Жозеф Бонапарт
Жозеф Бонапарт (фр. Joseph Bonaparte, Джузеппе Буонапарте італ. Giuseppe Buonaparte, Хосе Бонапарте ісп. José Bonaparte — старший брат Наполеона Бонапарта. З 1805 р. представник Наполеона під час перебування того в Німеччині, з 30 березня 1806 г. король Неаполя, король Іспанії (10 березня 1808 — 11 грудня 1813); з 28 січня 1814 р. генерал-намісник імперії і головнокомандувач національною гвардією.
| Жозеф Бонапарт | |
|---|---|
| фр. Joseph Bonaparte | |
 Парадний портрет короля Іспанії Хосе Бонапарте | |
| Народився |
7 січня 1768 Франція, Корте, Корсика |
| Помер |
28 липня 1844 (76 років) Флоренція |
| Поховання | |
| Громадянство (підданство) |
Франція |
| Діяльність | політик, дипломат, офіцер, військовослужбовець |
| Володіє мовами | французька |
| Членство | Council of Five Hundred[d] |
| Титул |
король Іспанії  |
| Посада | Member of the Council of Five Hundred[d], Посол Франції в Італії[d], член Охоронного сенату[d], пер Франції[d], Monarch of Spain[d], Король Неаполя[d], Master of the Grand Orient de France[d], Французькі посли при Святому Престолі[d] і Посол Франції в США[d] |
| Конфесія | Римо-католицька церква і католицтво |
| Рід | Бонапарти |
| Батько | Карло Буонапарте[d] |
| Мати | Летиція Рамоліно |
| Родичі | Наполеон Бонапарт, Лучіан, Луї, Жером, Еліза, Марія Анансіата (Кароліна), Карлотта Полін |
| Брати, сестри | |
| У шлюбі з | Жулі Кларі |
| Діти |
дочки: Зінаїда, Шарлотта син: Луї |
| Нагороди |
    |
 | |
БіографіяРедагувати
Народився на Корсиці 1768 року в м. Корте.
1790-х брав участь в революційних виступах на Корсиці. Був близьким до якобінців. Після повстання 9 термідора під загрозою арешту втік до Генуї.
12 квітня 1797 був вибраний до ради п'ятисот від Корсики. Хоч і непозбавлений честолюбства він не зміг грати самостійної ролі і підкорявся брату Наполеону.
Далі займався переважно дипломатичною роботою. З 11.10.1800 повноважний міністр у Богемії. Керував військами Неаполя. 31 березня 1806 призначений королем Неаполя і обох Сицилій.
Після початку завоювань його брата Наполеона боровся за отримання всієї інформації про пересування військ, щоб мати можливість робити остаточні координаційні рішення. Але Наполеон не вірив у військові можливості Жозефа. Він говорив: «Король не солдат. він не може ним бути. Я подвоюю силу своїх військ, коли командую ними; коли він це робить, він зменшує її в два рази». Але в 1812 році йому доведеться зробити його головнокомандувачем своїх військ.
1808 року Жозев захоплює Мадрид і стає королем Іспанії. З самого початку французи розграбуванням, підпалами, оскверненням церков і насиллям викликали відразу населення. Жозеф відчував ненависть, проти нього. 18 липня 1808 року він писав брату: «Мене в жодному разі не жахає моє положення, але воно унікальне в історії: у мене тут немає жодного прихильника»
Жозеф сам хотів керувати військами, але йому заважав генерал Суль. Він навіть просив брата Наполеона замінити його, але Наполеон вважав, що Суль єдиний справжній вояка в Іспанії і замінити його ніяк.
22 липня 1808 року армія французів програє військам хунти. 29 липня 1808 Жозеф покидає Мадрид. Але вже в листопаді він знову захоплює Мадрид.
14 червня 1813 відбулася битва між французькою армією і арміями Англії і Іспанії. Жозеф погано підготувався до цієї битви і тому, після того як центр французів був зім'ятий, він наказав відступати. Французи кинулися втікати кинувши на полі бою і свою казну і артилерію і архіви, а сам Жозеф ледве врятувався. Після поразки мова могла йти тільки про виведення військ з Іспанії.
Після поразки у Віторії Наполеону стало зрозуміло, що необхідно пожертвувати Жозефом на користь короля Фердинанда VII. 11 грудень 1813 року був підписаний мир. Наполеон визнав королем Фердинанда і дозволив йому вільно, без яких-небудь умов стати ним.
Історики вважають його головним винуватцем провалу інтервенції Іспанії. Жозеф мав дипломатичний талант, був миролюбним, реформатором, але такі риси не потрібні були тоді в Іспанії.
Після вигнання з Іспанії він жив у Філадельфії. Помер 28 липня 1844 року у Флоренції.
ЛітератураРедагувати
- Т. О. Кулінич. Іспансько-французька угода 1808 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X