Відкрити головне меню

Джордж Гоманс
Народився 11 серпня 1895(1895-08-11)
Бостон, Массачусетс
Помер 29 травня 1989(1989-05-29) (93 роки)
Кембридж,Массачусетс
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Національність Американець
Діяльність економіст, соціолог
Alma mater Гарвардський університет
Сфера інтересів Соціологія
Заклад Гарвардський університет
Аспіранти, докторанти Edward Laumann[d]
Член Американська академія мистецтв і наук
Відомий завдяки: автор теорії обміну
Нагороди

Джордж Каспар Гоманс (англ. George Casper Homans)(11 серпня 1910 р. — 29 травня 1989 р.) — американський соціолог, представник біхевіористської соціології, професор Гарвардського університету, президент Американської соціологічної асоціації, автор соціальної теорії обміну (exchange theory).

Зміст

БіографіяРедагувати

Видав автобіографію у 1984 р. Джордж Гоманс народився 2 серпня 1910 р. В США в м. Бостон. В 1928 році, продовжуючи сімейну традицію, вступає в Гарвардський коледж. Гоманса цікавила більше мікросоціологія, тобто прикладна соціологія, ніж теоретична. Він проводив чимало досліджень в соціології, психології та історії. На першу роботу Гоманса у співавторстві з Чарльзом П.Кертісом «Введення в Парето» справили вплив лекції Л.Дж. Хендерсона і В.Парето. В 1939 .[1] став членом Гарвардського факультету, пожиттєвої приналежності, на якому він викладав соціологію і середньовічну історію. В 1941 році Д.Гоманс пішов на службу у ВМС США для підтримки війни. У 1946 році повертається до викладання в університеті спочатку як доцент, а після 1953 р. — як професор в Університеті Манчестера. З 1955—1956 рік викладав в Кембриджському університеті а також в університеті Кента, В 1960-ті розробив найвідомішу свою теорію соціального обміну. В 1964 році був обраний президентом Американської соціологічної асоціації. У 1970 році пішов у відставку.

Основні роботи: «Людська група»(1950)" (The Human Group); «Соціальна поведінка: її елементарні форми»(1961)(Social Behavior: Its Elementary Forms); «Природа соціальної науки» (1967)(Homans G. C. The nature of social sciences.)

Основні ідеїРедагувати

Д.Гоманс критикував структурних функціоналістів. На відміну від Е.Дюркгейма, Гоманс вважав, що соціальні явища слід пояснювати через психологічне, а не соціальне. Не можна відкидати психологію, як це робив Дюркгейм. Соціальні факти викликають індивідуальні реакції, що в свою чергу ведуть до появи нових фактів. Але вирішальним фактором є поведінка, а не соціальний факт. По-перше, Е.Дюркгейм трактував пояснення, як просте виявлення причин. На думку Гоманса, цього недостатньо. Потрібно також пояснювати зв'язок між причиною і наслідком і обов'язково враховувати психологічний фактор. Гоманс критикував і послідовників Е.Дюркгейма — Леві-Строса за зневажання індивідуального і психологічного в організації соціальної дії. По-друге, структуралізм підмінює аналіз обміну між індивідами різними формами усуспільненого обміну, залишаючи поняття обміну всякого змісту. По-третє, критикує точку зору, згідно з якою, різні форми обміну символічно відтворюють соціальні інститути. Структурний функціоналізм, зокрема Т.Парсонса, критикував за їх пояснення інститутів. Заперечував функціональне пояснення інститутів: те, що інститут взаємопов'язаний з іншими інститутами ще не означає, що він існує. По-друге, не погоджувавася зі структурним поясненням інститутів: що інститути існують, оскільки без них не могло б існувати суспільство. За Гомансом, всі людські інститути є продуктами процесів історичної зміни. Маючи достатню фактичну інформацію і намагаючись використовуввати передумови нашої слабкої дедуктивної системи, ми знаходимо постулати не про взаємовідносини інститутів, як в структурнному типі пояснення, і не про умови виживання суспільства, як в функціональном типі пояснення, але постулати про поведінку людини як людини. Тобто психологічні постулати: історія і психологія, по суті, єдині.[2] Соціальна структура в розумінні Гоманса складається з елементарних форм поведінки і постійно змінюється у відповідь на зміни цієї поведінки в агрегаціях. Він доводив,, що схожі поведінки досить великого числа людей можуть трансформувати існуючі соціальні структури та інститути. «Часом великі повстання і революції ламали інституційні рамки, розбивали правила соціальної поведінки»[3]

Теорія обмінуРедагувати

Теорія обміну Гоманса — спроба застосувати принципи біхевіоризму до завдань соціології. Гоманс визанавав, що його теорія обміну витікає з поведінкової психології і елементарної економіки. Гоманс погоджувався з тим, що він є «психологічним редукціоністом». Редукціонізм, з точки зору дослідника, є «демонстраціяція того, як положення однієї науки [в даному випадку соціології] логічно ви тікає з загальніших положень іншої науки [в даному випадку психології]»[4] Отже, істинна соціологія, на думку Хоманса спираєтся на психологічні принципи. Вони є психологічними за двома причинами: По-перше, « Вони вводяться і емпірично перевіряються психологами», по-друге, «Вони є постулатами про поведінку окремої людини, а не постулатом групи чи суспільства; поведінка людини як людини вважається сферою психології».[5] Теорія обміну фокусується на психології і елементарних формах соціального життя. За Гомансом, «соціологія має справу з соціальною поведінкою як діяльністю обміну, яка відчутна або невловима і більш чи менш цінна між щонайменше двома особами».[6]."Соціологія вивчає соціальну поведінку, при якій дія кожної з щонайменше двох тварин підкріплює(або подавлює) дію іншої і при якій, відповідно, кожна впливає на іншу". Фундамент теорії обміну становлять розроблені Гомансом постулати.

Постулат успіхуРедагувати

«Чим частіше схвалюються людські дії, тим імовірніше їх відтворення». В цілому поведінка, відповідно постулату успіху, включає в себе три стадії: 1) дія людини, 2) заохочений результат і 3) повторення початкової дії або принаймні схожої дії.[7]

Постулат стимулуРедагувати

«Якщо в минулому той чи інший стимул (або сукупність стимулів) був пов'язаний з винагородою вчинку, то чим більше схожі на нього інші стимули, тим імовірніше, що людина відтворить той самий або подібний вчинок»

Постулат цінностіРедагувати

«Чим ціннішим видається людині результат її дії, тим з більшою ймовірністю вона повинна відтворити цю дію»

Постулат депривації — перенасиченняРедагувати

«Чим більшу вигоду має людина від своїх вчинків, тим більш імовірно, що вона повторить ці вчинки» . Вигода в соціальному обміні — це переважання обсягу винагороди над ціною, яку довелося заплатити. Ціна поведінки — це усвідомлення індивідом втрати винагороди внаслідок своєї попередньої поведінки.

Постулат агресії — схваленняРедагувати

Постулат «А»: «У випадку, якщо дія не викличе очікуваної винагороди або, навпаки, викличе несподіване покарання, то діючий суб'єкт випробує почуття гніву: зросте ймовірність, що ціннішим для нього виявиться агресивна поведінка» Постулат «В»: "Коли дія людини отримує очікуване схвалення, або ще краще — більше схвалення, ніж вона очікувала, або не призводить до очікуваного покарання, то вона відчуває почуття задоволення; більш імовірно, що вона відтворить схвалену поведінку, оскільки вона буде для неї ціннішою "

Постулат раціональностіРедагувати

«При виборі між альтернативними діями індивід обере ту, для якої цінність результату, помножена на ймовірність його отримання, найбільша»

Критика теорії обмінуРедагувати

Гоманса критикували за замкнення на двоособистісному обміні, за ігнорування більш крупномасштабних моделей обміну. Найбільшої критики теорії Гоманса завдав Талкотт Парсонс з позиції парадигми соціальних фактів:

  1. Гоманс схильний розмивати різницю між поведінкою людей і поведінкою тварин.
  2. Психологічні принципи не можуть пояснити соціальні факти.
  3. Гоманс не показав, як застосовувати психологічні принципи на соціальному рівні.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

  1. Homans, George Caspar, and Charles P. Curtis, Jr. 1934. An Introduction to Pareto, His Sociology..
  2. Осипов Г. История социологии в Западной Европе и США, [1].
  3. Градосельская Г. В. Сетевые измерения в социологии, [2].
  4. Ритцер Дж. Р90 Современные социологические теории. 5-е изд. — СПб.: Питер, 2000
  5. Homans G. C. The nature of social sciences. N.Y., 1967.
  6. Homans G. C. Social behavior: Its elementary forms. N.Y., 1961.
  7. Homans G. С. Social behavior: Its elementary forms. N.Y., 1974.

Критика теорії обмінуРедагувати

  • Abrahamson B. Homans on exchange // Amer. J. Sociol. 1970.V. 76. P. 273—284.
  • Mitchell J. N. Social exchange, dramaturgy and ethnometho-dology: Toward a paradigmatic synthesis. N.Y., 1978.
  • Ekea P. P. Social exchange theory. The two traditions. Cambridge (Mass.), 1974.