Дірк II (фриз. Durk II, нід. Dirk II; бл. 930/931 — 6 травня 988) — граф Західної Фрисландії (Голландії) в 928/949988 роках.

Дірк II
Народився10 століття
Гент, Фландрське графство, Французьке королівство
Помер6 травня 988 або 988
Egmondd, Північна Голландія, Республіка Об’єднаних провінцій Нідерландів
ПохованняEgmond Abbeyd
Діяльністьаристократ
Титулграф[d]
РідГерульфінги
БатькоДірк I
МатиGevad
У шлюбі зHildegard of Flandersd
ДітиАрнульф (граф Голландії), Егберт (архієпископ Тріра)[1] і Erlinde of Hollandd[1]

Життєпис

ред.

Походив з династії Герульфінгів. Син або онук Дірка I, графа Західної Фрисландії. 938 року заручився з донькою фландрського графа Арнульфа.

Посів трон між 939 та 949 роками. Перша письмова згадка відноситься до 950 року, коли в Егмонді заклав кам'яну церкву. Протягом правління також активно розбудовував Егмондське абатство Св. Адальберта. Одружився з Гільдегардою, донькою Арнульфа I, графа Фландрії. 962 року отримав від тестя бургграфство Гент.

965 року став опікуном небожа Арнульфа II, що отримав графство Фландрське після смерті діда Арнульфа I. З цього часу Дірк II часто титулював себе маркграфом. Водночас вправно маневрував між Західнофранкським і Східнофранкським королівствами. У 968 або 969 році отримав від західнофранкського короля Лотаря область Васланд.

У 972 році придбав землі навколо Рейнсбурга, поблизу Лейдена, проти чого виступили селяни. Втім Дірк II швидко придушив повстання. У 970-х роках Егмондське абатство було передано бенедиктинському ордену. 975 року завершено зведення жіночого монастиря в Егмонді.

981 року відправив сина Арнульфа супроводжувати імператора Оттона II у поході до Італії. 985 року імператор Оттон III як лени передав Дірку II область в Нижньому Маасі (між Ліером та Ейсселем), Кінгем (Кеннемерланд) і о. Тексель. Дірк II збудував неподалік Влардінгена фортецю.

Помер 988 року. Поховано в Егмондському абатстві. Йому спадкував старший син Арнульф.

Родина

ред.

Дружина — Гільдегарда, донька Арнульфа I, графа Фландрії

Діти:

Примітки

ред.

Джерела

ред.
  • De Boer, D.E.H. & Cordfunke, E.H.P. (2010), Graven van Holland, Walburg Pers, Zutphen, p. 21