Епістеме
Епісте́ме, або епісте́ма (грец. ἐπιστήμη, episteme) — поняття в античній філософії, що позначає знання[1] (також науку або пізнання). Походить від дієслова ἐπίσταμαι, «знати, пізнавати, розуміти». Платон розумів епістеме (знання) як когнітивний стан душі, повністю зосереджений на необхідних і незмінних об'єктах — ідеях або формах. Він протиставляв епістемі термін «докса» (δόξα) — загальноприйняту думку, здоровий глузд; когнітивний стан душі, зосереджений на чуттєвих речах[1]. Розвиваючи думку Платона, Арістотель тлумачив епістеме як «науку», що надає необхідну й незмінну істину про необхідні й незмінні об'єкти[1]. Епістеме також відрізнялося від «техне» (techne) — ремесла, техніки чи прикладної науки. Від слова «епістеме» походить термін епістемологія[1], а також латинське слово «наука» (лат. scientia).
Примітки ред.
Джерела ред.
- Episteme // The Blackwell Dictionary of Western Philosophy. 2004
- Эпистема // Новая философская энциклопедия: В 4 тт. М.: Мысль. Под редакцией В. С. Стёпина. 2001.
- Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.
Посилання ред.
- Епістема // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 339-340.