Відкрити головне меню

Давид Євстафійович Еристов (1843—1910) — князь, генерал від кавалерії, герой облоги Геок-Тепе у 1880—1881 роках.

Еристов Давид Євстафійович
Народження 2 липня 1843(1843-07-02)
Тифліська губернія, Російська імперія
Смерть 29 червня 1910(1910-06-29) (66 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Звання Генерал від кавалерії
Командування Q4370810?
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня Орден Святого Олександра Невського
Георгіївська зброя

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 2 липня 1843 року в Тифліській губернії, син прапорщика князя Євстафія Мирманозовича Еристова (Еріставі-Ксанского; 1810 — ?) і його дружини Катерини Луарсабівни (1820—1847; уродженої княжни Сумбатової)[1]. Освіту здобув у Школі гвардійських підпрапорщиків та кавалерійських юнкерів.

Випущений 13 червня 1862 року корнетом у Київський гусарський полк і 7 листопада 1863 року був проведений в поручики. 13 серпня 1864 року Еристов був зарахований в гвардію і далі послідовно отримав чини поручника (4 квітня 1865 року), штабс-ротмістра (17 квітня 1870 року) і ротмістра (28 березня 1871 року).

13 серпня 1875 року підвищений у званні до полковника та був відряджений до Туркестану, де взяв участь у кампанії проти Кокандського ханства. Потім він був переведений у війська Кавказького військового округу, де отримав у командування 1-й Полтавський кінний полк Кубанського козачого війська.

На чолі цього полку він у 1877—1878 роках брав участь у кампанії проти турків у Закавказзі, був поранений і за бойові відзнаки отримав кілька орденів і золоту шаблю з написом «За хоробрість».

У 1879—1881 році Еристов перебував у Закаспійському краї провів кампанії проти туркменів-текінцев під Кизил-Арватом та Геок-Тепе. 25 березня 1881 року він був нагороджений орденом св. Георгія 4-го ступеня, у наказі було сказано:

« Отримав наказ від генерал-майора Петрусевича, 23-го грудня, атакувати та заняти сильно укріплену ворожу позицію поблизу фортеці Денглі-Тепе, завзято захищяєму текінцями у переважаючих силах, полковник князь Еристов поспішав кавалерію і на чолі її швидким і рішучим натиском вибив текінцев з передового укріплення, звернувши залишки їх до втечі. Невтомна діяльність у виконанні покладених на нього доручень, як начальника кавалерійського резерву, так і начальника лівого флангу облоги фортеці Геок-Тепе, звернула на себе увагу, так само як його хоробрість, розпорядливість і мужність. »

3 листопада 1886 року Эристов був підвищений у званні до генерал-майора і призначений командиром 2-ї бригади 6-ї кавалерійської дивізії, з 6 листопада 1891 року командував 2-ю бригадою 13-ї кавалерійської дивізії. 11 червня 1895 року отримав у командування 5-у кавалерійську дивізію і 14 травня 1896 року підвищений до генерал-лейтенанта.

29 червня 1901 року Эристов був звільнений з посади дивізійного начальника і призначений членом Олександрівського комітету поранених, 6 грудня 1906 року проведений в генерали від кавалерії.

Був одружений із Соломією Агафонівною Акімовою (? — 1920), сестрою генерала від кавалерії Миколи Агафоновича Акімова. Подружжя мало чотири дочки:

  1. Катерина (1865—1920), чоловік — Валеріан Ксаверьевич Ченчери (? — 1919);
  2. Ніна (1867—1940), чоловік — Михайло Іванович Жеребків;
  3. Варвара (1870—1930), чоловік — Петро Політковський (? — 1917);
  4. Сусанна (1872—1912), 1-й чоловік — Олександр Іванович Левашев (? — 1914), 2-й чоловік — Вальтер Мейнард (? — 1918).

Помер 29 червня 1910 року у Санкт-Петербурзі.

НагородиРедагувати

Серед інших нагород Еристов мав ордени:

ПриміткиРедагувати

  1. Князья Эриставы (Эристави-Ксанские) // Думин С. В., Чиковани Ю. К. Дворянские роды Российской империи. Том 4. Князья Царства Грузинского. — С. 270—272.

ДжерелаРедагувати

  • Волков С. В. Генералітет Російської імперії. Енциклопедичний словник генералів і адміралів від Петра I до Миколи II. Том II. Л—Я. — М., 2009. — С. 801. — ISBN 978-5-9524-4167-5.
  • Гизетти А. Л. Збірник відомостей про георгіївських кавалерів і бойових знаки відмінностей кавказьких військ. — Тифліс, 1901. — 246 с.
  • Гогітідзе М. Грузинський генералітет (1699-1921). — К., 2001. — С. 173. — ISBN 966-02-2254-8.
  • Ісмаїлов Е. Е. Золоте зброю з написом «За хоробрість». Списки кавалерів 1788-1913. — М., 2007. — С. 524, 324. — ISBN 978-5-903473-05-2.
  • Пономарьов В. П., Шабанов В. М. Кавалери Імператорського ордена Святого Олександра Невського, 1725-1917: біобібліографічний словник у трьох томах. — Т. 3. — М., 2009. — С. 1039—1040. — ISBN 978-5-89577-145-7.
  • Список генералам по старшинству. Складено по 1 липня 1910 року. — СПб., 1910. — С. 57.