Жан II ле Менгр

Жан II ле Менгр (фр. Jean II Le Meingre, 28 серпня 1366 — 21 червня 1421) — французький військовий діяч часів Сторічної війни, маршал Франції, мандрівник. Відомий як «маршал Бісуко».

Жан II ле Менгр
фр. Jean II Le Meingre
Псевдо	Бусіко
Народився	28 серпня 1366(1366-08-28) Тур
Помер	21 червня 1421(1421-06-21) (54 роки) Йоркшир, Англія
Поховання	Basilica of St. Martin, Toursd
Країна	Французьке королівство
Діяльність	військовий очільник
Знання мов	середньофранцузька
Учасник	Столітня війна
Титул	віконт
Військове звання	маршал
Конфесія	католицтво
Рід	ле Менгр
Батько	Жан I ле Менгр
Мати	Флора Ліньєр
У шлюбі з	Антуанета де Тюрень
Нагороди	маршал Франції
Герб
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Походив зі впливового шампанського роду. Син графа де Бофор й д'Але Жана I ле Менгра, маршала Франції, на прізвисько Бусіко. У 1372 році представляв батька під час подорожі до Авіньйона, резиденції папи римського. Потім разом із наставникам подорожував до Арля й Аліскампа (руїн пам'ятки часів Римської імперії).

Повернувшись, став пажем при дворі короля Карла V. Тоді ж узяв участь у кампанії Людовика II, герцога де Бурбона у Нормандії. З початок війни з Англією у 1380 році бере участь в облозі фортець Монгвіон та Лібурн. У 1382 році звитяжив у битві при Рузюеці. За це Людовик II Бурбон висвятив Бусіко в лицарі.

У 1382—1384 роках воював у складі військ Тевтонського ордену проти Литви. У 1385 році відзначився у військовій кампанії у Галісії, де воював проти англійців на чолі з Джоном Гонтом. У 1388 році очолював війська на півдні Нормандії. Тут захопив важливу фортецю Бретейль. Після перемир'я у 1389 році брав участь у великому лицарському турнірі в місті Сент-Енглевер (Нормандія), де переміг усіх супротивників. Того ж року був учасником хрестового походу до Тунісу, де опинився у полоні, потім його перевезли до Каїра.

У 1390 році Бусіко повернувся до Франції. Тут його призначили камергером короля. У 1391 році знову їде до Прусії, де воює проти польського короля Владислава II Ягелло. 23 грудня того ж року король Карл VI надав Бусіко звання маршала Франції. За наказом короля того ж року зруйнував фортецю д'Аршімбо у Періге. Тоді втрутився у сварки між володарями Періге, Провансу та папою римським. Зрештою завдяки шлюбу Бусіко з представницею родини Тюрень вдалося залагодити конфлікт.

У 1396 році відгукнувся на заклик короля Угорщини Сигізмунда Люксембурзького стосовно походу проти Османської імперії. Разом з іншими хрестоносцями зазнав поразки при Нікополі, потрапив у полон, але незабаром дістав волю за викуп. Після цього заснував спеціальний лицарський орден, натхненний ідеалами куртуазної любові.

У 1399 році очолив війська на допомогу візантійському імператорові Мануїлу II Палеологу проти османів. Після повернення допомагав Антоніо Адорно, дожу Генуї в боротьбі проти Джан Галеаццо Вісконті, герцога Міланського. У 1401 році стає губернатором міст Савона та Генуя. Наступного року рушив до Кіпру, де допомагав генуезцями боротися проти венеційців. Тут захопив місто Фамагуста, але у 1403 році зазнав поразки на морі. Під час відсутності Бусіко французи були вигнані з Генуї.

У 1409 році повертається до Франції. У 1413 році успадковує після смерті тестя віконтство Тюрень. З початком війни з Англією повертається до Парижа. У 1415 році очолив авангард французької армії. Всупереч його порадам Карл д'Альбре вступив у битву при Азенкурі, в якій Франція зазнала поразки, а Бусіко потрапив у полон. Бусіко помер 21 червня 1421 року в Англії.

Джерела

• Lalande, Denis: Jean II le Meingre, dit Boucicaut: (1366—1421) — étude d'une biographie héroïque, Genève 1988.
• Barbara Tuchman, Uno specchio lontano. Un secolo di avventure e di calamità: il Trecento, Mondadori, 1992. ISBN 88-04-35653-7