Відкрити головне меню

Аризонський отрутозуб

(Перенаправлено з Жилатьє)
«Гільський монстр»
«Гільський монстр»
«Гільський монстр»
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Підтип: Черепні (Craniata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Ряд: Лускаті (Squamata)
Підряд: Lacertilia
Родина: Отрутозуби
Рід: Heloderma
Вид: Жилатьє
Біноміальна назва
Heloderma suspectum
Cope, 1869
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Heloderma suspectum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Heloderma suspectum
EOL logo.svg EOL: 456548
IUCN logo.svg МСОП: 9865
Fossilworks: 374759

Аризонський отрутозуб, «гільський монстр» (Heloderma suspectum) — один із двох представників родини отрутозубів. Цю істоту в США називають «гільським монстром», оскільки вона мешкає в басейні річки Гіла (ліва притока річки Колорадо). В українських і російських джерелах трапляється також псевдофранцузька назва «жилатьє́» (імовірно, наслідок хибної опосередкованої передачі через німецьке Gilatier — «гільський звір»).

ОписРедагувати

Довжина сягає 45—61 см (хвіст з них має 15—17 см), вага 1,4—2,2 кг. Тулуб валькуватий, кремезний, з великою головою. Шкіра має горбкувату луску з помаранчевим візерунком на темному тлі маскує отрутозуба в пустелі серед піску й каміння. Кігті короткі, але гострі, якими викопуються з піску яйця черепах, ящірок та змій і закопуються власні яйця. Хвіст короткий й товстий, у ньому зберігаються запаси жиру, завдяки яким отрутозуб переживає несприятливі періоди, коли мало їжі і води.

Спосіб життяРедагувати

Аризонські отрутозуби мешкають в сухих кам’янистих пустелях і напівпустелях. Живуть поодинці. Віддають перевагу чагарниковим хащам, які забезпечують їх достатньою кількістю вологи. Вдень ця ящірка зазвичай нерухомо сидить у схованці під каміннями або у норі, яку сам викопує. Іноді він заселяє готову, покинуту нору якого-небудь пустельного гризуна. Там же ящірка проводить зиму, впадаючи в дрімотний стан. У цей період життєдіяльність організму підтримується за рахунок накопичених влітку запасів жиру. Навесні «гільського монстра» можна спостерігати навіть вдень. У цей час він гріється на сонці. Влітку веде сутінковий і нічний спосіб життя. Якщо його застати зненацька, він притискається до землі і, щоб справити на ворога враження своїми розмірами, піднімає голову, показує зуби і шипить, готуючись напасти. Вибирається із пустельного піску тільки в сутінках або вночі. Він важко несе своє огрядне тіло по піску і постійно пробує повітря роздвоєним язиком у надії вполювати здобич. Може вбити птаха або ссавця, проте найчастіше він задовольняється комахами, яйцями і пташенятами.

У пошуках їжі керується головним чином нюхом. Запахи, що їх оточують, вони відчувають за допомогою язика, пробуючи повітря. Виявивши сліди потенційної здобичі, безпомилково слідує по запаху, при цьому головну роль у виявленні жертви грає роздвоєний язик. Під час полювання досить жвавий, легко наздоганяє і несподівано атакує здобич, встромлюючи в неї свої гострі зуби. Найчастіше нападає на неуважних птахів і розоряє їхні гнізда, поїдаючи яйця і пташенят, що вилупилися. Полює також на гризунів, ящірок, комах, багатоніжок і черв'яків. Отрутозуби не гидують останками мертвих тварин.

Ковтає свою здобич цілою. Пташині яйця заздалегідь розбиває або розгризає, потім вилизує їх вміст або стискає в щелепах і чекає, коли білок разом з жовтком стечуть до нього в горло. На нижній щелепі має отруйні зуби, укус яких чинить нервово-паралітичну дію.

Отрута вповільнює роботу серця й легенів та без зусиль вбиває невеликих птахів і ссавців. Проте «гільський монстр» рідко вприскує в них отруту, оскільки для вбивання здобичі зазвичай вистачає гострих зубів. На відміну від інших отруйних плазунів, «гільському монстру» варто стиснути жертву зубами, після чого отрута вільно стікає в ранку, що утворилася. Отруйні залози отрутозуба розвинулися зі слинних залоз. Вони бувають до 4 см завдовжки і розташовані на нижній щелепі під передніми отруйними зубами. Коли він упивається зубами в здобич, отрута із залоз витікає і скупчується між його нижньою губою і яснами, звідки потрапляє в порожнину зубів і, нарешті, в тіло жертви. При сильному стисненні щелеп зуби проникають на глибину 1 см, а схоплена таким чином жертва неспроможна перешкодити проникненню отрути у зроблену зубами рану. Отрутозуб може прискорити процес вмирання тварини, завдаючи їй багаторазових укусів. Укуси отрутозуба для людини болісні, викликають набряки, але до смерті вони призводять лише у виняткових випадках. Фізіологічна дія їхньої отрути — нейротоксинів — проявляється ураженням центральної нервової систем, дихання. Отрутозуб, що вчепився зубами в жертву, перевертається на спину, щоб отрута з нижніх зубів швидше потрапила в рану.

Це яйцекладні ящірки. Шлюбний період починається влітку. Парування триває довго, іноді близько години. У липні або на початку серпня самка відкладає 3—12 великих (довжина яєць близько 7 см, а ширина 3 см) білих, вкритих шкірястою оболонкою яєць у глибоку ямку, яку сама викопує передніми лапами. Потім вона засипає ямку піском. Таким чином, яйця опиняються на глибині приблизно 12 см, їх зігріває розжарений сонцем пісок. Через 30 діб з'являються молоді ящірки — наприкінці серпня — на початку вересня. Їхня довжина становить близько 12 см. Молоді ящірки забарвлені яскравіше за своїх батьків.

На отрутозубів полюють небагато тварин. Впоратись із ним під силу тільки деяким видам змій. Тривалість життя у неволі сягає 20 років.

Стосунки з людиноюРедагувати

Отрутозуб може втратити свої місця існування, які перетворюються на фермерські угіддя. Цих тварин також відловлюють з метою утримання у неволі як тераріумних тварин.

РозповсюдженняРедагувати

Північно-Західна Мексика, південний захід США, головним чином штати Аризона, південний схід Невади і південний захід Юти.

ПідвидиРедагувати

  • Heloderma suspectum cinctum
  • Heloderma suspectum suspectum

ДжерелаРедагувати

  • D. D. Beck (2004): Heloderma suspectum (Cope 1869). In: E. R. Pianka & D. R. King (Hrsg.): Varanoid Lizards of the World, S. 528-534. Indiana University Press, Bloomington & Indianapolis. ISBN 0-253-34366-6
  • http://www.zoolog.com.ua/plazuni15.html
  • * Словник-довідник із зоології. – К., 2002.