Едигей
Едиге́й (Ідигу, Ідюкю; близько 1345—1419) — емір кипчацького племені мангитів з лівого (кок-ординського) крила улусу Джучі (старшого сина Чингісхана)[1]. Голова уряду («емір емірів») і беклярбек Золотої Орди за правління ханів Тимур-Кутлука (1396–1400), Пулада (1407–1410), Тимура (1410), Чокре (1414–1416) і Дервіша (1417–1419), фактичний розпорядник країни[1]. Засновник династії, що очолила Ногайську Орду. Його прямими нащадками по чоловічій лінії були московські князі Урусови й Юсупови.
Едигей | ||
Болот Бейшеналієв в ролі Едигея «Андрєй Рубльов», 1966 | ||
| ||
---|---|---|
1376 — 1419 | ||
| ||
1396 — 1419 | ||
Попередник: | Мамай | |
Народження: | 1345 | |
Смерть: |
1419 Сарай-Бату, Золота Орда |
БіографіяРедагувати
Уперше згадується в джерелах 1376 як емігрант при дворі правителя Мавераннахру Тимура (Тамерлана) і прибічник кок-ординського царевича Тохтамиша, який розпочав боротьбу за ханський трон. У середині 1380-х років організував змову проти хана Тохтамиша, маючи намір посадити на джучидському троні царевича Тимур-Кутлука, який спирався на знать Нижнього Поволжя. Змовників було викрито, й Едигей разом з Тимур-Кутлуком знову знайшов притулок у Тимура. 1391 року, під час походу Тимура проти Золотої Орди, Едигей вернувся у свої володіння, де заснував Мангитський юрт на р. Яїк (нині р. Урал), що за часів сина Едигея Нурадіна (1426—1440) дав початок Ногайській орді. Вірогідно, він тоді й розгорнув ісламізацію підвладних йому східних степів.
Після остаточного розгрому Тохтамиша Тамерланом (1395) Едигей проголосив ханом Тимур-Кутлука. За кілька років йому вдалося подолати суперників Тимур-Кутлука в боротьбі за ханський трон і стабілізувати внутрішньополітичний стан Золотої Орди[1]. Зокрема, 1399 Едигей і Тимур-Кутлук завдали нищівної поразки військам Вітовта і Тохтамиша у битві на Ворсклі. 1406, переслідуваний військом Едигея, Тохтамиш загинув біля татарської ставки Чинга-Тура (сучасна Тюмень, Росія) у Західному Сибіру. 1407 Едигей організував похід проти Тохтамишевича Джалал-ад-Діна, проголошеного ханом у Булгарі.
1408 напав на Московію, щоб примусити її знову платити данину, спустошив Серпухов, Дмитров, Ростов Великий, Переяславль, Нижній Новгород, спалив Москву, але захопити її не зміг. У 1410-х роках вів тривалі й запеклі війни з Великим князівством Литовським, щоб повернути Орді українські землі Дніпровського правобережжя і лівобережжя. Навесні 1416 року з великим військом напав на Київ, спалив Печерський монастир, старе місто, але Київський замок захопити не зміг[1]. Битви з ординцями тривали до кінця року і, врешті-решт, ординці були змушені залишити Київщину та Поділля. Головною опорою Вітовта в боротьбі з Едигеєм стали Тохтамишевичі, які мали своїх прихильників у Орді й сперечалися за права з підтримуваними Едигеєм Тимур-Кутлуковичами. Виснажений війнами, Едигей 1418 року запропонував Вітовтові мир і союз проти Тохтамишевичів. Загинув у битві з Кадир-Берди, сином Тохтамиша. Правління Едигея було спробою кок-ординської аристократії утримати Золотоординську державу від занепаду і децентралізації, повернути їй втрачені панівні позиції у Східній Європі[1]. Після смерті Едигея Золота Орда остаточно розпалася на кілька ханств[1].
ГалереяРедагувати
Битва на Ворсклі (1399)
«Лицевий літописний звід»Похід на Москву (1408)
«Лицевий літописний звід»Спалення Києва (1416)
«Лицевий літописний звід»
ПриміткиРедагувати
ДжерелаРедагувати
- Шабульдо Ф. М. Едигей // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.
- Kolankowski L. Dzieje Wielkiego Księstwa Litewskiego za Jagiełłonów, t. 1. Warszawa, 1930; Żdan M. Stosunki litewsko-tatarskie za czasów Witolda. В кн.: Ateneum Wileńskie, t. 7. Wilno, 1930;
- Spuler B. Die Goldene Horde: Die Mongolen in Ruβland. 1223—1502. Leipzig, 1943;
- М. Г. Распад Золотой Орды. Саранск, 1960;
- Бартольд В. В. Отец Эдигея. В кн.:
- Бартольд В. В. Сочинения, т. 2, ч. 1. М., 1963;
- Федоров-Давыдов Г. А. Общественный строй Золотой Орды. М., 1973;
- Греков И. Б. Восточная Европа и упадок Золотой Орды. М., 1975;
- Єгоров В. Л. Историческая география Золотой Орды в XIII—XIV вв. М., 1985;
- Горский А. А. Москва и Орда. М., 2000.
ПосиланняРедагувати
- «Єдигей» // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 361.