Жеребецький Тарас Петрович
Тара́с Петро́вич Жеребе́цький (7 вересня 1987, м. Червоноград — 18 липня 2022, Спірне, Донецька область) — український військовик, сержант медичної роти 80-тої окремої десантно-штурмової бригади. Учасник російсько-української війни, який загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Тарас Жеребецький Жеребецький Тарас Петрович | |
---|---|
![]() | |
![]() | |
командир відділення вогневої підтримки | |
Загальна інформація | |
Народження | 7 вересня 1987 Червоноград, Львівська область, Українська РСР, СРСР |
Смерть | 18 липня 2022 (34 роки) Спірне, Соледарська міська громада, Бахмутський район, Донецька область, Україна (загинув у бою, підірвався на міні) |
Поховання | Личаківський військовий цвинтар |
Alma Mater | Українська академія друкарства |
Псевдо | «Бармен» |
Військова служба | |
Роки служби | 2014, 2022 |
Приналежність | ![]() |
Вид ЗС | ![]() |
Рід військ | ![]() |
Формування | |
Війни / битви | Російсько-українська війна |
Нагороди та відзнаки | |
Життєпис
ред.Народився 7 вересня 1987 в місті Червоноград, Львівська область. Проживав у Львові. Навчався в Українській академії друкарства. З юних років працював у сфері обслуговування. Працював барменом, звідки і отримав свій позивний.
Активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності.
У 2014 році брав участь в АТО, стояв на захисті Луганського аеропорту. Після демобілізації пішов працювати інженером на завод Fujikura. Останні роки був депутатом Львівської районної ради і головою фракції «Європейська солідарність».
Після повномасштабного вторгнення російських окупантів 24 лютого 2022 року Тарас знову взяв до рук зброю і долучився до ЗСУ. Воював у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Був командиром відділення вогневої підтримки.
Нагороди
ред.За свою службу воїн був нагороджений такими відзнаками: «За оборону Луганського аеропорту», «За захист Батьківщини», «За участь в АТО», орденом «За мужність» ІІІ ступеня (2022) та орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно)[1].
Загибель
ред.Загинув поблизу селища Спірне Бахмутського району Донеччини. Рятуючи поранених побратимів з-під ворожих обстрілів, підірвався на міні[2]. Нагороджений орденом «За мужність» II ступеня (посмертно)[3]. Залишилися дружина, син і донька.
Примітки
ред.Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |