Джордж Гоманс
| Джордж Гоманс | |
|---|---|
 | |
| Народився |
11 серпня 1895 Бостон, Массачусетс |
| Помер |
29 травня 1989 (93 роки) Кембридж,Массачусетс |
| Країна |
 США |
| Національність | Американець |
| Діяльність | економіст, соціолог |
| Alma mater | Гарвардський університет |
| Галузь | Соціологія |
| Заклад | Гарвардський університет |
| Посада | President of the American Sociological Associationd[1] |
| Аспіранти, докторанти |
Edward Laumannd Скокпол Теда[2] Чарльз Тіллі |
| Членство |
Американська академія мистецтв і наук Національна академія наук США |
| Відомий завдяки: | автор теорії обміну |
| Мати | Abigail Adamsd |
| Родичі | John Quincy Adams IId |
| Нагороди | |
Джордж Каспар Гоманс (англ. George Casper Homans; 11 серпня 1910, Бостон — 29 травня 1989, Кембридж) — американський соціолог, представник біхевіористської соціології, професор Гарвардського університету, президент Американської соціологічної асоціації, автор соціальної теорії обміну.
Біографія ред.
Видав автобіографію у 1984 року Джордж Гоманс народився 2 серпня 1910 року в США в м. Бостон. В 1928 році, продовжуючи сімейну традицію, вступає у Гарвардський коледж. Гоманса цікавила більше мікросоціологія, тобто прикладна соціологія, ніж теоретична. Він проводив чимало досліджень в соціології, психології та історії. На першу роботу Гоманса у співавторстві з Чарльзом П.Кертісом «Введення в Парето» справили вплив лекції Л.Дж. Хендерсона і В.Парето. В 1939 році[3] став членом Гарвардського факультету, пожиттєвої приналежності, на якому він викладав соціологію і середньовічну історію. В 1941 році Д.Гоманс пішов на службу у ВМС США для підтримки війни. У 1946 році повертається до викладання в університеті спочатку на посаду доцента, а після 1953 року — професора в Університеті Манчестера. З 1955—1956 рік викладав у Кембриджському університеті, а також в університеті Кента, В 1960-ті розробив найвідомішу свою теорію соціального обміну. В 1964 році був обраний президентом Американської соціологічної асоціації. У 1970 році пішов у відставку.
Основні роботи: «Людська група»(1950) (The Human Group); «Соціальна поведінка: її елементарні форми» (1961)(Social Behavior: Its Elementary Forms); «Природа соціальної науки» (1967)(Homans G. C. The nature of social sciences.)
Основні ідеї ред.
Д.Гоманс критикував структурних функціоналістів. На відміну від Е.Дюркгейма, Гоманс вважав, що соціальні явища слід пояснювати через психологічне, а не соціальне. Не можна відкидати психологію, як це робив Дюркгейм. Соціальні факти викликають індивідуальні реакції, що в свою чергу ведуть до появи нових фактів. Але вирішальним фактором є поведінка, а не соціальний факт. По-перше, Е.Дюркгейм трактував пояснення, як просте виявлення причин. На думку Гоманса, цього недостатньо. Потрібно також пояснювати зв'язок між причиною і наслідком і обов'язково враховувати психологічний фактор. Гоманс критикував і послідовників Е.Дюркгейма — Леві-Строса за зневажання індивідуального і психологічного в організації соціальної дії. По-друге, структуралізм підмінює аналіз обміну між індивідами різними формами усуспільненого обміну, залишаючи поняття обміну всякого змісту. По-третє, критикує точку зору, згідно з якою, різні форми обміну символічно відтворюють соціальні інститути. Структурний функціоналізм, зокрема Т.Парсонса, критикував за їх пояснення інститутів. Заперечував функціональне пояснення інститутів: те, що інститут взаємопов'язаний з іншими інститутами ще не означає, що він існує. По-друге, не погоджувавася зі структурним поясненням інститутів: що інститути існують, оскільки без них не могло б існувати суспільство. За Гомансом, всі людські інститути є продуктами процесів історичної зміни. Маючи достатню фактичну інформацію і намагаючись використовувати передумови нашої слабкої дедуктивної системи, ми знаходимо постулати не про взаємовідносини інститутів, як в структурному типі пояснення, і не про умови виживання суспільства, як в функціональном типі пояснення, але постулати про поведінку людини як людини. Тобто психологічні постулати: історія і психологія, по суті, єдині.[4] Соціальна структура в розумінні Гоманса складається з елементарних форм поведінки і постійно змінюється у відповідь на зміни цієї поведінки в агрегаціях. Він доводив, що схожі поведінки досить великого числа людей можуть трансформувати наявні соціальні структури та інститути. «Часом великі повстання і революції ламали інституційні рамки, розбивали правила соціальної поведінки»[5]
Теорія обміну ред.
Теорія обміну Гоманса — спроба застосувати принципи біхевіоризму до завдань соціології. Гоманс визанавав, що його теорія обміну витікає з поведінкової психології і елементарної економіки. Гоманс погоджувався з тим, що він є «психологічним редукціоністом». Редукціонізм, з точки зору дослідника, є «демонстрація того, як положення однієї науки [в даному випадку соціології] логічно ви тікає з загальніших положень іншої науки [в даному випадку психології]»[6] Отже, істинна соціологія, на думку Хоманса спираєтся на психологічні принципи. Вони є психологічними за двома причинами: По-перше, «Вони вводяться і емпірично перевіряються психологами», по-друге, «Вони є постулатами про поведінку окремої людини, а не постулатом групи чи суспільства; поведінка людини як людини вважається сферою психології».[7] Теорія обміну фокусується на психології і елементарних формах соціального життя. За Гомансом: «соціологія має справу з соціальною поведінкою як діяльністю обміну, яка відчутна або невловима і більш чи менш цінна між щонайменше двома особами»[8]. «Соціологія вивчає соціальну поведінку, при якій дія кожної з щонайменше двох тварин підкріплює (або подавлює) дію іншої і при якій, відповідно, кожна впливає на іншу». Фундамент теорії обміну становлять розроблені Гомансом постулати.
Постулат успіху ред.
«Чим частіше схвалюються людські дії, тим імовірніше їх відтворення». В цілому поведінка, відповідно постулату успіху, містить у собі три стадії: 1) дія людини, 2) заохочений результат і 3) повторення початкової дії або принаймні схожої дії.[9]
Постулат стимулу ред.
«Якщо в минулому той чи інший стимул (або сукупність стимулів) був пов'язаний з винагородою вчинку, то чим більше схожі на нього інші стимули, тим імовірніше, що людина відтворить той самий або подібний вчинок»
Постулат цінності ред.
«Чим ціннішим видається людині результат її дії, тим з більшою ймовірністю вона повинна відтворити цю дію»
Постулат депривації — перенасичення ред.
«Чим більшу вигоду має людина від своїх вчинків, тим більш імовірно, що вона повторить ці вчинки» . Вигода в соціальному обміні — це переважання обсягу винагороди над ціною, яку довелося заплатити. Ціна поведінки — це усвідомлення індивідом втрати винагороди внаслідок своєї попередньої поведінки.
Постулат агресії — схвалення ред.
Постулат «А»: «У випадку, якщо дія не викличе очікуваної винагороди або, навпаки, викличе несподіване покарання, то діючий суб'єкт випробує почуття гніву: зросте ймовірність, що ціннішим для нього виявиться агресивна поведінка».
Постулат «В»: «Коли дія людини отримує очікуване схвалення, або ще краще — більше схвалення, ніж вона очікувала, або не призводить до очікуваного покарання, то вона відчуває почуття задоволення; більш імовірно, що вона відтворить схвалену поведінку, оскільки вона буде для неї ціннішою».
Постулат раціональності ред.
«При виборі між альтернативними діями індивід обере ту, для якої цінність результату, помножена на ймовірність його отримання, найбільша»
Критика теорії обміну ред.
Гоманса критикували за замкнення на двоособистісному обміні, за ігнорування більш масштабних моделей обміну. Найбільшої критики теорії Гоманса завдав Талкотт Парсонс з позиції парадигми соціальних фактів:
- Гоманс схильний розмивати різницю між поведінкою людей і поведінкою тварин.
- Психологічні принципи не можуть пояснити соціальні факти.
- Гоманс не показав, як застосовувати психологічні принципи на соціальному рівні.
Див. також ред.
Посилання ред.
- ↑ https://www.asanet.org/about/governance-and-leadership/council/presidents/george-c-homans
- ↑ Теда С. States and Social Revolutions — 1979. — С. xvi. — ISBN 978-0-521-29499-7
- ↑ Homans, George Caspar, and Charles P. Curtis, Jr. 1934. An Introduction to Pareto, His Sociology..
- ↑ Осипов Г. История социологии в Западной Европе и США, [1] [Архівовано 21 жовтня 2010 у Wayback Machine.].
- ↑ Градосельская Г. В. Сетевые измерения в социологии, [2] [Архівовано 30 травня 2012 у Wayback Machine.].
- ↑ Ритцер Дж. Р90 Современные социологические теории. 5-е изд. — СПб.: Питер, 2000
- ↑ Homans G. C. The nature of social sciences. N.Y., 1967.
- ↑ Homans G. C. Social behavior: Its elementary forms. N.Y., 1961.
- ↑ Homans G. С. Social behavior: Its elementary forms. N.Y., 1974.
Критика теорії обміну ред.
- Abrahamson B. Homans on exchange // Amer. J. Sociol. 1970.V. 76. P. 273—284.
- Mitchell J. N. Social exchange, dramaturgy and ethnometho-dology: Toward a paradigmatic synthesis. N.Y., 1978.
- Ekea P. P. Social exchange theory. The two traditions. Cambridge (Mass.), 1974.