Джорджо Аґамбен

Джорджо Аґамбен (італ. Giorgio Agamben; 22 квітня 1942, Рим) — італійський філософ.

Джорджо Аґамбен
італ. Giorgio Agamben
Народився	22 квітня 1942(1942-04-22)[…] (82 роки) Рим, Італія
Країна	Італія
Діяльність	філософ, письменник, викладач університету, поет-адвокат, есеїст, літературознавець
Галузь	філософія, philosophy and politicsd, естетика і творче та професійне письмоd
Alma mater	Римський університет ла Сапієнца
Знання мов	італійська, англійська і французька
Заклад	Північно-Західний університет, Університет Каліфорнії (Берклі), Європейська вища школаd, Warburg Instituted, Дюссельдорфський університет імені Генріха Гейне, University of Maceratad, IUAV University of Veniced, Нова школа, University of Veronad, Міжнародний коледж філософії і USI
Напрямок	континентальна філософія
Magnum opus	Where Are We Now? The Epidemic as Politicsd
У шлюбі з	Ginevra Bompianid
Нагороди	Європейська премія Шарля Вейонна за есеїстику (2006) Професура Альберта Великогоd (2007) Премія доктора Леопольда Лукасаd (2021)
IMDb	ID 0012829

Біографія

Закінчив юридичний факультет Римського університету La Sapienza. Наукові інтереси поступово змістилися з юриспруденції до філософії. У 1964 році зіграв роль апостола Філіпа у фільмі П'єра Паоло Пазоліні «Євангеліє від Матвія», дружив з Ельзою Моранте, Альберто Моравіа, Інґеборґ Бахман. Займався перекладами з іспанської (Сан Хуан де ла Крус) і французької (Альфред Жаррі, сюрреалісти) мов. Дисертація Аґамбена була присвячена Сімоні Вейль.

Брав участь у двох семінарах Мартіна Гайдеґґера, в 1966 і 1968 роках. Працюючи в Парижі, часто зустрічався з П'єром Клоссовським, Італо Кальвіно. У 1974—1975 роках проходив стажування в Інституті Варбурга у Френсіс Йейтс. Вплив Гайдеґґера надалі було врівноважено впливом марксизму і Вальтера Беньяміна, праці якого Аґамбен публікував в Італії. Серед інших мислителів, що вплинули на Аґамбена, — Якоб Таубес, його праці про есхатологічний час і месіанізм в культурі Заходу.

Книга «Прийдешнє співтовариство» («La Comunita che viene»; 1990) порівнювалася з відомим ліберальним маніфестом Френсіса Фукуями «Кінець історії» як ліва йому альтернатива.

Викладав у США, Франції, Німеччині.

Філософія

Аґамбен спирається на ідеї Мартіна Гайдеґґера, Вальтера Беньяміна, Жака Дерріда, Мішеля Фуко, Ганни Арендт та Карла Шмітта. Філософія Аґамбена вписується в сучасну тенденцію повороту до «політичного». Його ранні роботи були присвячені дослідженням в області мови, естетики і метафізики на основі ідей Гайдеґґера і Жоржа Батая. Найбільш відомі етико-політичні роботи 1990-х і 2000-х років, в яких Аґамбен описує політичний простір модерну в похмурих і навіть апокаліптичних тонах. Аґамбенівська Радикальна критика самовдоволення західних країн стала актуальною після політики Заходу в XXI столітті — його відповіді на терористичні атаки 11 вересня 2001 року.

Homo Sacer

У програмній роботі «Homo sacer. Суверенна влада і голе життя» (1995) Аґамбен робить наступні висновки: по-перше, політичні відносини засновані на відкиданні або виключенні, нерозрізненні зовнішнього і внутрішнього, виключення і включення, що виражається у вигляді надзвичайного стану. По-друге, головна дія суверенної влади — виробництво «голого життя» (nuda vita) як первинного політичного елемента і кордону, бар'єру між природою і культурою. По-третє, концтабір (а не Місто) є в даний час біополітична парадигма західного світу. За Аґамбеном, перша теза підриває договірні теорії походження держави; згідно з другою тезою, політика Заходу завжди була біополітикою, що означає неможливість фундувати політичні свободи в правах громадянина; третя теза ставить під сумнів моделі гуманітарних наук, соціології, урбаністики, архітектури, які вивчають Міський простір, оскільки в його центрі розташовується «голе життя».

Аґамбен радикально трактує шміттівські поняття суверенітету і держави, використовуючи ідеї Вальтера Беньяміна, який, як і Ганна Арендт, опонував Карлу Шмітту. Взявши шміттівський аналіз за відправну точку, Аґамбен описує Сучасні ліберальні демократії як втілення шміттівської авторитарної суверенної держави. Шміттівсько-гоббсівський образ держави як «смертного Бога» є існуюча реальність держави модерну, а не просто відноситься до минулого «золотого віку» або майбутнього. Одним із проявів авторитаризму є тенденція західних держав використовувати «надзвичайний» (винятковий) стан. При надзвичайному стані (яке вводиться як відповідь на тероризм або війну) законні правила і процедури скасовуються і замінюються виконавчою владою, причому це скасування зафіксоване в самому законі — Конституції. Довільне суверенне рішення Шмітта і є основою ліберальних демократій, незважаючи на їх офіційний плюралізм, парламентаризм і конституційність.

Аґамбен реконструює генеалогію доктрини надзвичайного стану, висхідної до часів Римської республіки. Правові положення, згідно з якими Римський диктатор міг мати необмежені повноваження під час війни або внутрішньої смути, зберігаються в різноманітних сучасних конституціях. Верховенство права або законні процедури мають обмежене застосування: вони діють тільки тоді, коли в державі немає надзвичайної ситуації і її існування не опиняється під загрозою. У центрі конституційної законності «ховається» абсолютний суверен, який контролює застосування або відмову від застосування норми права. Парламентська демократія — лише маска Левіафана, а «надзвичайний стан» не є простою помилкою у функціонуванні демократичної держави.

Реконструкція Аґамбена показує еволюцію надзвичайного правління, застосування якого поширювалося і перетворювало виняток в правило. Наприклад, нацистський режим після захоплення влади не скасував Конституцію Веймарської республіки, а оголосив надзвичайний стан, який потім продовжувався до 1945 року. Франція і Британія, противники Німеччини, постійно розширювали застосування надзвичайного стану. У XXI столітті відповідь демократичних держав (в першу чергу США, Британії та Австралії) на теракти 11 вересня ілюструє і підтверджує концепцію Аґамбена: «надзвичайний стан» фактично було введено, хоча і неявним чином. Ряд законів обмежив права і свободи і посилив нагляд за громадянами та іноземцями, а застосування правових процедур і міжнародних договорів до допитів, арештів і тюремних ув'язнень було на практиці анульовано діями виконавчої влади. Крім іншого, надзвичайний стан в рамках «війни з терором» було прийнято на весь термін «війни», тобто на невизначений період часу. Таким чином, реалізується теза Беньяміна про надзвичайний стан, що перетворилася на правило.

Аґамбен ще в написаних до 11 вересня роботах стверджує, що «надзвичайний стан» відноситься не тільки до тимчасового скасування права, а й до просторового відрізання певної території держави. Свіжими прикладами є в'язниці Абу-Грейб або Гуантанамо, в яких ігноруються права ув'язнених, оскільки вони не підпадають ні під Женевську конвенцію, ні під кримінальне американське законодавство. Аналогічне «просторове виключення „відбувається в разі“ надзвичайної видачі»: переведення ув'язнених в місця, де допустимі застосування тортур та інші порушення прав. Згідно Аґамбену, сучасні приклади ілюструють довгу історію концтаборів, що виникли задовго до Голокосту: таборів для індіанців в 1830-і роки в США або концтаборів, створених Британією за часів Другої англо-бурської війни. Табір для Аґамбена є простір виключення; філософ спирається на проведений Ганною Арендт аналіз концтабору тоталітарного режиму, всередині якого «все можливо». Аналізуючи тоталітаризм, Арендт відзначала, що міжнародні конвенції нічим не могли допомогти євреям, які, як і інші «позадержавні» і «денатуралізовані» меншини, зазнали репресій, а потім просто знищувалися. За Аґамбеном, табір є найбільш наочне підтвердження порожнечі «природних і загальних» прав людини, які гарантуються тільки міжнародним правом, а не законом і практикою конкретних держав.

Поняття надзвичайного стану і табори пов'язані для Аґамбена з історичними умовами, в яких знаходяться західні країни після 11 вересня. Слідуючи Гайдеґґеру, філософ намагається онтологізувати випадкові Історичні властивості політичного порядку, розглядаючи їх як «первинні» і епохальні риси. Авторитаризм надзвичайного стану має безпосереднє відношення до Походження національної держави. Йому внутрішньо притаманні нестійкість і потреба в неминучій ситуації довільного рішення (а значить, і насильства), а не сили закону. Така ситуація пов'язана з двозначним і парадоксальним статусом підданих держави, який Аґамбен визначає як homo sacer, «сакральна людина» в римському праві. У Стародавньому Римі це була людина, засуджена народом за злочин; його можна було вбити, але не принести в жертву в ході ритуалу. Homo sacer є основна форма політичного існування сучасної людини. Дане амбівалентне поняття є ключ до розуміння суверенної національної держави, яка забирає людське життя з області сакрального (божественного) і одночасно засновує свою діяльність на довільному рішенні і насильстві. Аґамбен пише: Областю суверенного рішення слід вважати ту, в якій можна вчинити вбивство, не здійснюючи при цьому злочину, але і не здійснюючи жертвопринесення; тим самим vita sacra, тобто життя, яку можна відібрати, просто вбивши, але яку не можна принести в жертву, належить саме до цієї сфери. Поняття homo sacer описує основне відношення між біологічним фактом людського життя і суверенною владою як основною формою організації політичного. Громадяни держави є «голе життя» — інше ключове поняття Аґамбена. Виробництво голого життя є первинне прояв владного суверенітету. З Аристотеля політична теорія представляла політичну діяльність як продовження фізичного існування людини, проте приблизно з XVIII століття об'єкт влади змінюється: ним стає «голе життя» як звичайне біологічне існування людини. Біополітика, поява якої Мішель Фуко пов'язував з поширенням в Новий час дисциплінарних стратегій і технік нагляду, расизм і геноцид розуміються як щось, що існувало спочатку.

Згідно Аґамбену, біополітика щонайменше така ж давня, як і ситуація суверенного виключення. Таким чином, поміщаючи біологічне життя в центр своїх розрахунків, сучасна держава всього лише проливає світло на таємні узи, що з'єднують голе життя і владу… На відміну від онтологічного, схильного до авторитаризму песимізму Гайдеґґера, есхатологія Аґамбена співвідноситься з антикапіталізмом і анархізмом. За Аґамбеном, постійне розширення капіталізму в світовому масштабі призведе до створення «майбутнього співтовариства» (відсилання до робіт Жана-Люка Нансі і Філіпа Лаку-Лабарта), важливу роль в цьому процесі відіграє посилення «суспільства вистави» (концепція Ґі Дебора), в якому медійні образи і повідомлення стають важливішими, ніж реальний світ. Найяскравіше тенденції можна побачити в рекламі і порнографії. Погоджуючись з гегелівським і марксистським «відчуженням» людини, Аґамбен бачить можливості визвольних змін як для індивідів, так і для спільноти в цілому. Використовуючи запропоноване Арендт розрізнення між поезісом і праксісом (робленням і політичною дією), Аґамбен критикує інструментальну політику «цілей і засобів». Проте, альтернативи «суспільству концтабору» в його описі виглядають досить туманними і загадковими: він пише про «спільноту без передумов і без суб'єктів», про «спілкування, в якому вже немає неповідомлюваного» і виступає за політику «засобів без цілей», політику «чистої медіальності».

Визнання

• Європейська премія Шарля Вейонна за есеїстику (2006).

Список публікацій

• «Людина без змісту» (1970)
• «Станці. Слово і привид в європейській культурі» (1977)
• «Дитинство і історія. Розпад досвіду і походження історії» (1978)
• «Мова і смерть» (1982)
• «Ідея прози» (1985)
• "Майбутнє співтовариство "(La Comunita che viene, 1990)
• «Бартлебі: формула створення» (1993; у співавторстві з Жілем Делезом)
• «Homo Sacer. Суверенна влада і голе життя» I том; 1995) — уривок, відгук
• «Італійські категорії» (1996)
• «Засоби без мети» (1996)
• «Образ і пам'ять» (1998, на франц. яз.)
• «Homo Sacer. Що залишається після Освенціма: архів і свідок» III том; 1998)
• «Час, що залишився: коментар до „послання До римлян“» (2000)
• «Відкритий. Людина і тварина» (2002)
• «Homo Sacer. Надзвичайний стан» (II том; Stato di eccezione, 2003) рецензія
• «Тінь любові» (2003, на франц. яз.)
• «Профанації» (2005)
• «Можливість думки» (2005)
• «Царство і слава» (2007)
• «Друг» (2007)
• «Німфи» (2007)
• «Що таке сучасність?» (2008)
• «Signatura rerum. Про метод» (2008)
• «Nudità» (2009)
• «Homo Sacer: Altissima povertà. Regole monastiche e forma di vita» 2011, IV том Homo Sacer)
• «Автопортрет в кабінеті» (2017)

Переклади українською

• Джорджо Аґамбен. Друг. Чотири есеї про політику \ Переклад і впорядкування Олександра Тимофеєва. — Дніпро, 2022 (неавторизований переклад).

До цього збірника Аґамбена увійшли українські переклади таких текстів:

• • «Рух» (виступ Аґамбена на семінарі Uni Nomade «Війна і демократія» 8 березня 2005 р);
  • «Друг» (текст від 2007 року);
  • «Літургія і сучасна держава» (виступ на конференції «Літургія і сучасна ера» у серпні 2009 р.);
  • «Капіталізм як релігія» (текст з книги Аґамбена Creazione e anarchia. L'opera nell'eta della religione capitalistica, 2017).

• Джорджо Аґамбен. Смак \ Переклад Олександра Тимофеєва. — Дніпро, 2022 (неавторизований переклад).
• Джорджо Аґамбен. Царство і Сад \ Переклад Олександра Тимофеєва. — Дніпро, 2022(неавторизований переклад).

Література

• Тимофєєв О. В. Signatura rerum: ключі від усіх речей. До методології Джорджо Аґамбена. — Ралі: Lulu Press, 2021.
• Тимофєєв О. В. Спроба прочитання Джорджо Аґамбена: естетика, політика, теологія. — Ралі: Lulu Press, 2020.
• Дубин, Б. В. Джорджо Агамбен, або Економіка уявного // Мистецтво Кіно. — 1998. — № 11.
• Дубин Б. В. Економіка уявного. «Станці» Джорджо Агамбена / / він же. На полях письма: Нотатки про стратегії думки і слова в XX столітті. — М.: Emergency Exit, 2005
• Євстропов М. Н. «будь-яке»: відналогічний маньєризм Джорджо Аґамбена // Вісник КрасГАУ. 2014. — № 12. С. 291—296.
• Козлов С. Джорджо Аґамбен: філософ, який прийшов після / / Новий літературний огляд. — 2000. — № 44.
• Нємцев М. Ю. онтологічна можливість хотіти могти наказати (рецензія на кн.: Аґамбен Дж. Що таке наказувати? / Пер. Б. Скуратова. М., 2013).
• Прозументик К. В. Siate inoperosi: поетика бездіяльності Джорджо Аґамбена // Вісник ПНИПУ. Культура, історія, філософія, право. 2018. № 4. С. 7-19.
• Тарасов а. Декларації без доказів. Читаючи Аґамбена. (опубл. як: Тарасов А. Н. Декларації без доказів // Мулета. Віхи віх. Збірник статей про російську інтелігенцію. P.: Vivrisme-СПб.: Творчий центр Борей", 1999;
• Тарасов а. Декларації без доказів. Читаючи Аґамбена / / Марксизм і сучасність. - Київ, 1999. — № 1-2. (з незначними скороченнями) [4]).
• Тудаєв, Олладій прогулянки по концтабору з Джорджо Аґамбеном
• Вест, Девід. Повернення політичного у Аґамбена, Нансі і Лаку-Лабарта (радикальні відступи) // Континентальна філософія. Введення. — М: Изд. будинок «справа» Ранхігс, 2015. — 448 с. — ISBN 78-5-7749-0872-1.
• Attell K. Giorgio Agamben: Beyond the Threshold of Deconstruction. — New York: Fordham University Press, 2015. — 311 p.
• Mesnard P., Kahan C. Giorgio Agamben à à épreuve d Auschwitz: témoignages, interprétations. Paris: Éd. Kimé 2001
• Geulen E. Giorgio Agamben zur Einführung. Hamburg: Junius, 2005
• Galindo Hervás A. Política y mesianismo: Giorgio Agamben. Madrid: Biblioteca Nueva, 2005
• Schönknecht H. J. Die Verweigerung der Vernunft: Untersuchungen zum Denken von Friedrich Nietzsche, Giorgio Agamben, Benedetto Croce. Norderstedt: Books on Demand GmbH, 2006
• Ross A. The Agamben effect. Durham: Duke UP, 2007
• Die gouvernementale Maschine. Zur politischen Philosophie Giorgio Agambens / Janine Böckelmann, Frank Meier, Hrsg. Münster: Unrast, 2007
• Calarco M., DeCaroli S. Giorgio Agamben: sovereignty and life. Stanford: Stanford UP, 2007
• Mills C. The philosophy of Agamben. Montréal: McGill-Queen's UP, 2008
• Geulen E. a.o. Hannah Arendt und Giorgio Agamben: Parallelen, Perspektiven, Kontroversen. München: Wilhelm Fink, 2008
• Durantaye L. de la. Giorgio Agamben: a critical introduction. Stanford: Stanford UP, 2009
• Murray A. Giorgio Agamben. London; New York: Routledge, 2010
• Watkin W. the literary Agamben: adventures in logopoiesis. London; New York: Continuum, 2010
• Dickinson C. Agamben and theology. London; New York: T. & T. Clark, 2011