Епіфора
Епі́фора (грец. epiphorá — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукових сполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі.
Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого значення епіфора набуває у поєднанні з анафорою (див. симплока):
- — У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, —
- Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
- — У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, —
- Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
- — У тебе задовгі вуха, — сказав Прокруст, —
- Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
- — У тебе задовгий язик, — сказав Прокруст, —
- Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
- — У тебе завелика голова, — сказав Прокруст, —
- Відрубаємо — і ти будеш щасливий. (…) (Надія Кир'ян).
У поетичному творі епіфора часто зливається з римою, зокрема в ліриці народів Сходу (газель).
Див. такожРедагувати
ДжерелаРедагувати
- Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007
ПосиланняРедагувати
- Повтор // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 202-206.
- Епіфора // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 342-343.
- Повтор, або Повторення // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 227.
- Епіфора; Повторення // 398 Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін.. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 187; 398. — 552 с.