Жлукто.

Жлу́кто, також зільни́ця, зваря́льня, злу́кто, жлук — видовбана зі стовбура дерева чи із пня старовинна висока посудина, в якій золили (відбілювали) білизну, полотно. Бочка для зоління.

Слово жлукто вважається запозиченим (очевидно, через посередництво білоруської) з балтійських мов: пор. лит. žlugtas («замочена білизна», «бочка для замочування білизни»)[1].

Процес прання був тривалим, ретельним: спочатку білизну заливали гарячою водою, клали гарячий камінь для підтримки температури, додавали подрібнений попіл. Білизна відмокала. Потім жінки йшли на помости на озера, полоскали білизну і вивішували її на сонці. Так білизна ставала білою, як крейда[2].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
  2. У Криму відкриють музей української їжі Тетяна Авдашкова. Газета «День», № 125-126, 20 липня 2012

ПосиланняРедагувати