Екстеріоризація

Екстеріоризація (фр. exteriorisation — виявлення, прояв; від лат. exterior — зовнішній) — процес в психології, в результаті якого внутрішнє психічне життя людини отримує зовні виражену (знакову і соціальну) форму свого існування. Принципове значення поняттю екстеріоризації вперше було надано Л. С. Виготським у його культурно-історічній теорії поведінки. За цією теорією людина опановує себе як одну з сил природи ззовні — за допомогою особливої ​​техніки знаків, створюваних культурою, так що оволодіння тим чи іншим внутрішнім психологічним процесом передбачає попередню його екстеріоризацію. Подальший рогляд проблема екстеріоризації отримала в працях радянських психологів О. М. Леонтьєва, П. Я. Гальперіна та інших.

Прикладом екстеріорізації є реалізація винахідником своїх задумів в фізично вираженій формі, такій, як схеми, креслення, текстовий опис, конструкції, пристрої та механізми.

Протилежна дія — інтеріоризація.

ПсихіатріяРедагувати

У психіатрії під терміном екстеріоризація мають на увазі виведення змісту ряду психопатологічних розладів (осуджуючі галюцинації, марення самозвинувачення) з попередньої неправильної, «грішної» поведінки хворого. Гіпотеза екстеріоризації зустрічається в сучасній закордонній психіатрії.

ЛітератураРедагувати

  • Bateson, Gregory (2002) [1978]. Mind and Nature. Cresskill: Hampton Press. ISBN 0-553-13724-7. 
  • Bergson, Henri (1998) [1911]. Creative Evolution. Arthur Mitchell, trans. NY: Dover. ISBN 0-8191-3553-4. 
  • Kuchka, H.E (2001). Method for Theory: A Prelude to Human Ecosystems. Journal of Ecological Anthropology 5. 
  • Gumperz, John J.; Levinson, Stephen C. (December 1991). Rethinking Linguistic Relativity. Current Anthropology 32 (5): 613–623. doi:10.1086/204009. Архів оригіналу за 14 серпня 2017. Процитовано 7 травня 2020. 
  • (рос.) Выготский Л. С. Развитие высших психических функций, М., 1960.
  • (рос.) Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики, M., 1984.

ПосиланняРедагувати