Жоламан Тленшиули
Жоламан Тленшиули (каз. Жоламан Тіленшіұлы), відомий за російськими джерелами також як Жоламан Тленшиєв (Тлєнчієв) та Юламан Тлянчієв (роки народження і смерті невідомі) — казахський батир, бій і старшина казахського роду Табин Молодшого жузу. Тархан. Ватажок антиколоніального повстання казахів в 1822—1825 роках.
| Жоламан Тленшиули | |
|---|---|
| каз. Жоламан Тіленшіұлы | |
| Народився |
Киргизька Автономна Соціалістична Радянська Республіка |
| Помер |
Узбекистан |
| Підданство | Російська імперія |
| Національність | казах Молодшого жузу |
| Відомий завдяки | лідер національно-визвольної боротьби казахського народу |
Біографічні відомості ред.
Жоламан-батир — уродженець роду Табин Жетиру Молодшого жузу. Дата і місце народження Жоламана Тленшиули невідомі. Відомо, втім, що він був онуком відомого батира Бокенбая. Жоламан мав десять синів і трьох братів — Ідиги Тлянчина (помер до 1822 року), Ісана Амана, Ажибайя, які були йому надійною підтримкою[1]. Він був багатим бієм — мав 500—800 коней, близько 2 тисяч баранів, 50 верблюдів[2].
У 1820-х роках, в умовах колоніального завоювання Росією Казахстану відбулася низка масових антиурядових повстань казахів Молодшого жузу. Поширення виступів, їх територіальне охоплення прямо залежали від просування степом військових сил колонізаторів. Залучення в боротьбу казахських родів відбувалося також в залежності від земельних захоплень росіян. У боротьбу батира Сирима включилися роди Байбакти, Табин, Тама, Шекти, Серкеш, Таз[3].
Одне з найперших і найзначніших російських земельних захоплень земель Молодшого жузу відбулося в районі притоки Яїку Ілек. Ця територія, багата пасовищами, річками і соляними копальнями, здавна вважалася традиційним кочовищем казахів роду Табин. Створення Оренбурзькою адміністрацією у 1819 році Ново-Ілецької оборонної лінії викликало протест у Молодшому жузі. Бій Табинського роду батир Жоламан Тленшиули очолив боротьбу казахів проти колонізаторів. Для придушення повстання Росія послала регулярні війська[2].
В середині 1830-х років загони Жоламан-батира приєдналися до загонів хана Кенесари Касимули та продовжили спільну боротьбу. З відходом загонів Кенесари на південь, загони Жоламана Тленшиули стали розпадатися. У 1840-х роках Жоламан-батир відкочував у Бухару. Подальша його доля невідома[4].
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ З.Е. Кабульдинов З. Е., Кайыпбаева А. Т. Восстание Жоламана Тленшиулы (1822—1825) // История Казахстана за 8 класс (XVIII в. – 1914 г.). — Издание второе. — Алмати : «Атамџра», 2012. — 328 с. — ISBN 978–601–282–577–0. (рос.)
- ↑ а б Р. С. Баймагамбетова. Восстание казахов Младшего жуза под руководством бия Табынского рода батыра Жоламана Тленшина // Вестник Карагандинского университета. Серия: История. Философия.. — 2007. Архівовано з джерела 13 грудня 2016. Процитовано. (рос.)
- ↑ Вяткін М. П. Батир Сирим. — Издание второе. — Алмати : «Санат», 1998. — С. 4-10. — ISBN 5-7090-0262-3. (рос.)
- ↑ Жоламан батыр, Тленшиулы Жоламан. inform.kz. 29.08.2009. Архів оригіналу за 25 травня 2017. (рос.)
Джерела ред.
- Рысбеков Т. З. Жоламан Тіленшіұлы — азаттық күрес көсемі // Батыс Қазақстан облысының тарихы. — Орал : «Санат», 2001. — С. 77-80. — ISBN 9965-553-33-5. (казах.)