Дятел-коротун смугастокрилий
| Дятел-коротун смугастокрилий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
_(cropped).jpg) | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Meiglyptes tristis (Horsfield, 1821)[2] | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Picus tristis | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Дя́тел-короту́н смугастокрилий[3] (Meiglyptes tristis) — вид дятлоподібних птахів родини дятлових (Picidae). Мешкає в Південно-Східній Азії.
Опис ред.
.jpg)
Довжина птаха становить 17-18 см, вага 31-50 г. У самців спина і верхні покривні пера хвоста смугасті, поцятковані чорними і білувато-охристими смугами, нижня частина спини і надхвістя рівномірно білувато-охристі. Крила чорні, поцятковані білувато-охристими смугами, на кінчиках крил і на внутрішніх опахалах махових пер смуги більш широкі. Хвіст чорний, поцяткований вузькими білувато-охристими смугами. Нижня частина тіла смугаста, поцяткована чорними і білувато-охристими смугами. На верхній частині грудей і боках смуги більш вузькі, на верхній частині живота темні смуги зливаються в бурувату або чорну пляму. Нижня сторона крил чорнувато-бура, нижні покривні пера крил світло-білувато-охристі. Нижня сторона хвоста бура, поцяткована вузькими охристими смужками.
Голова, шия і короткий чуб на тімені світло-охристі, сильно поцятковані вузькими чорними смужками, на лобі вони менш чіткі або відсутні. Обличчя блідо-охристе. У самців під дзьобом є короткі темно-червоні "вуса", у самиць вони відсутні, ця частина голови у них смугаста, як і її решта. Райдужки карі, дзьоб відносно довгий. чорний, лапи сірі або зеленуваті.
Представники підвиду M. t. tristis вирізняються більш вузькими смужками на верхній частині тіла, також що вона є більш білуватою, натомість нижня частина тіла є більш чорною. Боки зверху місцями поцятковані більшими плямами.
Підвиди ред.
Виділяють два підвиди:[4]
- M. t. grammithorax (Malherbe, 1862) — Малайський півострів, острови Суматра, Ніас, Банка, Натуна[en] і Калімантан;
- M. t. tristis (Horsfield, 1821) — захід Яви.
Деякі дослідники виділяють підвид M. t. grammithorax у окремий вид Meiglyptes grammithorax[5].
Поширення і екологія ред.
Смугастокрилі дятли-коротуни мешкають в М'янмі, Таїланді, Малайзії, Індонезія і Брунеї. Вони живуть у первинних і второнних вологих і сухих тропічних лісах, на узліссях і галявинах, на старих каучукових плантаціях і в садах. Зустрічаються парами, переважно в низовинах, місцями на висоті до 1100 м над рівнем моря. Живуться мурахами та іншими комахами, яких шукають на гілках, стовбурах і серед листя в кронах дерев, при цьому часто звішуючись вниз головою, як синиці. Політ прямий. Сезон розмноження триває з березня по липень. Смугастокрилі дятли-коротуни гніздяться в дуплах дерев, на висоті від 2 до 15 м над землею. В кладці 2 яйця.
Збереження ред.
МСОП класифікує обидва підвиди смугастокрилого дятла-короткуна як два окремі види. При цьому, підвид M. t. grammithorax класифікується як такий вид, що не потребує особливих заходів зі збереження, а натомість номінативний яванський підвимд перебуває під загрозою зникнення. За оцінками дослідників, популяція підвиду M. t. tristis становить від 1000 до 2500 дорослих птахів. Їм загрожує знищення природного середовища.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Meiglyptes tristis: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 16 лютого 2023
- ↑ Horsfield, Thomas (1821). Systematic arrangement and description of birds from the island of Java. Transactions of the Linnean Society. 13: 133–200 [177]. doi:10.1111/j.1095-8339.1821.tb00061.x.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Woodpeckers. IOC World Bird List Version 13.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 16 лютого 2023.
- ↑ BirdLife International (2016). Meiglyptes grammithorax: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 16 лютого 2023
Джерела ред.
- Hans Winkler, David A. Christie and David Nurney: Woodpeckers. A Guide to the Woodpeckers, Piculets and Wrynecks of the World. Pica Press, Robertsbridge 1995, ISBN 0-395-72043-5, S. 72–73, 230–231.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |