Відкрити головне меню

Еммануїл Ксантос (грец. Εμμανουήλ Ξάνθος, нар. 1772(1772), Патмос — пом. 28 листопада 1852, Афіни) — діяч грецького національно-визвольного руху, один із трьох засновників таємного товариства «Філікі Етерія» в Одесі, яке мало на меті підготовку збройного повстання[2][3][4].

Еммануїл Ксантос
Xanthos.jpg
Народився 1772[1]
Патмос, Додеканес, Південні Егейські острови, Греція
Помер 28 листопада 1852(1852-11-28)
Афіни, Греція
Поховання Перше афінське кладовище
Громадянство
(підданство)
Ottoman flag.svg Османська імперія
Національність греки
Діяльність торговець
Учасник Грецька революція
Членство Філікі Етерія
Посада член Філікі Етерія[d]
У шлюбі з Севасті Ксантоу[d]

ЖиттєписРедагувати

Еммануїл Ксантос народився на грецькому острові Патмос. Його батько в ранні роки перебував на військовій службі російського царя, мати походила із дворянської родини. Початкову освіту Ксантос також здобув на Патмосі. З юних років він працював у торговельній конторі в Трієсті, 1810 року вперше відвідав Одесу, потім переїхав до Смірни, де започаткував власне торговельне підприємство. 1812 року поїхав до Константинополя, де почав співпрацювати із трьома торговцями маслинами і оливковою олією. Кінець 1812 та 1813 рік провів у Греції, в цей час на Лефкасі вступив у масонську ложу[5]. 1813 року Еммануїл Ксантос повертається до Одеси, де знайомиться із Ніколаосом Скуфасом та Атанасіосом Цакалофим.

1814 року троє товаришів заснували таємне товариство «Філікі Етерія». Використовуючи свій досвід, Ксантос заклав у структуру Етерії масонську ієрархію. Крім того Ксантос був призначений секретарем товариства, йому довірили ведення Народної каси, паралельно він став зв'язковим з іншими присвяченими керівниками, зокрема із Панайотісом Анагностопулосом.

15 січня 1820 року Еммануїл Ксантос прибув до Санкт-Петербурга, аби запропонувати Іоаннісу Каподистрії, міністру закордонних справ Російської імперії, надати політичну підтримку «Філікі Етерії» або навіть очолити товариство. Проте Каподистрія, будучи противником революції, не пристав на пропозицію Ксантоса. Тоді Ксантос звернувся до Олександра Іпсіланті, генерал-майора російської служби. Він прийняв пропозицію і висунув вимогу про одноосібне керівництво «Філікі Етерією» та керівництво повстанням. Відповідну угоду етерійці та Іпсіланті уклали 12 квітня 1820 року в Санкт-Петербурзі[6].

У лютому 1821 року Олександр Іпсіланті в супроводі Еммануїла Ксантоса, разом з братами Миколою і Георгієм, і князем Кантакузином вирушили в Молдову, де незабаром війська Іпсіланті зазнали нищівної поразки. Згодом Ксантос виїхав у Грецію, де брав безпосередню участь у визвольних військових діях на Пелопоннесі. Тут він залишається до 1826 року, після чого їде до Австрії, аби організувати втечу Олександра Іпсіланті, ув'язненого в австрійській в'язниці в Мугачі. Ця операція зірвалася, і Ксантос вирушив до Волощині, де він живе в тіні до 1837 року, коли він прийняв рішення повернутися у вже вільну Грецію. Через 2 роки він призначається на адміністративну посаду на острів Ідра, але через деякий час звільнений.

Подальше життя він прожив, бідуючи, чекаючи марно від грецької влади будь-якої допомоги. 1845 року опублікував свої «Мемуари» — безцінне джерело інформації про Етерії, оскільки ніхто з двох інших його засновників, оскільки ані Скуфас, ані Цакалоф, не залишили після себе жодних письмових свідчень. Помер Еммануїл Ксантос в Афінах 1852 року, похований на Першому афінському кладовищі.

ПриміткиРедагувати

  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #120056542 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Арш Г. Л. «Этеристское движение в России», М., 1970, с. 226
  3. Ioannis Michaletos (2006-09-28). Freemasonry in Greece: Secret History Revealed. Balkanalysis.com. Архів оригіналу за 2010-09-29. Процитовано May 2009. 
  4. Alison, Phillips W. (1897). The war of Greek independence, 1821 to 1833. London: Smith, Elder. с. 20,21.  (retrieved from University of California Library)
  5. Арш Г. Л. «Этеристское движение в России», М., 1970, с. 220
  6. Арш Г. Л. "Историография «Филики Этерия», // «Новая и новейшая история», 1964, № 3, с. 62

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати