Вікіпедія

Жак Рубо

Жак Рубо
Jacques Roubaud
Жак Рубо під час Книжкового салону в Парижі (2008)
Народився 5 грудня 1932(1932-12-05) (91 рік)
Калюїр-е-Кюїр (Рона)
Громадянство Франція Франція
Діяльність письменник, математик
Alma mater Університет Реннаd і факультет природничих наук Паризького університетуd (1958)[1]
Заклад Європейська вища школаd, Університет Реннаd, Університет Париж X Нантер і Вища школа соціальних наук
Мова творів французька мова
Жанр роман, есе, поезія
Magnum opus «Гарна Ортанз» (1985)
Членство УЛІПО[2]
Батько Lucien Roubaudd[3]
Мати Suzanne Roubaudd
У шлюбі з Sylvia Roubaudd і Alix Cléo Roubaudd
Премії Велика національна премія поезії (1990), Велика літературна премія Поля Морана Французької академії (2008).
CMNS: Жак Рубо у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Жак Рубо (фр. Jacques Roubaud, 5 грудня 1932 року, Калюїр-е-Кюїр (Рона) — французький письменник і математик. Автор численних поезій, романів, есе, п'єс, професор математики.

Жак Рубо є членом літературної організації УЛІПО[5].

Твори Рубо відзначені зокрема Великою національною премією поезії (1990) та Великою літературною премією імені Поля Морана Французької академії (2008).

Література і математика: УЛІПО ред.

Роль математики ред.

Жак Рубо з дитинства захоплювався числами і математикою. Числа для нього були наділені символічним значенням, Рубо пов'язує їх з подіями особистого життя.[6] Загалом розуміння літературних творів Рубо можливе лише з урахуванням математичної компоненти його текстів.[7]

Жак Рубо залишається математиком не лише в жанрі роману, але і в поезії, адже і тут ритм, рима, віршована форма пов'язані з певними числами й послідовностями чисел, особливою комбінаторикою звуків, літер, слів, розмірів. Зачинателями математичного підходу в поезії Рубо вважає зокрема трубадурів, які запровадили чимало нових віршованих розмірів. Улюблений поетичний жанр Рубо — сонет.

УЛІПО ред.

Захоплення Рубо числами помітне в багатьох його творах. Після появи поетичної збірки Рубо ε, poésie (ε є математичним знаком «будь-яке мале додатнє число»), на нього звернули увагу члени УЛІПО.[8] УЛІПО — літературне угруповання, що об'єднує письменників та науковців (насамперед математиків), яких цікавить ігрова комбінаторика як метод творення літературних текстів. Ця творча комбінаторика має спиратися на математичні закономірності.[9] Члени УЛІПО придумували так звані contraintes (формальні обмеження), які мали не стільки обмежувати літературну творчіть, скільки відкривати нові її можливості.

Рубо належить авторство багатьох contraintes , наприклад Baobab (баобаб) або Haiku oulipien géneralisé (загальне хайку УЛІПО). За допомогою таких формальних обмежень письменники УЛІПО намагалися усунути з процесу літературної творчості випадковість та непередбачуваність. Одним з прикладів такого формального обмеження в Рубо є роман «Останній загублений м'яч», структура якого спирається на числа, що весь час повторюються в тексті.[10]

Рубо був одним із засновників журналу «Change», 1971 року разом з Октавіо Пасом та іншими поетами він взяв участь у написанні першого європейського багатомовного поетичного тексту в жанрі ренга. Рубо також займався художнім перекладом, перекладаючи американську та японську поезію, а також прозу Льюїса Керрола.[11]

Твори ред.

  • Poésies juvéniles (janvier 1942-novembre 1944), Montpellier, Éd. C.G.C., 1944
  • Voyage du soir, Poésie 52, Collection Pierre Seghers numéro 161, Paris, 1952, 38 pages.
  • Morphismes rationnels et algébriques dans les types d'A-algèbres discrètes à une dimension, thèse, Université de Rennes, 1967, Publications de l'Institut de Statistique de l'Université de Paris, vol. XVII, numéro 4, 1968, p.1-77
  • ∈, Gallimard, Paris, 1967.
  • Petit traité invitant à la découverte de l'art subtil du go (avec Pierre Lusson et Georges Perec), Bourgois, Paris, 1969.
  • Mono no aware (le sentiment des choses), Gallimard, Paris, 1970.
  • Trente et un au cube, Gallimard, Paris, 1973.
  • Autobiographie, chapitre dix, poèmes avec des moments de repos en prose, Gallimard, Paris, 1977.
  • Graal théâtre: Gauvain et le chevalier vert, Lancelot du Lac, Perceval le Gallois, L'enlèvement de Guenièvre, avec Florence Delay, Gallimard, Paris, 1977. De ce futur cycle de dix pièces, ils publient celles qui seront les III, IV, V et VI de la décalogie.
  • Graal fiction, Gallimard, Paris, 1978.
  • La Vieillesse d'Alexandre, essai sur quelques états récents du vers français, F. Maspero, Paris, 1978 (rééd. éditions Ivrea, 2000)
  • Io et le loup, dix-sept plus un plus plus un haïku en ouliporime, Oulipo, Paris, 1981.
  • Dors, Gallimard, Paris, 1981.
  • Les animaux de tout le monde, Ramsay, Paris, 1983
  • Graal théâtre: Joseph d'Arimathie, Merlin l'enchanteur, avec Florence Delay, Gallimard, Paris, 1981. Ce sont les pièces I et II de la décalogie.it, vers l'alexandrin de longueur variable, Oulipo, Paris, 1984.
  • La Belle Hortense, Ramsay, Paris, 1985 (rééd. Seuil, coll. Points) (Tome 1 de la série des Hortense (3 volumes publiés sur 6 prévus))
  • Jacques Roubaud, par Robert Davreu, Seghers, Paris, 1985.
  • La Fleur inverse, essai sur l'art formel des troubadours, Ramsay, Paris, 1986.
  • Quelque chose noir, recueil de poèmes, Gallimard, Paris, 1986.
  • L'Enlèvement d'Hortense, Ramsay, Paris, 1987 (rééd. Seuil, coll. Points) (Tome 2 de la série des Hortense (3 volumes publiés sur 6 prévus))
  • Le Grand Incendie de Londres, récit avec incises et bifurcations, Seuil, Paris, 1989 (Branche 1 du Projet)
  • L'Hexaméron (avec Michel Chaillou, Michel Deguy, Florence Delay, Natacha Michel et Denis Roche), Le seuil, " Fiction & Cie «, 1990.
  • La Forme du sonnet français de Marot à Malherbe. Recherche de seconde rhétorique, thèse de doctorat d'État, Université de Paris IV-Sorbonne, 1990.
  • La Princesse Hoppy ou le conte du Labrador, Hatier (coll. Fées et gestes), Paris, 1990 (rééd. Absalon, Nancy, 2008)
  • L'Exil d'Hortense, Seghers (coll. Mots), Paris, 1990 (rééd. Seuil, coll. Points) (Tome 3 de la série des Hortense (3 volumes publiés sur 6 prévus))
  • La pluralité des mondes de Lewis[12], Gallimard, Paris, 1991.
  • Les animaux de personne, Seghers, Paris, 1991; Seghers Jeunesse, 2004.
  • L'invention du fils de Leoprepes, poésie et mémoire, Ed. Circé, Saulxures, 1993.
  • N-ines, autrement dit quenines, encore, Oulipo (coll. La bibliothèque oulipienne), Paris, 1993.
  • La boucle, Seuil, Paris, 1993. (Branche 2 du Projet)
  • Mathématique :, Seuil, Paris, 1997. (Branche 3, première partie, du Projet)
  • Poésie, etcetera, ménage, Stock, Paris, 1995.
  • La fenêtre veuve, prose orale, Théâtre Typographique [Архівовано 14 вересня 2011 у Wayback Machine.], Courbevoie, 1996.
  • Trois ruminations, Oulipo, Paris, 1996.
  • Quel avenir pour la mémoire ?, Gallimard (coll. Découvertes), Paris, 1997.
  • L'abominable tisonnier de John McTaggart Ellis McTaggart, et autres vies plus ou moins brèves, Seuil, Paris, 1997.
  • Poésie :, Seuil, Paris, 2000. (Branche 4 du Projet)
  • Le Chevalier silence, une aventure des temps aventureux, Gallimard, Paris, 1997.
  • La Dernière balle perdue, Fayard, Paris, 1997.
  • La ballade et le chant royal (1997), éd. Les Belles Lettres, coll. Architecture du Verbe, ISBN 2-251-49007-8
  • La forme d'une ville change plus vite, hélas, que le cœur des humains. Cent cinquante poèmes. 1991–1998, Gallimard, Paris, 1999.
  • Menu, menu, Gallimard jeunesse, Paris, 2000.
  • Traduire, journal, Editions NOUS, 2000 ISBN 2-913549-03-9
  • Le crocodile, Rue du Monde, Paris, 2001.
  • La Bibliothèque de Warburg. Version mixte, Seuil (coll. Fiction & Cie), Paris, 2002. (Branche 5 du Projet)
  • Grande Kyrielle du Sentiment des choses, Ed. Nous, Paris, 2003.
  • Churchill 40 et autres sonnets de voyage», Gallimard, Paris, 2004.
  • Tokyo infra-ordinaire, Inventaire-Invention, Paris, 2005.
  • Graal théâtre: Joseph d'Arimathie — Merlin l'enchanteur — Gauvain et le Chevalier Vert — Perceval le Gallois — Lancelot du Lac — L'enlèvement de la reine — Morgane contre Guenièvre — Fin des Temps Aventureux — Galaad ou la Quête — La tragédie du roi Arthur, avec Florence Delay, Gallimard, Paris, 2005.
  • Cœurs, La Bibliothèque Oulipienne numéro 155, 2006.
  • Nous, les moins-que-rien, fils ainés de personne, multiroman, Fayard, Paris, 2006.
  • 128 poèmes … composés en langue française, de Guillaume Apollinaire à 1968, La Bibliothèque Gallimard, Paris, août 2006.
  • Parc Sauvage, récit, Seuil (coll. Fiction & Cie), Paris, 2008
  • Impératif catégorique, récit, Seuil (coll. Fiction & Cie), Paris, 2008. (Branche 3, seconde partie, du Projet)
  • La dissolution, récit, Nous Eds, 2008. (Branche 6 (dernier), du Projet)
  • Eros mélancolique (coécrit avec Anne F. Garréta), Grasset, Paris, 2009
  • Le Grand Incendie de Londres, réédition des 5 premières branches du Projet en un seul volume, Seuil (coll. Fiction & Cie), Paris, 2009. (La sixième branche (La Dissolution) n'est pas incluse car publiée chez un autre éditeur)
  • Les Fastes (avec Jean-Paul Marcheschi), éditions Lienart, Montreuil-sous-Bois, 2009 ISBN 978-2-35906-009-6
  • Ciel et terre et ciel et terre, et ciel, Éditions Argol, Paris, 2009 ISBN 978-2-915978-56-8
  • Ode à la ligne 29 des autobus parisiens, Éditions Attila, 2012 ISBN 978-2-917084-58-8
  • Quasi-Cristaux. Un choix de sonnets en langue française de Lazare Carnot (1820) à Emmanuel Hocquard (1998), Éditions Martine Aboucaya et Yvon Lambert, Paris, 2013 ISBN 978-2-9540208-5-3
  • Octogone. Livre de poésie, quelquefois prose, Gallimard, Paris, 2014 ISBN 978-2-07-014399-3

Переклади з англійської ред.

  • Lewis Carroll : La Chasse au Snark
  • Charles Reznikoff : Testimony

Примітки ред.

  1. ↑ https://books.openedition.org/septentrion/53426?lang=fr
  2. ↑ https://www.complete-review.com/reviews/oulipo/roubaud5.htm
  3. ↑ https://www.cairn.info/revue-l-autre-2000-1-p-159.htm
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ Jacques Roubaud sur oulipo.net [Архівовано 14 травня 2011 у Wayback Machine.].
  6. ↑ Elvira Laskowski-Caujolle: Die Macht der Vier: Von der pythagoreischen Zahl zum modernen mathematischen Strukturbegriff in Jacques Roubauds oulipotischer Erzählung La princesse Hoppy ou le conte du Labrador, Peter Lang / Artefakt, 1999; S.55
  7. ↑ Elvira Laskowski-Caujolle: Die Macht der Vier: Von der pythagoreischen Zahl zum modernen mathematischen Strukturbegriff in Jacques Roubauds oulipotischer Erzählung La princesse Hoppy ou le conte du Labrador, Peter Lang / Artefakt, 1999; S.17
  8. ↑ Elvira Laskowski-Caujolle: Die Macht der Vier: Von der pythagoreischen Zahl zum modernen mathematischen Strukturbegriff in Jacques Roubauds oulipotischer Erzählung La princesse Hoppy ou le conte du Labrador, Peter Lang / Artefakt, 1999; S.115
  9. ↑ Zeitschrift für französische Literatur, Band 117–118,Verlag der Akademie der Wissenschaften und der Literatur in Mainz, in Kommission bei F. Steiner, 2007
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 7 вересня 2005. Процитовано 11 листопада 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  11. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 11 листопада 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. ↑ Se réfère à l'ouvrage du philosophe David Kellogg Lewis, De la pluralité des mondes.

Література ред.

  • Véronique Montémont, Jacques Roubaud: l'amour du nombre, Presses Universitaires du Septentrion, coll. Perspectives, 2004.
  • Jean-Jacques Poucel, Jacques Roubaud and the Invention of Memory, NCSRLL, University of North Carolina Press, 2006.
  • Christophe Reig, Mimer, Miner, Rimer: le cycle romanesque de Jacques Roubaud — préface de Bernard Magné, New-York/Amsterdam, Rodopi, coll. " Faux-Titre " № 275, 2006.
  • Jacques Roubaud, Roubaud — Rencontre avec Jean-François Puff, Argol éditions, 2008.
  • Agnès Disson et Véronique Montémont (dir.), Jacques Roubaud, compositeur de mathématique et de poésie, Éditions Absalon, 2011.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жак_Рубо&oldid=42268390