський діяч, учасник українського національно-визвольного руху. Співпрацював з ОУН-УПА.

Богдан Завадка
Завадка Богдан Васильович.jpg
Народився 29 січня 1934(1934-01-29)
село Мокротин, гміна Мокротин, Жовківський повіт, Львівське воєводство, Польська Республіка
Помер 26 листопада 2009(2009-11-26) (75 років)
Країна Польща Польська Республіка (1934—1939)
СРСР СРСР (1939—1991)
Україна Україна (1991—2009)
Діяльність літературознавець
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Галузь філологія, літературознавство, театрознавство

БіографіяРедагувати

Батьки Богдана Завадки, та і вся родина були активними в церковному і громадсько-політичному житті. Батько, Василь Завадка[1] — голова осередку «Просвіта» і сотник «Лугу» в Мокротині, провідник місцевого куща ОУН. Мати, Олена — чотар жіночої секції «Лугу».

1949 року батьки довідалися про те, що їм загрожує депортація до Сибіру, і вирішили переїхати до міста Іллічівськ Одеської області, де і довелося Богданові Завадці закiнчувати середню школу. 14 червня 1951 року на випускному вечорі, де мало відбутися вручення золотої медалі за гарне навчання, Богдан Завадка був заарештований, 31 серпня того ж року засуджений до 25 років таборів, але враховуючи неповноліття, згодом Верховний Суд УРСР зменшив строк до 10 років. У таборах перебував до 1955 року, спочатку Дубравлаг у Мордовії, потім — Омськ. В ув’язненні познайомився з іншими політвязнями (серед них В’ячеслав Чорновіл і Ігор Калинець) і продовжував брати участь у боротьбі проти більшовицького режиму. Мав підпільний псевдонім — Заграва; писав вірші, редагував підпільний самовидавчий часопис «Голос нескорених» (1954). 1955 року був достроково звільнений. Поступив до Львівського університету імені Івана Франка (1961) і з успіхом його закінчив. Відтоді вчителював у Трускавці, у 1965—1973 роках завідував літературною частиною львівського Театру імені Марії Заньковецької. У 1973—1978 роках був науковим працівником у Львівській картинній галереї, у 1978—1981 роках — уповноваженим Всесоюзного агентства з авторських прав у Львівській області. Від 1981 року працівав в Інститутіті українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України (Львів), у 1990—2007 роках — науковим співробітником відділу української літератури. Досліджував творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Маркіяна Шашкевича, Осипа Маковея, роль церкви у літературному процесі й суспільному житті, повстанську поезію. Провадив активну громадську діяльність.

Наукова діяльністьРедагувати

Наукові пошуки розпочав ще в студентські роки. Основні наукові публікації стосуються творчості Шевченка, Франка, Шашкевича, пошуки в галузі релігієзнавства і народознавства, історії церкви. Автор і співавтор наукових монографій, у тому числі «Василь Яременко» (1973), «Борис Романицький» (1978), «Орієнтир життя. До 130-річчя вшанування пам’яті Т. Шевченка» (1991), «Серце чистеє подай. Проблеми релігії у творчості Тараса Шевченка» (1993), «Місія папи Климента очима Івана Франка» (2001). Виступав як театральний рецензент, редагував збірки сучасних поетів. Автор численних публікацій в українських та російських періодичних виданнях, радіо- і телепередач.

ПриміткиРедагувати

  1. Пограничний Євген (2013-05-10). Мокротин — земля, рясно скроплена кров’ю. Vox Populi. Процитовано 2016-08-11. 

БібліографіяРедагувати

  • Серце чистеє подай : Проблеми релігії у творчості Тараса Шевченка. — Львів : Фенікс, РАС, 1993. — 159 с. — Бібліогр.: с. 151—159 (279 назв.). — ISBN 5-7702-0515-6.
  • Євген Грицак — україніст / Б. Завадка, К. Гриньків // Перемишль і Перемиська земля протягом віків. Видатні діячі Перемищини : Зб. наук. праць та матеріалів Міжнародної наукової конференції. Перемишль, 14—15 листопада 1998. — Перемишль ; Львів, 2001. — Вип. 2. — С. 212—220.
  • Заповіт Івана Франка // Київська Церква. — 2001. — Ч. 2—3. — С. 166—169.
  • Місія папи Климента очима Івана Франка / Б. Завадка, К. Гриньків. — Львів, 2001. — 61 с.
  • Енеїдні барви у повстанській сатирі // Літературознавчі та історичні студії. Матеріали наук. конф. — Львів, 2002. — С. 74—79.
  • Історіософія розгорненої метафори Євгена Маланюка // Українське літературознавство. — 2002. — Вип. 65. — С. 141—155.
  • І вголос і пошепки (формування І. Калинця як патріота і поета у студентські роки) // Дзвін. — 2002. — № 10. — С. 118—124.
  • Енциклопедія історії України. — Київ, 2003. — Т. 1 [статті: «Буковина». — С. 397; «Воробкевич Сидір Іванович». — С. 632].
  • І вголос, і пошепки // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Вип. 12 : Ювілейний збірник на пошану члена-кореспондента НАН України Миколи Ільницького. — Львів, 2004. — С. 713—725.
  • Повість про Тараса Шевченка у «Вістнику для русинів Австрійської держави» // Друкарство: Науково-практичний часопис для фахівців видавничої справи, поліграфії та книгорозповсюдження. — Львів, 2004. — № 5. — С. 82—89.
  • Конкатенація апостоляту : (До питання підхоплення місії Гр. Сковороди Т. Шевченком) // Григорій Сковорода: загадковість присутности : Матеріали конференції, присвячені 260-річчю від дня народження Григорія Сковороди. — Львів, 2005. — С. 75—62.
  • Повстанська політична сатира: соціально-ідеологічний аспект // «Муза і меч» : Національний рух у фольклорних та літературних джерелах.

ПосиланняРедагувати