Емпорій (раннє середньовіччя)
Емпорій (лат. emporium) — загальна назва, що застосовується для торгових поселень, що виникли в північно-західній Європі в VI—VII століттях і проіснували до IX століття. Також відомі як «вікі» або «вічі» (англ. wics, лат. vicus), емпорії з'являються на периферії областей, характеризуються відсутністю інфраструктури (як правило, немає церков і розвиненої системи міських укріплень) і вони недовговічні, через те, що близько 1000 року емпорії заміщуються європейськими містами що відроджуються. Прикладами емпоріїв є Дорестад, Quentovic[fr], Іпсвіч, Hamwic[en], і Lundenwic[en]. Їх роль в економічній історії Західної Європи залишається не до кінця зрозумілою. Найвідоміший дослідник емпоріїв — британський археолог Річард Ходжес.
Сучасне розуміння ролі емпоріїв як протоміст змінюється в міру накопичення нових і осмислення наявних даних археології. Загальноприйнятою є точка зору, що в умовах темних віків і раннього середньовіччя створення підконтрольних торговельно-ремісничих поселень було єдиним способом для варварської родоплемінної знаті отримати постійний доступ до товарів категорії «люкс», володіння якими, власне, і виділяла знатного людини з-поміж одноплемінників. Цим, зокрема, пояснюється відсутність укріплень — безпека гарантувалася місцевою знаттю, а контроль і залежність міста гарантувалися відсутністю власної військової організації. Цим же пояснюється і не завжди оптимальний вибір місця, яке теж вибиралося з міркувань близькості до резиденції племінної знаті і зручності контролю. У західній Європі воліють розташовувати емпорії поруч з римськими укріпленнями, які служили цитаделлю для гарнізону що контролював місто і притулком в разі реальної зовнішньої небезпеки. Залежність протоміста-емпорія від місцевих владик пояснює і їх долю — більшість з них були перенесені або переїхали разом з перенесенням центру місцевої влади на нове місце.
Сучасний погляд на економічну роль емпоріїв поступово змінюється від уявлень про емпорії як про торговельно-імпортні центри до розуміння великої ролі місцевого виробництва (можливо — з імпортної сировини). Іноді виділяється сегрегація ремісничих і садибних, вільніше спланованих і орієнтованих на сільське господарство кварталів. Цікаво, що ситуація, коли економічно успішні емпорії намагалися контролювати племінні еліти що оточували їх, виявилася недостатньо стійкою: так, наприклад, великоморавські протоміські агломерації Мікульчіце[en], Старе Мєсто біля Угерске Градіште, Погансько (поблизу Бржецлава), що процвітали на обслуговуванні Імперії Каролінгів в IX—X століттях, практично миттєво зникли після зміни економічної ситуації, викликаної вторгненням угорців в Х столітті, хоча самі вони і не були зруйновані бойовими діями[1]. У цей же самий час західноєвропейські емпорії виявилися напрочуд стійкими і не зникали, не дивлячись на неодноразові спустошливі набіги вікінгів.
Приклади європейських емпорій — протоміст ред.
| Ймовірна назва і локалізація | Час існування | Розмір | Укріплення та планування | Доля | Примітки |
|---|---|---|---|---|---|
| Хельге на o. Хельге (шв.)[sv] на оз. Меларен | I-II — XI ст., Ремісниче виробництво у II—VII ст. | Форнборг і сім груп будинків що змінюють один одного | Виробництво згортається в VII столітті і поселення приймає характер садиби | [2] | |
| Павікен, затока Павікен, о. Готланд | VIII-XI ст. | Форнборг, пальове загородження у воді | Перенесено в Вестергарн[sv] після обміління затоки | [3] | |
| Бірка, о. Бйорко в оз. Меларен | 800—975 рр. | 7 га, постійно проживало 700—1000 чол. | Цитадель — форнборг, пальове загородження в воді, вал (покинутий ще в період існування міста[4]) | Можливо, перенесений в Сигтуну, втратив значення після обміління Седертельської протоки або зруйнований під час нападу ворогів. | Контролювати з королівської садиби Ховгорден. |
| Альдейг'юборг, земляне городище Старої Ладоги, нижня берегова тераса р. Волхов у впадіння р. Ладожки | засновано 753 р. | До 850-их рр. забудова поширюється на лівий берег р. Ладожки | не раніше 860-х будується перша фортеця — цитадель на мисовому майданчику між р. Ладожки і Волховом | Перетворюється в місто. | [4] |
| Квентовік, р. Канш — біля 3-х км від гирла | VII-XI ст. | 35 га | римський форт в гирлі р. Канш, сучасне м Етапль | Після неодноразових набігів вікінгів поступається своє значення місту Монтрей-сюр-Мер вище за течією. | [5] |
| Рюрикове городище, берегова тераса і мис біля впадіння до р. Волхов р. Волховець | IX-X ст., Потім перетворюється в заміську княжу резиденцію | 9-13 га. | вал IX ст. покинутий і забудований в X ст. | Поступається своєю роллю Новгороду, перетворюється в заміську княжу резиденцію | [4] |
Примітки ред.
- ↑ Алимов Д. Е. «„Африканский способ производства“ в Великой Моравии? (заметки на полях статьи Иво Штефана)» [Архівовано 5 червня 2016 у Wayback Machine.] Петербургские славянские и балканские исследования, № 1(11), стр. 183, 2012.
- ↑ Вильгельм Хольмквист «Швеция и шведские племена» [Архівовано 7 травня 2016 у Wayback Machine.] в сборнике «Славяне и скандинавы» под ред. Мельникова Е. А. — Москва: Прогресс, 1986 — с. 416.
- ↑ Эрик Нюлен «Эпоха викингов и ранее средневековье в Швеции» [Архівовано 6 травня 2016 у Wayback Machine.] в сборнике «Славяне и скандинавы» под ред. Мельникова Е. А. — Москва: Прогресс, 1986 — с. 416.
- ↑ а б в К. А. Михайлов «Сравнительная топография первых древнерусских городов IX—X вв. (к юбилею одной статьи)» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] в сборнике «Северная Русь и проблемы формирования Древнерусского государства. Сборник материалов международной научной конференции» под ред. С. Д. Захарова. Вологда — Кириллов — Белозерск, 6-8 июня 2012 г.
- ↑ DAVID HILL, DAVID BARRETT, KEITH MAUDE, JULIA WARBURTON and MARGARET WORTHINGTON. Quentovic defined [Архівовано 28 лютого 2014 у Wayback Machine.]. ANTIQUITY 64 (1990): 51-8
Література ред.
- Anglo-Saxon Trading Centres: Beyond the Emporia. Edited by Mike Anderton, Glasgow: Cruithne Press, 1999.
- Hill, D., and R. Cowie, eds. Wics: The Early Medieval Trading Centres of Northern Europe (Sheffield, 2001).
- Richard Hodges, Dark Age Economics: The Origins of Towns and Trade A.D. 600—1000 (London: Duckworth, 1982).