Жуль Ведрін
Жуль Шарль Тусен Ведрін (фр. Jules Charles Toussaint Védrines; 29 грудня 1881 — 21 квітня 1919) — французький авіатор, один з піонерів світової авіації.
| Жуль Шарль Тусен Ведрін | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Jules Charles Toussaint Védrines | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | фр. Jules Charles Toussaint Védrines | |||
| Народився |
29 грудня 1881 Сен-Дені | |||
| Помер |
21 квітня 1919 (37 років) Сен-Рамбер-д'Альбон | |||
| Поховання | Пантен | |||
| Громадянство |
 Франція | |||
| Діяльність | льотчик | |||
| Alma mater | Institut catholique d'arts et métiersd | |||
| Відомі учні | Georges Guynemerd | |||
| Знання мов | французька[1] | |||
| Учасник | Перша світова війна | |||
| Військове звання | сержант | |||
| Брати, сестри | Émile Védrinesd | |||
| Діти | Henri Védrinesd | |||
| Автограф |
 | |||
| Нагороди |
| |||
Біографія ред.
Народився 29 грудня 1881 року в містечку Сен-Дені, департамент Сена-Сен-Дені, Франція.
7 грудня 1910 року Ведрін отримав офіційне свідоцтво пілота «бреве» Аероклубу Франції за № 312.
21—22 травня 1911 року відбувся перший авіаційний переліт Париж — Мадрид, у якому Жуль Ведрін став переможцем і єдиним, хто фінішував.
У березні 1912 року Ведрін здійснив невдалу споробу балотуватися в депутати і продовжив кар'єру льотчика. Того ж року під час одного з показових польотів він підняв у повітря 12-річного хлопчика, який згодом став відомим письменником і пілотом — Антуана де Сент-Екзюпері[2][3].
9 грудня 1912 року на Кубку Гордона-Беннета в Америці на своєму літаку «La Vache» (укр. Корова) встановлює світовий рекорд швидкості, досягнувши 167,8 км/год.
У 1913 році французький аероклуб і газета «Le Matin» виступили організаторами авіаційного перельоту Париж — Каїр. Участь у цих змаганнях взяли 4 авіатори на трьох літаках. Жуль Ведрін на своєму моноплані «Блеріо XI» з мотором «Гном» потужністю 80 к.с. стартував 20 листопада в Нансі й, подолавши загалом понад 5600 кілометрів, завершив гонку 29 грудня в Каїрі, ставши переможцем змагань та вигравши головний приз — 500 000 франків. Лише через кілька днів — 31 грудня фінішував інший французький пілот — Марк Боньє на двомісному літаку «Nieuport II-а».
На початку 1914 року Ведрін зустрів у Парижі відомого російського авіатора Харитона Славоросова. Жуль та Ролан Гаррос допомогли Славоросову влаштуватися «гастролюючим пілотом» у фірми Кодрон і Моран-Солнье. Ведрін високо цінував майстерність і відвагу російського льотчика, обидва вони були артистичними натурами[4].
Перша світова війна ред.
З початком Першої світової війни вступає до військової авіації.
28 серпня 1914 року він призначається в тільки що створену (у червні 1914 року) ескадрилью DO 22, озброєну броньованими «Доранами» (Do.1). Але Ведрін воює на своєму унікальному «антицеппелиновому» літаку фірми «Блеріо».
2 вересня 1914 року сержант Шарль-Тусен Ведрін разом зі своїм повітряним стрільцем, Рене Викером, над областю Сюипп збили німецький літак. Але французьке командування відмовилося визнати цю першу перемогу авіаторів, повністю списавши її на зенітний вогонь піхоти. Таке рішення можна пояснити тим, що у Ведріна склалися вкрай напружені відносини з командиром ескадрильї капітаном Полем Леклером. Ведрін ще до війни встиг настільки серйозно посваритися з багатьма офіцерами-авіаторами, що в ескадрильї його ледве терпіли. Незабаром його переводять в інший підрозділ[5][6].
З 12 березня 1915 року Жуль Ведрін — в ескадрильї MS 3 (з 20 вересня 1915 року N 3) Фелікса Брокара. Ескадрилья «Лелеки» прославила себе на весь світ цілим сузір'ям чудових асів: Брокар, Ведрін, Гаррос, Гинемер, Герто, Дорм, Деллэн, Наварр[7].
Ведрін здійснював спеціальні місії по закиданню шпигунів і диверсантів у тил німецьких військ[4].
З послужного списку Жуля Ведріна в ескадрильї MS 3 («Лелеки»):
«Спритний та сміливий пілот, набрав 100 льотних годин з початку кампанії. Завжди добровільно брав участь у найнебезпечніших операціях. Успішно виконував ризиковані, складні місії. З моменту вступу в ескадрилью постійно викликався виконувати найнебезпечніші польоти. У травні та червні 1915 року їм було блискуче виконано п'ять спеціальних завдань, особливо небезпечних і важких. Відзначився, зокрема, в операціях з 5 по 15 червня 1915 року»[6]
У 1919 році демобілізувався.
19 січня 1919 року для реклами Жуль Ведрін посадив свій літак на дах Галереї Лафайєт, отримавши за це від галереї 25000 франків.[8]
Останній політ ред.
Загинув 21 квітня 1919 року неподалік муніципалітету Сен-Рамбер-д'Альбон разом зі своїм механіком, здійснюючи політ на двомоторному літаку «Caudron C-23» за маршрутом Париж — Рим і маючи 1600 літрів пального на борту. Похований з нечуваними почестями на паризькому цвинтарі Пантен.
Сім'я ред.
- Дружина — Мелані Амелі Ноемі Лежен;
- Дочка — Жанна Ведрін (Балета), вчителька;
- Син — Анрі Ведрін (1911—1995), французький політичний діяч. До війни — генеральний секретар Загальної Конфедерації Праці (металургія). Під час Другої світової війни потрапив у полон. У концтаборі організував групу опору з числа активних комуністів. Після звільнення, став депутатом від КПФ у департаменті Альє, — з 1945 до 1958 року, потім — з 1968 1973 рік.
- Дочка — Сюзанна Ведрін
- Син — Еміль Ведрін
Фільмографія ред.
Примітки ред.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ [Інформаційний портал «Деларина.инфо»(рос.). Архів оригіналу за 3 липня 2014. Процитовано 23 листопада 2014. Інформаційний портал «Деларина.инфо»(рос.)]
- ↑ Мижо Марсель. «Сент-Эззюпери». — М: «Молодая гвардия», 1963 г. ЖЗЛ — ISBN отсутствует(рос.)
- ↑ а б Гальперин Ю. М. «Воздушный казак Вердена: Повесть-хроника». — М: «Молодая гвардия», 1990 г. [Архівовано 6 квітня 2015 у Wayback Machine.] — ISBN 5-235-00997-5(рос.)
- ↑ Драма в двух частях. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ а б Ескадрилья MS 3. Історія. [Архівовано 19 лютого 2015 у Wayback Machine.](фр.)
- ↑ Маркуша, А. М. «Я — лётчик» — Вологда: «Красный Север», 2000 г. [Архівовано 28 травня 2015 у Wayback Machine.] — ISBN відсутній.(рос.)
- ↑ [Проект LLC Placefac(рос.). Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 23 листопада 2014. Проект LLC Placefac(рос.)]
Література ред.
- Гальперин Ю. М. «Воздушный казак Вердена: Повесть-хроника». — М: «Молодая гвардия», 1990 г. [Архівовано 6 квітня 2015 у Wayback Machine.] — ISBN 5-235-00997-5(рос.)
- Беляков, А. И."Воздушные путешествия". — СПб: Политехника, 1993г.. ISBN відсутній.(рос.)
- Гальперин, Ю. М. «Отмеченный огненной страстью…» — «Вокруг света», № 3, 1977г. [Архівовано 26 травня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- Маркуша, А. М. «Я — лётчик» — Вологда: «Красный Север», 2000 г. — ISBN відсутній.(рос.)
- Маркуша, А. М."Собрание сочинений", т.3. — М: Издательский Дом «Вестник Воздушного флота», 2002 г. — ISBN 5-901808-04-5(рос.)
- Мижо Марсель. «Сент-Эззюпери». — М: «Молодая гвардия», 1963 г. ЖЗЛ — ISBN отсутствует(рос.)
- Рохмистров В. Г."Авиация великой войны". — М: «ACT: ВЗОИ», 2004 г. — ISBN 5-17-015605-7}}(рос.)
- Jules Vedrines. «La Vie d'un Aviateur». — Batzendorf, France, «L'officine Biographie», 2002 г. — ISBN 2-914614-20-9}}(фр.)
- «Le Magazine du Carcassonnais et de l'Ouest Audois», numéro 23. «Charles Toussaint Védrines, dit Jules».(фр.)
- Janine Tissot. «Charles Toussaint VEDRINES dit Jules VEDRINES». [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](фр.)
Посилання ред.
- Журнал для колекціонерів вражень «ІсраГео» [Архівовано 29 серпня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- The Pioneers: Jules Charles Toussaint Védrines [Архівовано 1 квітня 2015 у Wayback Machine.](англ.)
- Ескадрилья MS 3. Історія. [Архівовано 19 лютого 2015 у Wayback Machine.](фр.)
- Ескадрилья DO 22. Історія. [Архівовано 12 травня 2015 у Wayback Machine.](фр.)
- Драма в двух частях. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)