Вікіпедія

Еліф Батуман

американська письменниця і журналістка

Еліф Батуман (англ. Elif Batuman, нар. 7 червня 1977, Нью-Йорк, США) — американська письменниця, журналістка, академік.[2] Є авторкою мемуару «Одержимі: Пригоди з російською книжкою та людьми, які їх читають» та роману «Ідіот», який став фіналістом Пулітцерівської премії за художню літературу 2018 року.[3] Вона написала багато нарисів та статей.

Еліф Батуман
Elif Batuman
Ім'я при народженні Еліф Батуман
Народилася 7 червня 1977(1977-06-07) (46 років)
Нью Йорк, США
Громадянство США США
Національність американка
Місце проживання Нью-Йорк
Діяльність письменниця, журналістка, академік
Сфера роботи література[1], літературна діяльністьd[1] і журналістика[1]
Alma mater Гарвардський коледж,
Стенфордський університет
Заклад Стенфордський університет
Роки активності 2010-до теперішнього часу
Жанр есей
Magnum opus The possessed : adventures with Russian books and the people who read themd і The Idiotd
Нагороди
Сайт: elifbatuman.com
elifbatuman.com
CMNS: Еліф Батуман у Вікісховищі

Біографія ред.

Еліф Батуман народилась 7 червня 1977 р. в Нью-Йорку в родині турецьких емігрантів. Виросла у Нью-Джерсі. Закінчила Гарвардський коледж і отримала ступінь доктора порівняльної літератури в Стенфордському університеті.[4] В аспірантурі Батуман вивчала узбецьку мову в Самарканді (Узбекистан). Її дисертація «Вітряк і гігант: бухгалтерія з подвійним записом у романі»[5] — про процес соціальних досліджень та одиночне будівництво, здійснене романістами.[2]

У лютому 2010 року Батуман опублікувала свою першу книгу «Одержимі: Пригоди з російською книжкою та людьми, які їх читають», базуючись на матеріалах, які вона раніше публікувала в The New Yorker[6], журнал Harper's,[7] та n + 1[8][9], в якій детально описується її досвід аспіранта. Її написання було описано як «майже безпомічно епіграматичне».

«Ідіот» частково базується на власному досвіді Батуман, яка відвідувала Гарвард у середині 1990-х та викладала англійську мову в Угорщині влітку 1996 року.[10]

Батуман жила у Стамбулі (Туреччина) та працювала в місцевому університеті Коч[11] з 2010 р. до 2013 р. Зараз письменниця живе та працює в Нью-Йорку.[12]

Вплив ред.

Російська література сильно фігурує у творчості Еліф Батуман. Письменниця каже, що її одержимість російською літературою почалася, коли вона читала «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина.[10] Федір Достоєвський — улюблений письменник Еліф Батуман.[10]

Творчість ред.

Книги ред.

  • 2010: «Одержимі: Пригоди з російською книжкою та людьми, які їх читають»
  • 2017: «Ідіот»

Есе та доповіді ред.

  • Batuman, Elif (February 2009). The murder of Leo Tolstoy. Harper's. 318 (1905): 45—53. Архів оригіналу за 30 січня 2015. Процитовано 13 вересня 2019. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |13= (довідка)
  • Elif Batuman (23 вересня 2010). Get a Real Degree. London Review of Books. Архів оригіналу за 8 липня 2011. Процитовано 13 вересня 2019.
  • Elif Batuman (31 грудня 2010). From the Critical Impulse, the Growth of Literature. The New York Times. Архів оригіналу за 7 травня 2018. Процитовано 13 вересня 2019.
  • Elif Batuman (21 квітня 2011). Elif Batuman: Life after a bestseller. The Guardian. Архів оригіналу за 21 квітня 2011. Процитовано 13 вересня 2019.
  • Batuman, Elif (December 19–26, 2011). Dept. of Archaeology: The Sanctuary. The New Yorker. 87 (41): 72—83. Архів оригіналу за 15 листопада 2013. Процитовано 13 вересня 2019. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |11= (довідка) Göbekli Tepe
  • Two Rivers. Carolyn Drake, self-published, 2013. ISBN 978-0-615-78764-0. Edition of 700 copies. By Carolyn Drake. Accompanied by a separate book with a short essay by Batuman and notes by Drake.
  • The Big Dig. The New Yorker. 31 серпня 2015. Архів оригіналу за 14 вересня 2015. Процитовано 13 вересня 2019.
  • The head scarf, modern Turkey, and me. The New Yorker. February 8–15, 2016. Архів оригіналу за 24 листопада 2016. Процитовано 13 вересня 2019.
  • — (December 19–26, 2016). Epictetus. Visionaries. The New Yorker. 92 (42): 84. Архів оригіналу за 10 квітня 2017. Процитовано 13 вересня 2019. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |12= (довідка)[13]
  • Japan’s Rent-a-Family Industry. The New Yorker. 30 квітня 2018. Архів оригіналу за 9 вересня 2019. Процитовано 13 вересня 2019.

Інтерв'ю ред.

Нагороди ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Czech National Authority Database
  2. ↑ а б Роман «Одержимі» письменниці Еліф Батуман. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 13 вересня 2019.
  3. ↑ Пулітцерівська премія за художню книгу «Одержимі». Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 13 вересня 2019.
  4. ↑ Еліф Батуман. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 13 вересня 2019.
  5. ↑ Дисертація Батуман. Архів оригіналу за 14 березня 2012. Процитовано 13 вересня 2019.
  6. ↑ New Yorker. Архів оригіналу за 29 січня 2021. Процитовано 13 вересня 2019.
  7. ↑ Еліф Батуман. Архів оригіналу за 18 червня 2012. Процитовано 13 вересня 2019.
  8. ↑ Еліф Батуман. Архів оригіналу за 11 червня 2018. Процитовано 13 вересня 2019.
  9. ↑ Еліф Батуман. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 13 вересня 2019.
  10. ↑ а б в Еліф Батуман про вигадку її життя та навчання перевірки фактів. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 13 вересня 2019.
  11. ↑ «Department of English Language and Comparative Literature — Elif Batuman» [Архівовано 10 вересня 2017 у Wayback Machine.]. Koç University.
  12. ↑ Bio of Elif Batuman, New Yorker contributors page [Архівовано 29 січня 2021 у Wayback Machine.].
  13. ↑ Online version is titled «How to be a Stoic».
  14. ↑ The Rona Jaffe Foundation Writers’ Awards. www.ronajaffefoundation.org. Архів оригіналу за 5 жовтня 2018. Процитовано Вересень 13, 2019.
  15. ↑ Elif Batuman | WHITING AWARDS. www.whiting.org (англ.). Архів оригіналу за 7 травня 2018. Процитовано Вересень13, 2019.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еліф_Батуман&oldid=34890691